79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
01.02.12 Справа№ 5015/40/12
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засідань Олійник Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Сіка Україна”, м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне Українсько-Російське Підприємство “Технобуд”, м.Львів
про стягнення 117 815,46 грн.
За участю представників сторін:
від позивача ОСОБА_1. -представник (довіреність №3-2012 від 13.01.2012р.);
від відповідача не з'явився.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю “Сіка Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне Українсько-Російське Підприємство “Технобуд” про стягнення 117 815,46 грн., з яких 94 015,96 грн. основного боргу, 8 420,46 грн. пені, 11 441,77 грн. інфляційних нарахувань та 3 937,27 грн. 3% річних.
Ухвалою суду від 06.01.2012р. прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 18.01.2012р. Ухвалою суду від 18.01.2012р. розгляд справи відкладено на 01.02.2012р.
Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити.
Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки представника не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про що свідчать повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №79017 0330084 0 від 20.01.2012р. -вручено 23.01.2012р. та № 79039 0300195 5 від 20.01.2012р. -вручено 23.01.2012р.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому він визнав наявність заборгованості в сумі 94 015,96 грн. Проти стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечив. Зокрема зазначив, що між сторонами не було укладено письмового договору купівлі-продажу (поставки), не погоджено умову щодо встановлення відповідальності за виконання грошового зобов»язання, отже вимога про стягнення 8 420,46 грн. пені до задоволення не підлягає. Щодо інфляційних втрат та 3% річних відповідач зазначив, що позивачем не враховано ч.2 ст.530 ГПК України. Вимога позивача датована 26.10.2011р., з врахуванням часу на поштовий перебіг лише 04.11.2011р. сплив семиденний строку на оплату, а прострочка настала 05.11.2011р. Крім того, відповідач зазначив, що відносно позовної вимоги про стягнення 8 420,46 грн. пені сплив строк позовної давності встановлений ч.2 ст.258 ЦК України.
Станом на 01.02.2012р. від відповідача клопотання, заяви, в тому числі про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходили.
Представник позивача подав письмові заперечення на відзив.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
встановив:
26.08.2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Сіка Україна” на умовах 100% попередньої оплати до 05.09.2010р. виставило Товариству з обмеженою відповідальністю “Спільне Українсько-Російське Підприємство “Технобуд” рахунок №11020-0594 на суму 868 971,73 грн.
Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 675 165,96 грн. згідно видаткових накладних: №21020-0919 від 06.10.2010р. на суму 151 200,00 грн.; №21020-0956 від 12.10.2010р. на суму 100 800,00 грн; №21020-1000 від 20.10.2010р. на суму 105 645,96 грн.; №21020-1012 від 22.10.2010р. №21020-1049 від 28.10.2010р. на суму 105 840,00 грн.; №21020-1055 від 28.10.2010р. на суму 110 880,00 грн.
Товар поставлений по накладній від 28.10.2010р. №21020-1055 на суму 110 880,00 грн. відповідач оплатив частково, в сумі 16 864,04 грн., а саме: 1 864,04 грн. сплачено 28.10.2010р. та 15 000,00 грн. сплачено 29.04.2011р., решта боргу в сумі 94 015,96 грн. залишилася неоплаченою.
Таким чином, станом на 20.12.2011р. ТзОВ “СУРП “Технобуд” не виконало свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару за видатковою накладною від 28.10.2010р. №21020-1055 на суму 94 015,96 грн.
У своєму листі від 21.06.2011р. №111 ТзОВ “СУРП “Технобуд” визнало факт існування заборгованості перед ТзОВ “Сіка Україна” у сумі 94 015,96 грн. і зобов'язалось погасити заборгованість до 22.07.2011р.
Між сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків згідно якого борг відповідача станом на 31.07.2011р. складає 94 015,96 грн.
26.10.2011р. ТзОВ “Сіка Україна” надіслало на адресу ТзОВ “СУРП “Технобуд” вимогу про оплату поставленого товару на суму 94 015,96 грн., яка залишена останнім без відповіді та задоволення.
Відтак, основа заборгованість ТзОВ “СУРП “Технобуд” перед ТзОВ “Сіка Україна” за поставлений товар становить 94 015,96 грн.
Позивач на підставі ч.6 ст.231 ГК України нарахував відповідачу штрафну санкцію за користування чужими коштами, яка згідно поданого ним розрахунку становить 8 420,46 грн.
Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 11 441,77 грн. інфляційних втрат та 3 937,27 грн. 3% річних.
Отже, позивач просить стягнути з відповідача 117 815,46 грн., з яких 94 015,96 грн. основного боргу, 8 420,46 грн. штрафна санкція за користування чужими коштами, 11 441,77 грн. інфляційні нарахування та 3 937,27 грн. 3% річних.
При прийнятті рішення суд виходить із наступного.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами ст.205 ЦК України правочин може бути вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не передбачено законом. Правочин, щодо якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Факт поставки позивачем відповідачу товару підтверджується накладною від 28.10.2010р. №21020-1055 на суму 110 880,00 грн. та не заперечується останнім.
Відповідач оплатив накладну частково, відтак боргу становить 94 015,96 грн.
Факт існування заборгованості перед ТзОВ “Сіка Україна” у сумі 94 015,96 грн. підтверджується листом ТзОВ “СУРП “Технобуд” від 21.06.2011р. №111, в якому він зобов'язувався погасити заборгованість до 22.07.2011р. Ця ж сума заборгованості відображена сторонами у підписаному між ними акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.07.2011р. та не заперечується у відзиві на позов.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 94 015,96 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 8 420,46 грн. штрафної санкції за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне:
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При нарахуванні штрафної санкції за користування чужими грошовими коштами в сумі 8 420,46 грн. позивач посилається на ч.6 ст.231 ГК України, якою встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відтак, нарахована позивачем штрафна санкція за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою є пенею.
Згідно умов ст.546 ЦК України, пеня є одним із видів забезпечення виконання зобов»язання.
Відповідно до ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Враховуючи вищенаведені норми, виконання даного зобов'язання не може бути забезпечене пенею, оскільки між сторонами не було письмово укладено договору, який би встановлював розмір пені за прострочення виконання зобов'язання, відтак не досягнуто згоди щодо її застосування у випадку несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.
Отже, у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 8 420, 46 грн. слід відмовити.
Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних слід зазначити наступне:
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача 11 441,77 грн. інфляційних втрат та 3 937,27 грн. 3% річних нарахованих за період з 06.09.2010р. по 20.12.2011р.
Як вбачається із матеріалів справи між сторонами не було укладено договору в письмовій формі. Позивачем виставлено рахунок від 26.08.2010р. за № 11020-0594 з умовою передоплати 100% до 05.10.2010р. Позивач не отримавши від відповідача суми передоплати у строк вказаний в рахунку не був зобов»язаний поставляти відповідачу товар. Поставивши товар відповідачу без передоплати позивач здійснив це на власний ризик.
Відтак, в даному випадку повинна бути застосована ч.2 ст.530 ЦК України, згідно якої визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату лише 26.10.2011р., враховуючи час на поштовий перебіг 3 дні та 7 днів на оплату, прострочка відповідача має місце з 06.11.2011р.
Отже суми інфляційних втрат та 3% річних, заявлених до стягнення є завищеними, оскільки при їх нарахуванні позивач неправильно визначив термін прострочення: інфляційні втрати та 3% річних нараховані з 06.09.2011р. по 20.12.2011р., в той час коли прострочення має місце з 06.11.2011р.
Судом здійснено перерахунок суми інфляційних нарахувань та 3% річних за період з 06.11.2011р. по 20.12.2011р., згідно якого інфляційні нарахування становлять 282,04 грн., а 3% річних -347,73 грн.
Відтак, з відповідача на користь позивача правомірно підлягає стягненню 94 015,96 грн. основного боргу, 282,04 грн. інфляційних нарахувань та 347,73 грн. 3% річних.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку підставності позову до задоволення частково.
Судовий збір слід стягнути з відповідача, згідно вимог ст.49 ГПК України, на користь позивача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст.ст.11, 205, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 181, 193, ГК України, ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спільне Українсько-Російське Підприємство “Технобуд” (юридична адреса: 79017, м.Львів, вул.Ольги Басараб, 11а, кв.8; фактична адреса: 79039, м.Львів, вул.Шевченка, 80; код ЄДРПОУ 13815583) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сіка Україна” (03680, м.Київ, вул.Смольна, 9-Б; код ЄДРПОУ 33053410) 94 015,96 грн. основного боргу, 282,04 грн. інфляційних нарахувань, 347,73 грн., 3% річних та 1 892,91 грн. судового збору.
3. Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України, після набрання судовим рішенням в законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Суддя Сухович Ю.О.
Повний текст рішення
підписано 06.02.2012р.