Справа № 6-54 цс 11
Категорія ЦП:
Головуючий у першій інстанції Пак В.М.
Доповідач Охрімчук Л.І.
16 січня 2012 року м. Київ
Верховний Суд України в складі:
головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:Балюка М.І.,
Барбари В.П.,
Берднік І.С.,
Вус С.М.,
Глоса Л.Ф.,
Гошовської Т.В.,
Григор'євої Л.І.,
Гриціва М.І.,
Гуменюка В.І.,
Гусака М.Б.,
Ємця А.А.,
Жайворонок Т.Є.
Заголдного В.В.,
Кліменко М.Р.,
Ковтюк Є.І.,
Колесника П.І.,
Коротких О.А.,
Косарєва В.І.,
Кривенди О.В.,
Кривенка В.В.,
Кузьменко О.Т.,
Лященко Н.П.,
Маринченка В.Л.,
Панталієнка П.В.,
Патрюка М.В.,
Пивовара В.Ф.,
Потильчака О.І.,
Прокопенка О.Б.,
Редьки А.І.,
Романюка Я.М.,
Сеніна Ю.Л.,
Скотаря А.М.,
Таран Т.С.,
Терлецького О.О.,
Шицького І.Б.,
Школярова В.Ф., -
розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ЛАН», третя особа - ОСОБА_2, про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з неправильним формулюванням причин звільнення та відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ЛАН» (далі - ТОВ «Агрофірма «ЛАН») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зазначав, що він з 31 серпня 2005 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Агрофірма «ЛАН».
13 лютого 2006 року його було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Посилаючись на те, що таке звільнення є незаконним, просив поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
У подальшому змінив заявлені позовні вимоги і, посилаючись на те, що остаточний розрахунок при звільненні він отримав лише 27 лютого 2008 року та що, хоча наказом від 13 лютого 2006 року до наказу про його звільнення з роботи було внесено зміни в частині причини звільнення й зазначено як підставу звільнення з роботи ст. 38 КЗпП України, однак неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало його працевлаштуванню, просив внести зміни до запису у трудовій книжці щодо підстав його звільнення, стягнути з відповідача на його користь 23 041 грн. 68 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13 лютого 2006 року до 27 лютого 2008 року, 47 353 грн. 13 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 лютого 2006 року, 20 тис. грн. завданої моральної шкоди та понесені судові витрати.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 10 червня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 7 грудня 2010 року рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10 червня 2010 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким зобов'язано ТОВ «Агрофірма «ЛАН» внести відповідні зміни до трудової книжки про звільнення ОСОБА_1; стягнуто з ТОВ «Агрофірма «ЛАН» на користь ОСОБА_1 2 тис. грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 8 грн. 50 коп. судового збору, 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; стягнуто з ТОВ «Агрофірма «ЛАН» на користь держави 42 грн. 50 коп. судового збору, 112 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями, ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2011 року у відкритті касаційного провадження відмовлено з підстав, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України.
21 липня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2011 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, і просить скасувати вказане судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
На підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. ст. 117, 235, 237-1 КЗпП України, ОСОБА_1 посилається на:
рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року, яким скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 4 червня 2010 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 30 листопада 2010 року, про часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалено нове рішення, яким на підставі ст. 117 КЗпП України на роботодавця було покладено обов'язок відшкодувати працівнику середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку без урахування: розміру спірної суми - невиплаченої позивачу заробітної плати, істотності розміру такої суми порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця в порушенні строків її виплати та інших обставин справи;
ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 квітня 2011 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 1 грудня 2010 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 7 лютого 2011 року, яким змінено формулювання причини звільнення, стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, невиплачену заробітну плату, майнову та моральну шкоду;
ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року, якою рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 листопада 2010 року про залишення вказаного судового рішення без змін змінено: зменшено розмір стягнутої на підставі ст. 237-1 КЗпП України моральної шкоди, завданої невиплатою заробітної плати.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2011 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма «ЛАН», третя особа - ОСОБА_2, про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з неправильним формулюванням причин звільнення та відшкодування моральної шкоди для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2011 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 31 серпня 2005 року перебував у трудових відносинах із ТОВ «Агрофірма «ЛАН».
13 лютого 2006 року його було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Наказом від 13 лютого 2006 року до наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи було внесено зміни в частині причини звільнення й зазначено як підставу його звільнення з роботи ст. 38 КЗпП України
Остаточний розрахунок при звільненні зі ОСОБА_1 проведено не було.
На час звільнення ОСОБА_1 з роботи заборгованість ТОВ «Агрофірма «ЛАН» із виплати заробітної плати ОСОБА_1 складала 3 372 грн. 86 коп. Розмір такої заборгованості не оспорювався й ТОВ «Агрофірма «ЛАН».
У зв'язку з наведеними обставинами ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма «ЛАН» про стягнення заборгованості із заробітної плати, однак розмір такої заборгованості ним було визначено 18 283 грн.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 13 грудня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Агрофірма «ЛАН» на його користь 3 372 грн. 86 коп. невиплаченої заробітної плати за період з 31 серпня 2005 року до 13 лютого 2006 року.
Зазначене рішення суду було виконане ТОВ «Агрофірма «ЛАН» 27 лютого 2008 року.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що законні права позивача не порушено, а відтак відсутні правові підстави покладення на ТОВ «Агрофірма «ЛАН» обов'язку відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду.
З такими висновками погодились апеляційний та касаційний суди.
У наданій як приклад неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 237-1 КЗпП України, ухвалі суду касаційної інстанції міститься висновок про те, що у разі допущення власником або уповноваженим ним органом порушення законних прав працівника, якщо такі порушення призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок відшкодувати працівнику завдану моральну шкоду.
Таким чином існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме: ст. 237-1 КЗпП України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом (судами) касаційної інстанції ст. 237-1 КЗпП України, Верховний Суд України виходить із наступного.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
У справі, що розглядається, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, виходив із того, що права позивача у сфері трудових відносин не порушено, а відтак відсутні правові підстави покладення на ТОВ «Агрофірма «ЛАН» обов'язку відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду.
Апеляційний суд, установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, усупереч вимогам ст. 237-1 КЗпП України не застосував таку відповідальність, а погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав відшкодування моральної шкоди.
Безпідставно погодився з таким висновком і суд касаційної інстанції.
Отже в цій частині судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, а саме ст. 237-1 КЗпП України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2011 року в частині відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Обґрунтовуючи підстави для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2011 року в частині відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 посилався на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції ст. 117 КЗпП України та як приклад такого неоднакового застосування вказаної норми матеріального права надав рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2011 року. У вказаному рішенні суд касаційної інстанції не застосував передбачений ст. 117 КЗпП України принцип співмірності відшкодування працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з тим, що позовні вимоги працівника про стягнення заборгованості із заробітної плати задоволено повністю, тому з урахуванням розміру невиплаченої заробітної плати, істотності частки невиплачених працівникові при звільнені сум порівняно із середнім заробітком на користь працівника слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні без застосування принципу співмірності при визначенні розміру такого відшкодування.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню, оскільки установлено, що через наявність спору з приводу розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги на суму 18 283 грн. задоволено частково, а у зв'язку із частковим задоволенням вимог ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати, розміру невиплаченої заробітної плати, істотності частки невиплачених ОСОБА_1 при звільнені сум порівняно із середнім заробітком слід застосувати принцип співмірності і визначити розмір такого відшкодування в сумі 2 тис. грн.
Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи заяви ОСОБА_1 цих висновків не спростовують.
За таких обставин відсутні підстави для скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2011 року в частині відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Підстав для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2011 року в частині відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалені в справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає, оскільки надане ОСОБА_1 на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 235 КЗпП України, судове рішення не свідчить про наявність неоднакового застосування вказаної норми матеріального права.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 Цивільного процесуального кодексу України, Верховний Суд України
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2011 року в частині відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 10 червня 2010 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 7 грудня 2010 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
У задоволенні решти вимог, викладених у заяві ОСОБА_1, відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України.
ГоловуючийЛ.І. Охрімчук
Судді:М.І. Балюк
В.П. Барбара
І.С. Берднік
С.М. Вус
Л.Ф. Глос
Т.В. Гошовська
Л.І. Григор'єва
М.І. Гриців
В.І. Гуменюк
М.Б. Гусак
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок
В.В. Заголдний
М.Р. Кліменко
Є.І. Ковтюк
П.І. Колесник
О.А. Коротких
В.І. Косарєв
О.В. Кривенда
В.В. Кривенко
О.Т. Кузьменко
Н.П. Лященко
В.Л. Маринченко
П.В. Панталієнко
М.В. Патрюк
В.Ф. Пивовар
О.І. Потильчак
О.Б. Прокопенко
А.І. Редька
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
А.М. Скотарь
Т.С. Таран
О.О. Терлецький
І.Б. Шицький
В.Ф. Школяров