01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"14" лютого 2012 р. Справа № 6/145-11
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Солом'янської районної у місті Києві ради до Приватного підприємства “Колос” про виселення та повернення майна,
представники:
позивача: ОСОБА_1 (дов. № 14 від 04.01.2012 року),
відповідача: ОСОБА_2 (дов. від 01.01.2011р.).
У листопаді 2011 року Приватне комунальне підприємство “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” (далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства “Колос” (далі - відповідач) про стягнення в порядку регресу.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що укладений між Приватним комунальним підприємством “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Приватним підприємством “Колос” договір № 640/Ч оренди нерухомого майна від 01.04.2008р. припинив свою дію 27.11.2010р., а відтак відповідач зобов'язаний в силу умов договору та закону повернути орендоване приміщення позивачу.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.11.2011р. позовні матеріали Приватного комунального підприємства “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області, в порядку ст. 17 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30.11.2011р. порушено провадження у справі № 6/145-11 та призначено її до розгляду на 20.12.2011р.
Розгляд справи неодноразово відкладався на інший час.
Ухвалою господарського суду Київської області від 17.01.2012р. задоволено клопотання позивача та продовжено строк вирішення спору у справі на п'ятнадцять днів.
У судовому засіданні 14.02.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач поти позову заперечив, проте письмового відзиву на позовну заяву не надав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Установив:
01.04.2008р. між Приватним комунальним підприємством “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” (далі - орендодавець) та Приватним підприємством “Колос” було укладено договір № 640/Ч оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва, відповідно до умов якого (п. 1.1.) орендодавець та орендар на підставі розпоряджень Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації № 2492 від 29.12.2007р., № 2431 від 27.12.2007р., № 67 від 26.01.2008р. передає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення для надання побутових послуг (ремонт взуття, годинників), у тому числі підвал, загальною площею 81,7 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Мартиросяна16/14.
Відповідно до п. 2.2. договору вартість об'єкту оренди згідно із звітом про експертну оцінку станом на 30.11.2007р. становить 233113 грн.
Орендна плата та порядок розрахунків визначено сторонами у п. 3 договору.
Строк дії договору встановлено з 11.04.2008р. до 27.11.2010р. (п. 9.1. договору).
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт оренди - нежиле приміщення, у тому числі підвал, загальною площею 81,7 кв. м., за адресою: м. Київ, вул. Мартиросяна16/14, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.04.2008р.
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач не звільняє орендоване за договором приміщення, оскільки, на думку позивача, строк дії договору укладеного з відповідачем закінчився 27.11.2010р. При цьому, заявляючи вимогу про повернення майна, позивач посилається на ст. 785 ЦК України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір оренди за своєю правовою природою відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 3 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.
Згідно ст. 759 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частинами 2, 3 статті 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частино 1 ст. 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У спеціальній нормі закону також передбачено обов'язок орендаря повернути орендоване майно відповідному підприємству, господарському товариству, створеному в процесі приватизації (корпоратизації), або його правонаступнику, у разі припинення договору оренди за обставин, зазначених у частині першій статті 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, посилаючись на закінчення стоку дії договору, надіслав на адресу відповідача заяву № 4589/57 від 30.11.2010р. з вимогою звільнити приміщення та передати його по акту приймання -передачі позивачу.
Однак, звертаючись з даним позовом до суду позивач не врахував положення ч. 1 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
Так, згідно з даною нормою Закону, редакція якої набрала чинності у грудні 2009 року, термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. А згідно з п. 5 Прикінцевих положень до Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні” № 1759-VI від 15.12.2009р. термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” необхідною умовою для продовження дії договору з дня його укладення є наявність двох обставин, а саме: орендар повинен відноситись до малого підприємництва та орендар не пропонує менший термін договору ніж п'ять років.
Судом встановлено, що згідно зі ст. 1 Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” відповідач відноситься до суб'єктів малого підприємництва.
Таким чином, відносини оренди, у яких стороною є суб'єкт малого підприємництва, додатково регламентується нормою п. 5 ч. 2 Прикінцевих положень до Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні” № 1759-VI від 15.12.2009р.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи пропозиції орендаря щодо меншого терміну дії договору ніж п'ять років, а навпаки наявність наміру відповідача про продовження строку дії договору, що підтверджується його заявою від 04.11.2010р. з відміткою про її одержання позивачем за Вх. № 11016 від 04.11.2010р., суд дійшов висновку, що ч. 1 ст. 17 Закону спростовує помилкове твердження позивача щодо закінчення строку дії договору № 640/Ч оренди нерухомого майна від 01.04.2008р.
Обов'язковість виконання всіма державними органами, в тому числі сторонами у справі, імперативних приписів вказаного закону не поставлено законодавцем у залежність від намірів власника (орендодавця) чи балансоутримувача використовувати орендоване майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем (суб'єктом малого підприємництва) меншого, ніж 5 років, терміну продовження договорів оренди державного та комунального майна.
Відтак, мінімальний п'ятирічний термін дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених до набрання чинності цим Законом (до 30.12.2009 року), в тому числі договору оренди нерухомого майна № 06/498 від 01.04.2008 року, є встановленим в силу імперативних приписів п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 року № 1759, що свідчить про конституційний обов'язок сторін дотримуватись приписів цього Закону та не перешкоджати суб'єкту малого підприємництва проводити підприємницьку діяльністю в нежитловому орендованому приміщенні.
Таким чином, судом встановлено, що спірний договір було продовжено до 2013р. з дня його укладання, тобто на п'ять років, в силу ч. 1 ст. 17 Закону, у зв'язку з чим у задоволені позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Суддя А.Ф. Черногуз