01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"26" січня 2012 р. Справа № 9/149-11
01032, м. Київ, вул. Комінтерну 16 тел. 239 72 81
№ 9/149-11 26.01.2012 р.
За позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк “Укргазбанк”
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Сокуренко Л.В.
Представники:
Від позивача ОСОБА_2 (дов. № 936 від 29.11.2011 р.)
Від відповідача ОСОБА_1 (свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_1)
На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк “Укргазбанк” до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання підписати акт прийому-передачі.
Ухвалою суду від 17.11.2011 року порушено провадження у справі № 9/149-11 та призначено розгляд справи на 08.12.2011 р.
У судове засідання 08.12.2011р. представник відповідача не з'явився; про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду був повідомлений належним чином; представником позивача для всебічного та об'єктивного розгляду справи подано клопотання про продовження строку розгляду спору, у зв'язку з чим ухвалою суду від 08.12.2011 р. продовжено строк розгляду спору; розгляд справи відкладено на 26.01.2011 р.; зобов'язано позивача надати письмове пояснення, в якому зазначити якому способу захисту відповідає вимога про зобов'язання підписати Акт прийому-передачі приміщення відповідно до чинного законодавства України; зобов'язано відповідача надати оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки з органу статистики про знаходження Відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки про найменування і номери рахунків Відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України, інші докази стосовно заявлених вимог.
У судове засідання 26.01.2012 р. представники сторін з'явилися; представник відповідача надав відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти позову з підстав, зазначених у відзиві.
Представник позивача вимоги ухвали суду від 08.12.2011 р. не виконав, письмових пояснень, в яких було б зазначено якому способу захисту відповідає вимога про зобов'язання підписати Акт прийому-передачі приміщення відповідно до чинного законодавства України не надав та не надіслав; в судовому засіданні заявив в усному порядку, що дана вимога є зобов'язанням вчинити певні дії та відповідає ст. 16 ЦК України.
Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Враховуючи те, що позивач не скористався своїм правом надати на вимогу суду письмових пояснень, в яких повинен був зазначити якому способу захисту відповідає вимога про зобов'язання підписати Акт прийому-передачі приміщення відповідно до чинного законодавства України протягом всього строку розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи та заслухавши представників сторін, господарський суд Київської області,-
09 липня 2008р. між позивачем - Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство акціонерний банк “Укргазбанк”, що підтверджується п.1.3. статуту ПАТ АБ “Укргазбанк”, погодженого Національним банком України 22.01.2010р. та зареєстрованого державним реєстратором Солом'янської районної у місті Києві державної районної адміністрації 25.01.2010р. за № 10731050050000210 (Орендар) та відповідачем - Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) укладено договір №1 оренди невідокремленої частини приміщення.
Відповідно до умов п.1.1. цього договору орендодавець зобов'язується передати орендарю за плату на строк 30 місяців на умовах цього договору у користування невідокремлену частину нежилого приміщення, а саме: квартира НОМЕР_2, площею 46,8 кв.м., квартира НОМЕР_3, площею 49,7 кв.м. загальною площею 96,5 кв.м., що знаходиться на першому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 1.2. договору передача об'єкта оренди орендодавцем орендарю повинна бути здійснена на пізніше 09 липня 2008р. Факт передачі об'єкта оренди оформляється двостороннім актом прийому-передачі.
Згідно з п. 1.4. договору орендар використовує об'єкт оренди для розміщення відокремленого структурного підрозділу ПАТ АБ “Укргазбанк”.
Пунктом 2.1. договору визначено, що за користування об'єктом оренди встановлюється орендна плата за місяць в розмірі 9364,36 грн.
Згідно з п.п. 3.1. договору орендар зобов'язаний прийняти та використовувати об'єкт оренди за його призначенням відповідно до цього договору з 09.07.2008р., розробити проектну документацію на будівництво (перепланування нежитлових приміщень під приміщення підрозділу банку з улаштуванням окремого входу) за адресою: АДРЕСА_1. Збудовані (переплановані) нежитлові приміщення, окремий вхід -становлять невідокремлену частину об'єкта оренди. Понесені орендарем витрати на розробку проектної документації, будівництво об'єкта оренди в разі припинення договору оренди відшкодуванню не підлягають.
Відповідно до п.5.1. договору цей договір діє протягом 30 місяців з 09.07.2008 р. по 09.01.2011 р.
09.07.2008 р. сторонами підписаний акт прийому-передачі приміщення, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у відповідності з умовами договору № 1 від 09.07.2008р. Адреса будинку, в якому знаходиться приміщення, що орендується: АДРЕСА_1, загальною площею 96,5 кв.м., поверх перший.
30.01.2009р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору № 1 від 09.07.2008р., відповідно до якої сторони домовилися з 01.02.2009р. по 01.07.2009 р. оренду плату встановити в розмірі 1000,00 грн. із розрахунку за один місяць оренди та не здійснювати індексацію орендної плати за цей період.
27.02.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду №2 про внесення змін до договору № 1 від 09.07.2008р., відповідно до якої сторони домовилися п.2.3. договору викласти в іншій редакції.
Враховуючи наявність обставин, що істотно змінились, рішенням господарського суду від 14.12.2010 р. у справі № 15/065-10, яке набрало законної сили, розірвано договір оренди №1 від 09.07.2008р. невідокремленої частини приміщення, укладений між публічним акціонерним товариством акціонерним банком “Укргазбанк” та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1.
26.09.2011 р. позивачем надіслано на адресу відповідача лист з проханням підписати акт прийому-передачі спірного приміщення.
У зв'язку з неповерненням підписаного відповідачем примірнику Акту прийому-передачі спірного приміщення, а також з посиланням на відмову відповідача від такого підписання, викладену у відповіді відповідача на зазначений лист, позивач просить суд зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 підписати акт прийому-передачі приміщення, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 96,5 кв.м., поверх перший.
Судом досліджено зміст листа-відповіді відповідача від 11.10.2011 р. та встановлено, що у п.п. 2,3 листа зазначено, що протистояння з боку фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 щодо підписання спірного акту відсутні, у зв'язку з чим він просить забезпечити присутність представника позивача з метою складання акту, встановивши технічний стан переданого приміщення, інші умови зазначеного листа стосуються іншого договору, який не є предметом розгляду даної справи.
Крім того, в судовому засіданні 26.01.2012 р. відповідачем зазначено, що представники позивача жодного разу у спірне приміщення не з'явилися з метою підписання спірного акту прийому-передачі.
Таким чином, посилання позивача на відмову відповідача від підписання спірного акту прийому-передачі приміщення, викладену у відповіді відповідача від 11.10.2011 р. спростовується змістом зазначеного листа.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Судом встановлено, що вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як зобов'язання сторони підписати акт прийому-передачі або підписання відповідних актів.
Позивачем також не надано жодних письмових пояснень з обґрунтуванням способу захисту позовної вимоги про зобов'язання підписати Акт прийому-передачі приміщення відповідно до чинного законодавства України всупереч вимогам ухвали суду від 08.12.2011 р.
Суд звертає увагу на те, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішень про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
У постанові Вищого господарського суду України від 29.04.2009 р. у справі № 9/100 суд касаційної інстанції зазначив, що задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача підписати акт приймання-передачі приміщення, зобов'язання відповідача підписати акт приймання-передачі об'єкта нерухомості не призводить до поновлення порушеного права позивача та, навіть у разі їх задоволення, не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Крім того, за статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
За приписами статті 6 ГК України одним із загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Таким чином, зобов'язання відповідача підписати акт приймання-передачі об'єкта нерухомості суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.
Відповідно до п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/163 від 12.03.2009 р. "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в якій зазначено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.
Так, відповідно до ч.1 ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Виходячи зі змісту ст.32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас суд не повинен приймати доказів, що не стосуються встановлення обставин у справі.
Частина 2 наведеної статті містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування).
Правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер.
Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів.
Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Разом з тим, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).
Враховуючи те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу ухилення відповідача від підписання акту прийому-передачі приміщення, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 96,5 кв.м., поверх перший, а також невідповідність зазначеної позовної вимоги передбаченим чинним законодавством України способам захисту, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про зобов'язання відповідача підписати спірний акт-прийому-передачі приміщення є необґрунтованою та є такою, що не ґрунтується на законі, а за таких обставин, задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в задоволенні позову, покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 16 Цивільного кодексу України, господарський суд Київської області,-
В позові відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Л.В. Сокуренко
Рішення суду підписане 30.01.2012 р.
.