91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
13.02.12 Справа № 14/196/2011(01-10/6-193/2011).
За позовом
Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Брянка Луганської області
до Державного підприємства "Луганськвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Лутугінська", смт. Георгієвка, Лутугінський район Луганської області
про стягнення 187 081 грн. 50 коп.
Суддя Лісовицький Є.А.
при секретарі Блохіній А.М.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 24.03.09;
від відповідача: юрисконсульт - ОСОБА_2, довіреність № 03/5-577 від 31.12.11.
До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 22.02.2002 № б/н в сумі 64 895 грн. 25 коп., інфляційних витрат в сумі 106 947 грн. 37 коп. та 3% річних в сумі 15 238 грн. 83 коп.
Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву № 03/21 від 05.01.2012 р. посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності.
Позивач заперечив проти застосування строків позовної давності з підстав, викладених у заперечені на відзив від 13.02.2012 № б/н, посилаючись на те, що відповідачем було вчинено дії, що свідчать про визнання ним боргу, а саме: здійснено часткову оплату наданих послуг у розмірі 10000 грн. платіжним дорученням № 977 від 23.09.2008р., представником відповідача 21.09.2011р. підписано акт взаємного звірення розрахунків та 21.09.2011р. була подана позовна заява до суду, тому перебіг строку позовної давності перервався та почався заново.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд, -
Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як перевізником, та Державним підприємством "Луганськвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Лутугінська", як замовником, укладено договір про надання автобусів для перевезення робітників № б/н від 22.02.2002р., який був пролонгований до 31.12.2003 року (далі - договір).
У відповідності з умовами розділу 1 договору його предметом є взаємовідносини сторін з автотранспортного обслуговування. Перевізник (позивач у справі) надає замовнику (відповідачу у справі) для перевезення робітників автотранспортні засоби -автобуси ЛАЗ 695.
Відповідно до положень п. 3.5 договору остаточний розрахунок за надані автопослуги проводиться до 5-го числа щомісячно на підставі рахунку перевізника.
За розділом 5 договору строк дії даного договору встановлено з 22.02.2002р. по 31.12.2002р. Додатком до договору № 2 від 03.01.2003р. зазначений договір пролонгований до 31.12.2003 року.
Виконання зобов'язань позивачем підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
12.10.2009р. позивач звернувся з претензією до відповідача про стягнення заборгованості з врахуванням інфляції та сплати процентів за порушення умов Договору, Відповідача відповіді на претензію у вказаний в претензії строк не надав.
Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 22.02.2002 № б/н в сумі 64 895 грн. 25 коп., інфляційних витрат в сумі 106 947 грн. 37 коп. та 3% річних в сумі 15 238 грн. 83 коп.
Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних підстав.
Зобов'язання, у відповідності зі ст. 526 Цивільного Кодексу України та ст. 193 Господарського Кодексу України, повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Судом встановлено, що строк виконання зобов'язання по оплаті за надані автопослуги встановлено договором - до 5-го числа щомісячно на підставі рахунку перевізника і він не змінювався додатковими угодами.
Відповідач у наданому суду відзиві на позов вказує, що він погоджується із тим, що він отримав автопослуги та має борг перед позивачем.
Одночасно відповідач просить застосувати до вимог позивача строк позовної давності з урахуванням ст. 257 ЦК України.
У відповідності до ст. 257,258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу.
Згідно ст..631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Як вказано вище, обидві сторони погоджуються із тим, що послуги надавались відповідачу протягом дії договору, тобто до 31.12.03.
Відповідно до положень п. 3.5 договору остаточний розрахунок за надані автопослуги проводиться до 5-го числа щомісячно на підставі рахунку перевізника.
Отже, з 06.01.2004 року позивач дізнався про порушення свого права.
Згідно з п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила. Таким чином, з 06.01.2004р. у позивача виникло право звернення до суду.
Отже перебіг позовної давності почався з 06.01.2004 року і скінчився 06.01.2007 року .
Позивач звернувся до суду з відповідним позовом лише 21 вересня 2011 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.
Відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог позивача.
Позивачем до справи надані акти звірення розрахунків:
- від 01.01.2005р., за яким станом на 01.01.2005р. на користь позивача зафіксовано сальдо у сумі 172878 грн. 94 коп.;
- від 01.01.2009р., за яким станом на 01.01.2009р. на користь позивача зафіксовано сальдо у сумі 255272 грн. 02 коп. та від 01.01.2009р., за яким станом на 01.01.2009р. на користь позивача зафіксовано сальдо у сумі 255272 грн. 02 коп.;
- від 30.11.2011р., за яким станом на 01.12.2011р. на користь позивача зафіксовано сальдо у сумі 250272 грн. 02 коп.
Позивач вважає, що підписання вказаних актів звірення свідчить про наявність боргу та визнання його відповідачем. Крім цього, підписання зазначених актів є дією, яка перериває перебіг строку позовної давності.
При огляді вказаних актів встановлено, що вони складені без визначення номеру договору або іншого документу, тобто, не вбачається за яким саме договором було проведено звірення розрахунків. Також, зазначені акти підписані бухгалтерами підприємств та скріплений печатками.
За вказаними актами виведено загальне сальдо та відсутня фраза, щодо визнання відповідачем заборгованості.
Також слід зазначити, що акти звірки є неналежним засобом доказування існування заборгованості .
У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання.
Зазначені акти свідчить тільки про стан розрахунків між сторонами на певну дату, оскільки вони є документами, за якими бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.
Таким чином, зазначені акти не можуть свідчити про те, що відповідачем була визнана заборгованість перед позивачем, що б тягнуло за собою переривання або зупинення строку позовної давності.
Крім того, визнання боргу є дією, яка тягне за собою певні цивільно-правові наслідки, у тому числі і переривання строку позовної давності. А відтак визнання боргу має бути викладено у певній формі, яка б не допускала розбіжностей при тлумаченні.
З метою отримання коштів в сумі 467670 грн. 99 коп. позивач направляв відповідачу претензію від 12.10.2009р. Відповідач відповіді на претензію не надав.
Тобто, у даному випадку не було перериву або зупинення строку позовної давності.
Також, позивачем до матеріалів справи додана копію платіжного доручення № 977 від 23.09.2008р. на суму 10000 грн. З цього платіжного доручення вбачається, що дійсно була проведена оплата автопослуг за вересень 2008р., але за іншим договором (договір № б/н від 01.04.2005р.).
Таким чином, зазначене платіжне доручення не може свідчити про визнання боргу відповідачем саме за цим договором, а отже, у даному випадку також не було перериву або зупинення строку позовної давності.
Позовну заяву по даній справі позивач до господарського суду Луганської області подав 21.09.2011 року, що підтверджується штампом господарського суду на титульній сторінці позовної заяви.
Позовна давність за вимогою сплила 06.01.2007 року.
Таким чином, позов подано після спливу 3-х річної позовної давності.
Відповідно до п. 3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до приписів п. 4 ст. ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Згідно до ст. 266 зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
З огляду на наведене вище у задоволенні позову слід відмовити.
Позивач звільнений від сплати судових витрат згідно з н.18 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. N 7-93 "Про державне мито" та звільнений від оплати витрат і інформаційно-технічного забезпечення судових процесів згідно розділу II Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, як інвалід II групи.
На день подачі позову до суду (відмітка штемпелю на поштовому конверті 16.09.2011) чинними були Декрет Кабінету Міністрів України “Про державне мито” та Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.05 № 1258 (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 05.08.09 № 825).
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82, 84, 85 ГПК України суд, -
1. У задоволенні позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державного підприємства "Луганськвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта "Лутугінська" про стягнення 187 081 грн. 50 коп. - відмовити.
У судовому засіданні 13.02.2012 року було оголошено лише вступну і резолютивну частину рішення. Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Дата підписання рішення 20 лютого 2012 року.
Суддя Є.А.Лісовицький