07.02.12р.Справа № 11/5005/17006/2011
За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Кривий
до Криворізького міського підприємства "Медтехніка", м.Кривий Ріг
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Мельниченко І.Ф.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1, підприємець - свідоцтво № НОМЕР_1 від 08.06.07р., ОСОБА_2 - представник, адвокат, посвідчення № НОМЕР_2.
Від відповідача: не з'явився
Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить зобов'язати відповідача надати письмову нотаріально засвідчену згоду на вилучення частини земельної ділянки площею 565,4 м2 для розміщення будівлі цеху та її обслуговування за адресою: м.Кривий Ріг, АДРЕСА_1 літ."И".
Відповідач надав письмовий відзив на позов, у якому проти його задоволення заперечує посилаючись на те, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності, що випливає з положень ст.377 ЦКУ та ст.120 ЗКУ.
Реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматичне не тягне за собою перехід користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведених нормах цивільного та земельного законодавства йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження.
Далі в своєму відзиві, відповідач повідомляє про те, що позивачу вже було надано засвідчену нотаріально письмову згоду на вилучення частини земельної ділянки, що розташована під будівлею, з урахуванням частки земельної ділянки, необхідної для її обслуговування, а отже вважає заявлені вимоги необґрунтованими та такими, що протирічать діючому законодавству.
В судовому засіданні від 05.01.12р. оголошувалась перерва до 24.01.12р.
В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -
29.07.2004 року сторонами укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого від Продавця (відповідача у даній справі) у власність Покупця (позивача) переходить будівля ремонту радіостанцій літ.И, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, АДРЕСА_1.
30.07.2004 року сторонами підписано акт приймання-передачі, із якого вбачається, що Продавець передав, а Покупець прийняв будівлю ремонту радіостанцій літ.И.
Право власності на вказану будівлю зареєстровано КП "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" 28.09.2004 р. та видано витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 4877983 від 29.09.2004р.
Звертаючись із даним позовом, позивач посилається на те, що відповідач фактично передав будівлю, але не надав нотаріально засвідчену згоду на вилучення частини земельної ділянки як постійний землекористувач.
Необхідність надання такої згоди позивач обґрунтовує частиною 2 ст.149 Земельного кодексу України, та абзацом другим ч.2 ст. 123 ЗК України.
Відповідач ухилився від надання нотаріально засвідченої згоди на вилучення частини земельної ділянки, що на думку позивача є перепоною у реалізації його права на здійснення підприємницької діяльності.
Зазначені обставини стали підставою виникнення даного спору.
Вимоги позивача задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання; право звернутися до суду за їх захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.
Позовні вимоги мотивовані набуттям позивачем права на земельну ділянку в силу статей 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, що на думку останнього передбачає також обов'язок попереднього землекористувача надати йому письмову згоду на вилучення земельної ділянки, для реалізації права на оформлення права користування спірною земельною ділянкою.
Підстав для погодження з таким твердженням позивача господарський суд не вбачає, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 120 Земельного кодексу України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
В ст. 377 ЦК України вказано, що якщо договором про відчуження будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. Якщо будівля розташована на земельній ділянці, наданій в користування, то відповідно переходить право користування на частину земельної ділянки, на якій вона розміщена, та на частину ділянки, яка необхідна для її обслуговування.
При цьому, реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведених вище нормах цивільного та земельного законодавства йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження. Разом з тим, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не на підставі договору відчуження не тягне за собою безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку. При цьому, закон не встановлює обов'язковість укладання чи поновлення з вказаних підстав договору оренди земельної ділянки, на якій розташована будівля, проте визначає переважне право власника об'єкта нерухомості на ділянку, на якій він розташований.
Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 1 ст. 116 цього ж Кодексу, підставою набуття громадянами та юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;
надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Частиною 2 зазначеної вище статті встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Звертаючись із даним позовом позивач, по-перше, не надав доказів того, що спірна земельна ділянка вилучена у відповідача, в той час як в зазначеній вище нормі встановлено, що надання особою, зацікавленою в одержані в користування земельної ділянки, яке подається до відповідної ради, письмової, нотаріально засвідченої згоди землекористувача, передбачено лише у разі вилучення земельної ділянки.
По-друге, норми статтей 120, 123, 149 Земельного кодексу України, на які посилається позивач, звертаючись із даним позовом до відповідача, не містять обов'язку попереднього власника будівлі при укладенні договору купівлі-продажу, чи при фактичній перечачі проданого об'єкту, надавати Покупцеві письмову, нотаріально засвідчену згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, що не дає підстав для примусового зобов'язання надати таку згоду.
Крім того, як вже було зазначено вище, предметом даного спору є зобов'язання відповідача надати письмову нотаріально засвідчену згоду на вилучення частини земельної ділянки площею 565,4 м2 для розміщення будівлі цеху та її обслуговування за адресою: м.Кривий Ріг, АДРЕСА_1 літ."И".
В той час як, способи захисту цивільних прав передбачені у ст. 16 Цивільного кодексу України, згідно з якою способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено способи захисту прав на земельні ділянки, а саме: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Спосіб захисту порушеного права, визначений позивачем у позові, вказаними нормами законодавства не передбачено.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 120, 123, 149, 152 Земельного кодексу України, ст.16, 377 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,
У задоволені позову відмовити.
Суддя І.Ф. Мельниченко
Повне рішення складено
17.02.2012р.