Справа № 2-712/11
03.11.2011
Зіньківський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Должко С.Р., при секретарі Шаблій М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Зіньків в приміщенні Зіньківського районного суду Полтавської області цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до відповідача-1 Приватного підприємства «Паритет»та відповідача-2 Полтавського акціонерного банку «Полтава-банк», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_3, про визнання договору недійсним, -
До Зіньківського районного суду Полтавської області звернувся громадянин ОСОБА_1 із відповідним позовом до відповідачів Приватного підприємства «Паритет»та Полтавського акціонерного банку «Полтава-банк»про визнання договору недійсним, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_3.
В своїй позовній заяві позивач просить суд визнати недійсним договір поруки від 8 вересня 2008 року укладений між відповідачами, за яким відповідач-1 поручався перед відповідачем-2 за виконання третьою особою договірних зобов'язань по кредитному договору №453/3 від 8 вересня 2008 року, укладеному між третьою особою та відповідачем-2, посилаючись на те, що на думку позивача даний договір було укладено між відповідачами з порушенням чинного законодавства, а саме директор підприємства відповідача-1 не мав права укладати такого договору без погодження його із засновниками підприємства, на завідомо невигідних умовах та у наслідок зловмисної угоди представників сторін.
В судовому засіданні представник позивача свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив визнати недійсним договір поруки від 8 вересня 2008 року укладений між відповідачами з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача-1 проти позову заперечував частково, посилаючись на те, що керівник підприємства не вступав у зловмисні угоди з представниками відповідача-2, водночас визнав те, що договір було укладено без погодження із засновниками підприємства та зазначив, що на момент укладення договору поруки сума за кредитним договором за яким він поручався становила 16 тис. грн. і він не міг передбачити, що дана сума могла зрости до 77 тис. грн..
Представник відповідача-2 проти позову заперечував повністю, посилаючись на те, що керівник банку не вступав у зловмисні угоди з представниками відповідача-1, а також те, що на момент укладення договору поруки згідно статутних документів керівник підприємства-поручителя одноосібно являвся його власником.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, явки свого представника в судове засідання не забезпечила, про дату, час та місце судового засідання була належним чином повідомлена, своїх пояснень чи заперечень проти позову не надала, про причини неявки суду не повідомила.
З урахуванням думки представників сторін присутніх в судовому засіданні суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності в судовому засіданні представника третьої особи.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав:
У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.
Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору поруки від 8 вересня 2008 року укладеного між відповідачами у даній справі.
Як вбачається з матеріалів справи між відповідачем-2 (кредитор) та третьою особою (позивальник) було укладено кредитний договір №453/3 від 8 вересня 2008 року, за яким відповідач-2 надав третій особі споживчий кредит в сумі 16200,00 грн. строком на 36 місяців з 8 вересня 2008 року по 7 вересня 2011 року, зі сплатою 28% річних, на умовах визначених кредитним договором.
Одночасно між відповідачем-2 (кредитор) та відповідачем-1 (поручитель) за яким відповідач-1(поручитель) поручався перед відповідачем-2 (кредитор) за належне виконання третьою особою (позивальник) своїх договірних зобов'язань по кредитному договору №453/3 від 8 вересня 2008 року.
У зв'язку із невиконанням позичальником (третя особа у даній справі) своїх договірних зобов'язань по кредитному договору №453/3 від 8 вересня 2008 року, 20 квітня 2011 року кредитор (відповідач-2 у даній справі) звернувся до Зіньківського районного суду Полтавської області із позовною заявою до позичальника (третя особа у даній справі) та поручителя (відповідач-1 у даній справі) про стягнення заборгованості в сумі 77504,04 грн., в якій просив суд солідарно стягнути із відповідачів суму заборгованості, яка складається із суми тіла кредиту -16200,00 грн., 11564,92 грн. -відсотків по кредиту, 49739,12 грн. -пені.
З огляду на вищезазначене вбачається, що боржник (третя особа у даній справі) належним чином не виконував своїх договірних зобов'язань перед кредитором по сплаті кредиту та відсотків за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору, а кредитор (відповідач-2 у даній справі) в односторонньому порядку змінив строк користування кредитом та достроково вимагав повернення кредиту та сплати інших платежів відповідно до умов кредитного договору.
Відповідно частини 2, ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Водночас умовами пункту 4.3.2. кредитного договору передбачено право банку достроково розірвати кредитний договір та вимагати повернення кредиту.
Із вищезазначеного слідує, що нормами закону та умовами договору передбачено право кредитодавця в односторонньому порядку змінити термін користування кредитом.
Відповідно до частини 3, ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно пункту 1.1. кредитного договору встановлено термін користування кредитом з 8 вересня 2008 року до 7 вересня 2011 року.
З огляду на те, що кредитодавець (відповідач-2 у даній справі) звернувся 20 квітня 2011 року до суду з позовом в якому були заявлені вимоги про дострокове повернення кредиту та сплати процентів і пені, суд приходить до висновку про те, що кредитодавець - фактично змінив термін користування кредитом.
Вихадячи із вищезазначених фактичних обставин суд приходить до висновку відносно того, що кредитодавець (відповідач-2 у даній справі) змінив умови пункту 1.1. кредитного договору №453/3 від 8 вересня 2008 року в частині терміну користування кредитом, які є відповідно змінені з 20.04.2011 року, що не суперечить вимогам закону та умовам договору.
Нормою ст. 548 ЦК України передбачено загальні умови забезпечення виконання зобов'язання і відповідно частини 1 вищезазначеної статті закону, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Як передбачено статтею 1054, параграфа 2, глави 71 ЦК України, - За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно ст. 1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Із вищезазначеного слідує, що забезпечення повернення кредиту за кредитним договором прямо передбачено законом.
Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно підпункту 2 частини 1 пункту 2.6. кредитного договору зобов'язання позичальника по даному договору забезпечується порукою.
Нормою ст. 553 ЦК України, - За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Як вбачається з матеріалів справи в забезпечення виконання позичальником (третя особа у даній справі) його обов'язку перед кредитодавцем (відповідач-2 у даній справі) за кредитним договором № 453/3 від 8 вересня 2008 року, між відповідачами у даній справі було укладено договір поруки, яким було забезпечено виконання зобов'язання позичальника перед кредитодавцем у повному обсязі, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
Випадки у яких правочин (договір) може бути визнаний недійсним та підстави визнання їх недійсними передбачені положеннями параграфа 2, глави 16, розділу ІV Цивільного кодексу України.
На переконання суду оспорюваний позивачем договір поруки, був укладений між відповідачами з дотриманням вимог встановлених параграфа 2, глави 16, розділу ІV, книги першої Цивільного кодексу України, а також параграфів 1, 2, глави 71, розділу ІІІ та параграфів 1, 3, глави 49, розділу І, книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Суд не вбачає ознак зловмисної угоди представників сторін при укладенні оспорюваного договору поруки і вважає, що позивач не довів суду переконливості своїх доводів належними та допустимими доказами.
Суд не приймає до уваги посилання позивача, як на підставу визнання недійсними оспорюваного договору поруки, на те, що його було укладено без погодження із засновниками підприємства та з перевищенням керівником підприємства своїх повноважень, оскільки на момент укладення договору поруки керівник ПП «Паритет»- ОСОБА_4, являвся одноосібним власником цього підприємства, що підтверджується статутними документами підприємства.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову позивачеві у задоволенні заявленого позову.
На підстпаві вищезазначеного, керуючись ст. ст. 3, 10,15,30, 57-61, 212-223 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідача-1 Приватного підприємства «Паритет»та відповідача-2 Полтавського акціонерного банку «Полтава-банк», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_3, про визнання договору недійсним-відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Полтавської області, через Зіньківський районний суд Полтавської області на протязі 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського
районного суду С.Р.Должко