01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.02.2012 № 57/394
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Баранця О.М.
Пашкіної С.А.
при секретарі Царук І. О.
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1. - представник за довіреністю від 10.01.2012 року
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко - Київ»
на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2011 року
у справі № 57/394 (суддя Гулевець О. В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агніс - Плюс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко - Київ»
про стягнення 382470,19 грн.
Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 382470,19 грн. за поставлений за договором № 07/04/2011 від 07.04.2011 року, але неоплачений товар.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.12.2011 року, повний текст якого підписаний 19.12.2011 року, у справі № 57/394 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 379299,30 грн., провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 1000 грн. припинено, в задоволенні вимог на суму 2170,89 грн. відмовлено.
Рішення суду в частині задоволених вимог ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання по оплаті поставленого за умовами спірного договору товару.
Припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 1000 грн. ґрунтується на тому, що зазначену суму відповідачем позивачу перераховано під час розгляду справи в суді.
Відмова в задоволенні позовних вимог в сумі 2170,89 грн. ґрунтується на тому, що позивач при зверненні до суду з даним позовом просить стягнути зазначену суму на підставі договору № 07/04/2011 від 07.04.2011 року, в той час як зі змісту вказаних актів слідує, що роботи виконувались за договором №П-01/08/2011р. від 01.08.2011 року, який суду не надано, а тому, позивачем всупереч приписам ст. 33 ГПК України, не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог в цій частині.
В той же час, суд першої інстанції зазначив, що, у разі відсутності договору №П-01/08/2011 від 01.08.2011 року позивач мав звернутись до відповідача, у відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України, з вимогою сплатити заборгованість за виконані за спірними актами роботи.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінко - Київ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2011 року у справі №57/394 скасувати, а позов залишити без розгляду.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не дотримано приписи законодавства щодо об'єднання позовних вимог, а саме, об'єднано в одній справи вимоги щодо двох різних договорів.
В той же час, відповідач зазначає, що договір №П-01/08/2011 від 01.08.2011 року між сторонами не укладався.
Крім того, відповідач посилається на те, що при вирішення спору судом не було перевірено повноважень керівника позивача на підписання договору № 07/04/2011 від 07.04.2011 року.
Разом зі скаргою відповідач надав суду заперечення, в яких вимагає скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 13.12.2011 року по даній справі, якою відмовлено у задоволенні його заяви про відвід судді Гулівець О. В.
Ухвалою від 10.01.2012 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко - Київ» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.
Ухвалою суду від 24.01.2011 року на задоволення клопотання відповідача розгляд справи відкладений до 14.02.2012 року.
13.02.2011 року до відділу документального забезпечення суду від відповідача вдруге надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач просить розгляд справи відкласти на іншу дату, посилаючись на зайнятість єдиного представника відповідача в іншому судовому засіданні. До зазначеного клопотання додано копію ухвали господарського суду міста Києва від 30.01.2012 року, якою порушено провадження у справі № 5011-47/1019-2012 та призначено її розгляд на 14.02.2012 року.
Позивач проти задоволення зазначеного клопотання заперечив.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки, відповідачем не надано доказів того, що він має лише одного повноважного представника.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник позивача надав пояснення, в яких проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
07.04.2011 року позивач та відповідач уклали договір № 07/04/2011 (далі Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався поставляти і передавати у власність відповідача товар, по кількості та комплектації згідно рахунку-фактури, а відповідач зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов Договору.
Згідно п. 4.2. Договору днем поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару та фактичної передачі товару відповідачу.
Згідно з п. 3.2 Договору відповідач здійснює оплату за товар за наступним графіком:
- авансовий платіж у розмірі 30% від загальної суми, що проводиться протягом трьох банківських днів після надання відповідачу рахунку -фактури;
- оплата решти 70% проводиться протягом 30 календарних днів з дня проведення авансового платежу відповідачем на р/р позивача.
Як слідує з матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору постачав відповідачу товар, що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних (т. 1 а.с. 22-76, т.2 а.с. 16-113) та довіреностей на отримання матеріальних цінностей ( т. 1 а.с. 82-109, т. 2 а.с. 16, 114), який відповідач частково оплачував, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками за банківського рахунку позивача (т. 1 а.с. 110-142, т. 2 а.с. 115-141).
Станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом частина товару на суму 380299,30 грн. залишилась відповідачем не оплаченою.
01.12.2011 року відповідач частину заборгованості в сумі 1000 грн. позивачу перерахував, що підтверджується доданою до матеріалів справи випискою з банківського рахунку позивача (т. 2 а.с. 13), з огляду на що суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 1000 грн. на підставі п. 1 - 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Неоплаченим, з поставленого за спірними накладними, залишився товар на суму 379299,30 грн.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого за Договором товару в сумі 379299,30 грн.
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 379299,30 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
При цьому, посилання відповідача на те, що директор позивача не був уповноважений підписувати Договір, оскільки, як вбачається з Статуту позивача, повноваження директора обмежені виключною компетенцією зборів, до повноважень яких, серед інших, входить затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує 500000,00 грн., а загальна суму поставленого за Договором товару становить 524520,99 грн., до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки зі змісту Договору вбачається, що загальної суми Договору сторонами не вказано, в той час як позивач жодних сумнівів щодо підписання Договору з його боку уповноваженою особою не висловлює.
До того ж, з матеріалів справи вбачається, що жодних заперечень щодо повноважень директора позивача підписувати Договір відповідачем не висувалось ані під час підписання Договору ані під час виконання Договору.
Крім того, ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до п 9.2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Враховуючи схвалення позивачем Договору, а саме, поставку за його умовами відповідачу товару та прийняття за цей товар оплати, колегією суддів н досліджуються обставини щодо наявності чи відсутності у директора позивача повноважень на підписання Договору, оскільки зазначений факт не має значення для вирішення майнового спору сторін по суті.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Враховуючи відсутність доказів визнання Договору недійсним у встановленому законодавством порядку, колегія суддів виходить з того, що Договір є дійсним.
Щодо вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2170,89 грн. слід зазначити наступне.
Як слідує з матеріалів справи, вказана заборгованість виникла внаслідок неоплати відповідачем робіт, виконання яких підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями Актів здачі-прийняття робіт №АП-0000003 від 26.08.2011 року на суму 571,96 грн., №АП-0000004 від 26.08.2011 року на суму 156 грн., № АП-0000005 від 26.08.2011 року на суму 65 грн., №АП-0000006 від 26.08.2011 року на суму 987,98 грн. та №АП-0000007 від 26.08.2011 року на суму 389,95 грн.
Зі змісту вказаних актів слідує, що роботи за ними були виконанні не за умовами Договору, а згідно договору № П-01/08/2011 від 01.08.2011 року.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами:
- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;
- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Факт укладення сторонами договору № П-01/08/2011 від 01.08.2011 року має бути підтверджений самим договором.
Згідно ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
А ні позивач а ні відповідач оригіналу договору № П-01/08/2011 від 01.08.2011 року суду не надали, а отже, факт його укладення матеріалами справи не підтверджується.
В той же час, слід зазначити наступне.
За правилами ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити, в тому числі, зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, тобто предмет і підстави позову, а також зазначення доказів, що підтверджують позов.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.
Підстава позову - ще фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Предметом позову у цій справі, серед інших, є вимога позивача оплатити виконані за Актами здачі-прийняття робіт №АП-0000003 від 26.08.2011 року, №АП-0000004 від 26.08.2011 року, № АП-0000005 від 26.08.2011 року, №АП-0000006 від 26.08.2011 року та №АП-0000007 від 26.08.2011 року роботи на загальну суму 2170,89 грн., підставою - факт їх неоплати.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, факт виконання позивачем зазначених робіт підтверджуються належними письмовими доказами, факти неоплати їх відповідачем останнім не заперечується.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Відповідно до ст. 207 ЦК України:
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Отже, підписанням вказаних вище актів позивач та відповідач уклали письмові правочини, за якими відповідач набув зобов'язання оплатити виконані позивачем роботи на суму 2170,89 грн.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання), згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).
Як вірно зазначено судом першої інстанції, враховуючи відсутність письмової згоди сторін щодо строків оплати відповідачем виконаних позивачем спірних робіт, при визначенні вказаного строку слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Докази звернення позивача до відповідача з вимогою оплатити прийняті за спірними актами роботи матеріали справи не містять.
Проте, не будучи повідомленим про строк виконання зобов'язання по оплаті спірних робіт , відповідач не може вважатися таким, що порушив зобов'язання перед позивачем.
Відповідно, не відбулося порушення прав позивача, в той час, як відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаними вище актами в сумі 2170,89 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо посилань відповідача на те, що судом першої інстанції при вирішення спору по суті не дотримано приписи законодавства щодо об'єднання позовних вимог, а саме, об'єднано в одній справи вимоги щодо двох різних договорів, слід зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
З огляду на досліджені колегією суддів обставини справи, враховуючи, що заявлені позивачем майнові вимоги пов'язані між собою невиконанням відповідачем його зобов'язань, а їх розгляд не перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін, суд першої інстанції цілком правомірно прийняв позовну заяву до розгляду та вирішив спір по суті.
Щодо заперечень відповідача на ухвалу господарського суду міста Києва від 13.12.2011 року слід зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 106 ГПК України встановлено перелік ухвал господарського суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду.
Згідно ч. 2 зазначеної статті заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Ухвалою від 13.12.2011 року відмовлено в задоволенні заяви відповідача про відвід судді Гулівець О. В.
Враховуючи, що ухвалу про відмову у задоволенні заяви про відвід не включено до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду, заявник правомірно додав заперечення на таку ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду.
Як слідує з матеріалів справи, в судовому засіданні 13.12.2011 року відповідачем подано заяву про відвід судді Гулівець О. В.
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 2-1 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.
Зі змісту поданої відповідачем заяви слідує, що як на підставу для її задоволення відповідач посилається на те, що у нього виникають сумніви про неупередженість судді Гулевець О.В., яка в судовому засіданні 13.12.2011 року безпідставно відмовила у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, що свідчить про надання переваг позивачу під час розгляду справи № 57/394.
З матеріалів справи слідує, що клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду заявником було обґрунтовано тим, що позивачем порушено правило об'єднання позовних вимог.
Враховуючи висновки, що їх дійшов суд апеляційної інстанції щодо зазначених обставин в даному випадку відсутні підстави для сумніві у неупередженості судді, суд першої інстанції дійшов вірно висновку про відмову у задоволенні заяви про відвід судді Гулівець О. В.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко - Київ» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2011 року у справі № 57/394 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінко - Київ».
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінко - Київ» на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2011 року у справі № 57/394 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2011 року у справі № 57/394 залишити без змін.
3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 57/394.
Головуючий суддя Калатай Н.Ф.
Судді Баранець О.М.
Пашкіна С.А.