01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.02.2012 № 13/367
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Мальченко А.О.
Гаврилюка О.М.
за участю представників сторін:
згідно з протоколом судового засідання від 09.02.2012 року
розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства Науково-дослідний інститут «Квант» на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2011 року
по справі № 13/367 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськ-2006»
до державного підприємства Науково-дослідний інститут «Квант»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1. Київська міська рада
2. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про встановлення земельного сервітуту,-
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2011 року по справі № 13/367 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськ-2006» до державного підприємства Науково-дослідний інститут «Квант» про встановлення земельного сервітуту.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, державне підприємство Науково-дослідний інститут «Квант» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Печерськ-2006» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Печерськ-2006» на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2011 року у справі № 13/367 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.
Представник позивача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськ-2006» - без задоволення.
Представник відповідача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення і підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2011 року по справі №13/367, прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.
Представник третьої особи-1 приймав участь у судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких зазначив, що у вирішенні даного спору Київська міська рада покладається на розсуд суду.
Представники третьої особи-2 в судове засідання не з'явилися, своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 22, ч. 4 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалами про призначення справи до розгляду та про відкладення учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників третьої особи-2.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу комплексу будівель, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 14.07.2006 року, та зареєстрованого в реєстрі за № 1971, додаткової угоди до договору купівлі-продажу комплексу будівель, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 28.07.2006 року, та зареєстрованої в реєстрі за № 2247, додаткової угоди №2 до договору купівлі-продажу комплексу будівель, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 26.09.2006 року, та зареєстрованої в реєстрі за № 2958, додаткового договору №3 до договору купівлі-продажу комплексу будівель, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 15.01.2007 року, та зареєстрованого в реєстрі за № 82, товариство з обмеженою відповідальністю «Печерськ-2006» придбало у власність у Державного підприємства Науково-дослідний інститут «Квант» комплекс будівель, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, буд. 5, загальна площа яких складає 15 570,60 кв.м.
Відповідно до п. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Право власності на придбаний ТОВ «Печерськ-2006» комплекс будівель загальною площею 15 570,60 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, 5, зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна - реєстраційне посвідчення № 027110, та записано в реєстрову книгу №99п-102 за реєстровим № 6484-п 22.12.2006 року.
Вказаний комплекс будівель розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 8 000 000 000:79:022:0025 розміром 2 022 кв.м. та земельній ділянці з кадастровим номером 8 000 000 000:79:022:0026 розміром 12 985 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, 5 у Печерському районі міста Києва, загальною площею 15 007 кв.м.
Враховуючи наведене, ТОВ «Печерськ-2006» у встановленому порядку звернулося до Київської міської ради із заявою про передачу зазначених земельних ділянок в орендне користування.
Рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 року № 944/3777 затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та внесено зміни до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року щодо переведення земельних ділянок за адресою вул. Димитрова, 5 у Печерському районі м. Києва з промислової території до території багатоповерхової житлової забудови.
Також вказаним рішенням затверджено проект землеустрою щодо відведення ТОВ «Печерськ-2006» у користування земельної ділянки та надано у короткострокову оренду земельну ділянку, загальною площею 1,5 га на 5 років для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом.
На підставі рішення Київської міської ради від 01.10.2007 року № 944/3777 між Київською міською радою і ТОВ «Печерськ-2006» укладено договір оренди земельних ділянок від 26.03.2008 року, який зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за № 2786712.
За вказаним договором передано ТОВ «Печерськ-2006» в орендне користування земельну ділянку з кадастровим номером 8 000 000 000:79:022:0025 розміром 2 022 кв.м та земельну ділянку з кадастровим номером 8 000 000 000:79:022:0026 розміром 12 985 кв.м, що розташовані за адресою: вул. Димитрова, 5 у Печерському районі м. Києва, загальна площа земельних ділянок складає 15 007 кв.м.
Земельна ділянка з кадастровим номером 8 000 000 000:79:022:0026, що перебуває у користуванні ТОВ «Печерськ-2006» на підставі договору оренди земельних ділянок від 26.03.2008 року, та на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно, вільного доступу до земель загального користування, а саме проїзної частини вулиці Івана Федорова або внутрішньоквартальних проїздів загального користування не має. Проїзд та прохід до наданої позивачу в орендне користування земельної ділянки з кадастровим номером 8 000 000 000:79:022:0026 та до належного землекористувачу нерухомого майна, прокладання та експлуатація інженерних мереж, можливий лише через існуючі внутрішньоквартальні проїзди, які проходять між існуючих будівель та споруд по земельній ділянці, яка надана в постійне користування сусідньому землекористувачу - ДП «НДІ «КВАНТ».
З матеріалів справи вбачається, що шлях для проїзду до орендованої ТОВ «Печерськ-2006» земельної ділянки існує лише з боку вул. Івана Федорова, між корпусом 21, літера «Н» (який має поштову адресу вул. Димитрова, 5) та будинком № 2 по вул. Івана Федорова. Зазначений проїзд відображений на плані земельної ділянки під існуючим проїздом, на яку пропонується встановити сервітут, вказаний план є додатком до договору. Межі та площа земельної ділянки під існуючим проїздом визначено Технічною документацією по визначенню меж та площі земельних ділянок під існуючими проїздами, розробленою КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» та закріплено межовими знаками.
У вересні 2011 року товариство «Печерськ-2006» звернувся до господарського суду з позовом до державного підприємства Науково-дослідний інститут «Квант» про встановлення постійного земельного сервітуту на право проходу та проїзду на велосипеді, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій через земельну ділянку, що належить на праві постійного користування Державному підприємству «Науково-дослідний інститут «Квант», площею 442 кв.м., з боку вул. Івана Федорова, між корпусом 21, літера «Н» (який має поштову адресу вул. Димитрова, 5) та будинком № 2 по вул. Івана Федорова.
Згідно з доводами позивача, оскільки відповідно до умов договору оренди земельна ділянка надана позивачу для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, а тому здійснення будівництва комплексу та його подальша експлуатація на орендованій земельній ділянці неможливі без проходу та проїзду до ділянки по наявному шляху без прокладання необхідних інженерних комунікацій.
В обґрунтування своїх доводів, що встановлення сервітуту є неможливим, скаржник посилається, зокрема, на розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.04.2007 року № 244-р «Про затвердження переліку підприємств, установ і організацій оборонно-промислового комплексу», згідно з якими ДП НДІ «Квант» віднесене до підприємств оборонно-промислового комплексу, постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року № 1734 та від 26.08.2009 року № 918, відповідно до яких ДП НДІ «Квант» включено до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави і в силу специфіки своєї діяльності відносяться до режимних підприємств; та на Спеціальний дозвіл № КИ1-20110127 від 27.09.2011 року, згідно з яким ДП НДІ «Квант» має першу категорію режиму секретності.
При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача встановити земельний сервітут є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
У відповідності до 100 ЗК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Зміст сервітутного права полягає у праві обмеженого користування чужим майном. Встановлення земельного сервітуту можливе лише за ініціативою власника або користувача земельної ділянки, який потребує використання відповідної (сусідньої) земельної ділянки, для вилучення недоліків своєї ділянки, які обумовлені місцем розташування або існуючим станом. Він повинен звернутися до власника (користувача) відповідної земельної ділянки за дозволом на строкове, постійне або тимчасове користування цією земельною ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.
Зазначені положення кореспондуються зі статтями 401 та 402 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. При встановленні земельного сервітуту мають враховуватися інтереси власника (користувача) земельної ділянки. Це означає, що при виборі методу використання обслуговуючої ділянки власник (користувач) ділянки може обрати такий варіант, при якому йому буде завдано якнайменш шкоди при використанні власником (користувачем) обслуговуючої ділянки для задоволення власних інтересів від використання ділянки.
Для встановлення сервітуту власник (користувач) земельної ділянки, зацікавлений у ньому, має звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки з проханням дати дозвіл на обмежене постійне чи тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.
Частиною ч. 3 статті 402 ЦК України передбачено, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Таким чином, спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови.
Тобто, обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.
Також, на особу яка звертається з відповідним позовом покладається обов'язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки.
Так, судом першої інстанції достовірно було встановлено, що оскільки земельна ділянка, по якій проходить наявний шлях, належить на праві постійного користування ДП «НДІ «Квант» на підставі Державного акта на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Київської міської Ради депутатів трудящих 23 серпня 1967 року та внесено в державну книгу реєстрації землекористувань за № 244, позивач у порядку, встановленому ст. 181 Господарського кодексу України, звернувся до ДП «НДІ «КВАНТ» з листом-пропозицією від 04.07.2011 року № 136/а/ про укладення договору постійного земельного сервітуту, до якого додав проект договору для підписання.
У відповідь на вказане звернення ДП «НДІ «Квант» листом № 125-848 від 03.08.2011 року повідомило про неможливість встановлення земельного сервітуту та укладення відповідного договору, разом з яким повернуло не підписаним проект договору. В обґрунтування своєї відмови в укладанні договору про встановлення постійного земельного сервітуту відповідач зазначив, що його підприємство є режимним об'єктом з обмеженим доступом, а також, що встановлення земельного сервітуту призведе до обмеження використання належної йому на праві постійного користування земельної ділянки.
Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено та досліджено той факт, що нормальне господарське використання позивачем його нерухомості неможливо без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна, зокрема, земельної ділянки відповідача. Судова колегія також погоджується з доводами позивача, що потреби останнього не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж шляхом встановлення сервітуту на право проїзду на транспортному засобі через земельну ділянку відповідача.
Крім того, судова колегія не приймає до уваги за необгрунтованістю посилання скаржника на специфіку своєї діяльності, оскільки позовні вимоги у даній справі стосуються не режимного об'єкта, а земельної ділянки, на якій він розташований. Крім того, встановлення сервітуту жодним чином не може вплинути на доступ до режимних об'єктів в яких здійснюється діяльність, пов'язана з державною таємницею в приміщеннях 309 та 311 в будівлі №5 по вул. Димитрова в місті Києві.
Нормами статті 1 ЗУ «Про державну таємницю» визначено, що державна таємниця (далі також - секретна інформація) - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.
При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що неможливість використання майна не є наслідком діяльності самого позивача, а позовні вимоги у даній справі не стосуються доступу (проникнення) третіх осіб на режимний об'єкт (приміщення 309 та 311 в будівлі №5 по вул. Димитрова в місті Києві) та допуску їх до таємної (секретної) інформації.
Таким чином, позивач довів свої позовні вимоги, а також те, що потреби для проїзду автотранспорту та проходу до нерухомого приміщення ТОВ «Печерськ-2006» не можуть бути задоволені іншим шляхом.
Така ж правова позиція підтверджується і Вищим господарським судом України у рекомендаціях від 02.02.2011 року №04-06/15 та у постанові Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 року № 6. Крім того, у постанові Вищого господарського суду України від 12.12.2006 року в справі № 20-2/017 вказується про те, що встановлення земельного сервітуту до пустимо тільки у випадку неможливості чи значного утруднення ко ристування земельною ділянкою без встановлення земельного серві туту. Також постановою зазначено те, що приписами ст. ст. 98, 100 ЗК України не визначено поняття вигідного для сторони порядку вста новлення сервітуту, а навпаки передбачається, що земельний сервітут має бути найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встанов лене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб ін ших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Отже, зі змісту цієї статті випливає, що сервітут може бути встановлений в інтересах особи, яка його вимагає лише за умов, якщо її потреби у користуванні чужим майном не можуть бути задоволені іншим за конним способом.
Крім того, як зазначалось вище, товариству з обмеженою відповідальністю «Печерськ-2006» належать права володіння та розпорядження комплексом будівель, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Димитрова, буд. 5, загальна площа яких складає 15 570,60 кв.м.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Натомість, скаржником не надано доказів, які свідчили б про те, що в силу закону позивач має бути обмежений в праві користування своєю власністю.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаних норм закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2011 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства Науково-дослідний інститут «Квант» без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу державного підприємства Науково-дослідний інститут «Квант» на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2011 року у справі № 13/367 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2011 року у справі № 13/367 залишити без змін.
3. Справу № 13/367 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
15.02.12
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Мальченко А.О.
Гаврилюк О.М.