"14" лютого 2012 р. Справа № 42/254
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіМирошниченка С.В.,
суддівПрокопанич Г.К.,
Хрипуна О.О. (доповідача),
розглянувши
касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"
на постанову
та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 28.12.2011
господарського суду міста Києва від 15.11.2011
у справі № 42/254 господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік"
до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"
провизнання договорів недійсними
за участю представників
позивачаКучерук Н.С.,
відповідачаПолонський О.Ю., Теклюк Я.В., Пєсков В.Г., Кугат О.В., Хар'юнпаа Я. (перекладач ОСОБА_1),
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 42/254 частково задоволено позов ТОВ "Меджестік", визнано недійсними іпотечні договори №14/42353/Н-150206/І та № 15/42353/Н-150206/І від 18.05.2007, укладені між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ТОВ "Меджестік"; у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору № 6/42353/Н-191206/К від 18.05.2007 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011 рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 42/254 залишено без змін, а апеляційні скарги ТОВ "Меджестік" та ПАТ "Сведбанк" -без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ПАТ "Сведбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011 та рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 42/254 в частині визнання недійсними іпотечних договорів та прийняти нове рішення, яким відмовити в цій частині у задоволенні позову ТОВ "Меджестік", в іншій частині оскаржувані рішення залишити без змін.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій ст. 35 ГПК України, ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ст. 1 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 215, 241 ЦК України.
У відзиві на касаційну скаргу позивач доводи касаційної скарги заперечив як безпідставні та просив залишити її без задоволення.
В судовому засіданні 08.02.2012 за клопотанням скаржника оголошувалася перерва з метою забезпечення можливості представнику ПАТ "Сведбанк" Хар'юнпаа Я. скористатися послугами перекладача.
Клопотання скаржника про зупинення касаційного провадження та направлення матеріалів справи до правоохоронних органів відхилено з огляду на відсутність правових підстав для застосування пунктів 1, 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України судом касаційної інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.05.2007 між ТОВ "Маджестік" та Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", був укладений кредитний договір № 6/42353/Н-191206/К, на умовах якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, у розмірі 30 000 000 доларів США на строк з 18.05.2007 по 17.05.2010, а ТОВ "Меджестік" -повернути кредит та сплатити за його користування проценти у розмірі 12 % річних.
Кредитний договір від імені ТОВ "Меджестік" підписаний генеральним директором Бондарем В.М., повноваження якого на укладення від імені товариства договорів (контрактів), в т.ч. зовнішньоекономічних, та чинити від його імені юридичні дії не були обмежені статутом позивача в редакції станом на час укладання спірного договору.
18.05.2007 між тими ж сторонами були також укладені іпотечні договори №15/42353/Н-150206/І та № 14/42353/Н-150206/І, за якими з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 6/42353/Н-191206/К позивач передав відповідачу в іпотеку належні йому земельну ділянку площею та нерухоме майно у м. Києві. Договори іпотеки від імені позивача також підписані генеральним директором Бондарем В.М.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною першою статті 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині.
Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що статут ТОВ "Меджестік" наділяв генерального директора повноваженнями на розпорядження майном товариства, яке визначене загальними зборами учасників.
Оскільки для обтяження майна передачею в іпотеку потрібна дія (розпорядження) сторони правочину, а статутні документи ТОВ "Меджестик" обмежували повноваження виконавчого органу саме щодо розпорядження майном товариства, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судами норм чинного законодавства з посиланням на те, що передача майна в іпотеку не є його відчуженням.
Під час укладення іпотечних договорів генеральний директор товариства виходив з того, що повноваження на передачу вищевказаного майна в іпотеку відповідачу були делеговані йому рішенням загальних зборів учасників від 15.05.2007, оформленого протоколом № 15/05.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2011 у справі № 62/56 визнано недійсними рішення, прийняті на загальних зборах учасників ТОВ "Меджестік" та оформлені протоколом № 15/05 від 15.05.2007. Дане рішення набрало законної сили.
Враховуючи встановлену судами попередніх інстанцій недійсність рішення загальних зборів від 15.05.2007, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про те, що рішення загальних зборів від 15.05.2007 не може бути належним доказом повноважень Бондаря В.М. на підписання від імені ТОВ "Меджестік" договорів іпотеки від 18.05.2007.
Частина 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачає, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Проте згідно із ч. 3 ст. 18 наведеного Закону не можуть бути використані в спорі з третьою особою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру та не були до нього внесені, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
За висновком колегії суддів, встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що, діючи в межах звичайної для даних правовідносин обачності, вживши звичайних для даних правовідносин запобіжних заходів, відповідач міг знати про обмеження повноважень виконавчого органу на укладання договорів обтяження майна товариства.
В силу ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, які він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Суди попередніх інстанцій не встановили факту наступного схвалення спірного правочину повноважним органом управління товариства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 204 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів іпотеки як таких, що укладені зі сторони ТОВ "Меджестік" з пороком волі та неуповноваженою особою.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків, викладених у постанові суду апеляційної інстанції. Посилання скаржника на порушення судами вимог ст. 35 ГПК України не знайшло свого підтвердження, оскільки суди не застосовували при прийняті оскаржуваних рішень норми даної статті.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України.
Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень у даній справі не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011 та рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 42/254 залишити без змін.
Головуючий суддяС. Мирошниченко
Судді Г. Прокопанич
О. Хрипун