"16" лютого 2012 р. Справа № 36/299
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Грейц К.В. - головуючого,
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.,
розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М."
на постановувід 26.10.2011
Київського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду міста Києва № 36/299
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М."
простягнення 48239,51грн.,
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.09.2011 (суддя Трофименко Т.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2011 (колегія суддів у складі головуючого судді Кораскової Г.В., суддів Сулім В.В., Чорногуза М.Г.), позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі -позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." (далі - відповідач) про стягнення з заборгованості за договором фінансового лізингу №1502/07/2008 від 17.07.2008 у розмірі 48239,51 грн., в т.ч. 47813,23 грн. основного боргу, 357,15 грн. неустойки, 69,13 грн. 3% річних, задоволені повністю.
Відповідач, не погоджуючись з зазначеними судовими актами, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 99 Конституції України, ст. ст. 7, 192, ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 524, ч. 2 ст. 640, ст. 655 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 182, 198 Господарського кодексу України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Зокрема, скаржник посилається на неповне з'ясування всіх обставин справи, невідповідність висновку судів попередніх інстанцій вимогам чинного законодавства, оскільки скаржник вважає, що у спірному договорі відсутня така істотна умова договору, як ціна; заявлений предмет спору не відповідає обставинам справи, оскільки, позивач передав відповідачеві автокран КТА-18 на шасі МАЗ-533702 згідно видаткової накладної №РН-0000395 від 29.08.2008 з умовою попередньої оплати; розрахунок суми позовних вимог є неправильним, адже, якщо вважати договір укладеним, то розмір щомісячних лізингових платежів повинен був би розраховуватися з урахуванням курсу НБУ для євро станом на 17.07.2008 (7,69 за один євро), як зазначено в п. 7.1.1 договору, крім того, на думку відповідача, судами першої та апеляційної інстанції неправомірно залишено без задоволення клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи.
Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 17.07.2008 між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №1502/07/2008, за умовами якого лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність транспортний засіб (далі - майно) у відповідності із встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця (вантажний автомобіль, марка, модель: автокран КТА - 18 на шасі МАЗ-533702, одна одиниця) та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах цього договору (п. 1.1 договору); вартість майна, яке передається, складає суму еквівалентну 93096,00 у.о., в т.ч. ПДВ -15516,00у.о., виражена в гривнях України. Вартість майна, що передається, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в "Графі 4" графіку внесення платежів (додаток №1 до договору) по "Курсу 1" і викупну вартість вказану в додатку №1 до договору по "Курсу 1" (п. 2.3 договору); договір купівлі-продажу з продавцем укладається на протязі 2-х робочих днів після оплати лізингоодержувачем авансу, вказаного в п. 7.4 договору (п. 2.4 договору); сторони домовилися, що валютою договору є умовна одиниця, під умовною одиницею розуміється сума, яка відображена в гривнях України та дорівнює одному євро по курсу згідно з п. 7.1.1 договору (п. 7.1 договору); для цілей цього договору введені поняття: "Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного євро станом на 17.07.2008, "Курс2" - курс, встановлений НБУ для одного євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (п. 7.1.1 договору); поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу, відображеної в "у.о." згідно Графи 3 додатку №1 на відповідну дату проведення платежу, на "Курс2", при цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в Графі 4 додатка №1, на "Курс1", а різниця загальної суми поточного лізингового платежу, відображеного в гривнях, і суми платежу, якій відноситься на погашення вартості майна, відображеного в гривнях, вважається комісією лізингодавця (п. 7.1.2 договору); лізингоодержувач зобов'язується вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, зазначені в додатку №1 до договору. Сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як добуток суми авансового платежу, зазначеного в додатку №1 до договору, на курс НБУ, встановленого для одного євро на дату, встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ, встановлений для одного євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів з дати встановленої для проведення платежу відповідно додатку №1 до договору (п. 7.4 договору); лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу, розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку №1 до договору (п. 7.5 договору); порядок внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів (п. 7.6 договору); лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору (п. 7.7 договору); у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює встановлених договором платежів, лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші 5 днів прострочення і 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи з 6-го дня прострочення, а лізингоодержувач зобов'язується її сплатити (п. 9.5 договору).
30.07.2009 між сторонами укладено додаткову угоду №1502/07/2008/R до договору, за умовами якої графік внесення лізингових платежів викладено у новій редакції.
На виконання умов договору позивач передав відповідачеві предмет фінансового лізингу (вантажний автомобіль, марка, модел : автокран КТА-18 на шасі МАЗ-533702, одна одиниця) вартістю 716007,20 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000395 від 29.08.2008 та довіреністю серії ЯПД № 419946 від 29.08.2008, натомість, відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором в частині своєчасного внесення лізингових платежів, не здійснивши їх за 34, 35 лізингові періоди, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 47813,23 грн., в зв'язку з чим і на підставі п. 9.5 договору та ст. 625 ЦК України позивач вимагає стягнення цієї суми з нарахуванням за період прострочення у 34, 35 періодах з 01.07.2011 по 02.08.2011 неустойки в сумі 357,15 грн. та 3% річних в сумі 69,13 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що позовні вимоги в частині основного боргу та нарахованих на цей борг неустойки і річних за весь період прострочення є законними і ґрунтовними.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір позовних вимог фактично не спростовано відповідачем, контррозрахунку суми позову не надано, а суть його заперечень зводиться до посилань на нечинність договору фінансового лізингу № 1502/07/2008 з огляду на встановлення в договорі грошової одиниці в іноземній валюті, що, на думку відповідача, звільняє його від будь-яких зобов'язань за цим договором взагалі, втім, такі доводи відповідача спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки, як ціна в договорі визначається у гривнях (п. 2.3 договору), так і розрахунки між сторонами договору підлягають здійсненню у гривнях (п. 7.1 договору), отже, умови договору не суперечать законодавству України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Так, згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (пункт 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.
За приписами статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (пункти 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України).
Отже, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, що, поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання, дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.
Визначення (обчислення) лізингових платежів у іноземній валюті та з урахуванням курсу гривні до євро, не суперечать ні чинним приписам ЦК України, ані положенням постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 №1998 "Про удосконалення порядку формування цін". Таку ж правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 зі справи № 32/242-32/243-32/244-32/245.
Враховуючи викладене, а також встановлення господарськими судами попередніх інстанцій факту погодження сторонами договору такої істотної умови як ціна цього договору та визначення порядку здійснення розрахунків лізингових платежів у національній валюті України, колегія суддів вважає хибними посилання скаржника на відсутність правових підстав для стягнення з нього заборгованості за договором фінансового лізингу через неукладеність договору.
Що стосується посилань відповідача на те, що між сторонами існують взаємовідносини купівлі-продажу з умовою попередньої оплати, а тому заявлений предмет спору не відповідає обставинам справи, такі доводи відповідача спростовуються матеріалами справи, оскільки, згідно п. 2.4 договору договір купівлі-продажу з продавцем укладається протягом 2 (двох) робочих днів після оплати лізингоотримувачем авансу, вказаного в п. 7.4 договору, а відповідно до вказаного пункту договору авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів з дати, встановленої для проведення платежу відповідно додатку №1 до договору, таким чином, зазначеною у видатковій накладній №РН-0000395 від 29.08.2008 умовою попередньої оплати було внесення відповідачем авансу відповідно до вищевказаних пунктів договору.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника про те, що розрахунок суми позовних вимог є невірним, оскільки, розмір щомісячних лізингових платежів повинен розраховуватись з урахуванням курсу НБУ для євро станом на 17.07.2008, є помилковими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Крім того, у п. 7.1.2 договору сторони узгодили, що для визначення розміру чергового лізингового платежу в гривнях використовується "Курс2" -курс встановлений НБУ для одного євро на дату проведення платежу.
Щодо доводів скаржника про безпідставність залишення без задоволення клопотання відповідача про призначення судово-бухгалтерської експертизи, то, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні будь-які докази подання відповідачем вказаного клопотання.
Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про підставність і ґрунтовність позовних вимог та фактично зводяться до необхідності переоцінити докази, досліджені судами, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.
Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2011 у справі господарського суду міста Києва № 36/299 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.І.Глос