1 лютого 2012 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор'євої Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В.,
Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М.,
Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., -
розглянувши справу за позовом ОСОБА_11, ОСОБА_12 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_13, ОСОБА_14 до ОСОБА_15 про встановлення фактів родинних відносин та прийняття спадщини, визнання права власності на будинок за померлим, визнання права власності на спадкове майно за скаргою ОСОБА_15 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2007 року, рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2008 року та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2009 року,
У листопаді 2005 року ОСОБА_12 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_13 та ОСОБА_16 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідусь ОСОБА_13 і ОСОБА_16 - ОСОБА_17, у зв'язку із чим залишилося спадкове майно, зокрема будинок АДРЕСА_1.
У цьому будинку, крім них і ОСОБА_17, мешкав їхній батько, ОСОБА_16, який фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_17, але в установленому порядку її не оформив.
У ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_16 помер.
Оскільки отримати свідоцтво про право на спадщину вони не можуть у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, позивачі просили встановити факти прийняття спадщини, визнати за ними право власності на частину спадкового майна.
У подальшому ОСОБА_12 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_13, ОСОБА_16 та ОСОБА_14 звернулися з позовом до ОСОБА_15 і просили визнати право власності на будинок за померлим ОСОБА_17, установити факти родинних відносин та прийняття спадщини ОСОБА_16 після смерті ОСОБА_17, визнати право власності на будинок за померлим ОСОБА_16 у порядку спадкування, установити факт прийняття ними спадщини після смерті ОСОБА_16, визнати за ними право власності на 1/6 частину спадкового майна за кожним.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2007 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_17, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на будинок АДРЕСА_1; установлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_16, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є сином ОСОБА_17, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким визнано право власності за померлим ОСОБА_17 на будинок АДРЕСА_1; установлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_16, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є сином ОСОБА_17, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1; установлено факт прийняття спадщини сином, ОСОБА_16, після смерті батька, ОСОБА_17; визнано за ОСОБА_16 право власності в порядку спадкування на Ѕ частину спірного будинку; установлено факт прийняття ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_14 спадщини після смерті ОСОБА_16, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2; позовні вимоги ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_14 у частині визнання права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_16 на частки в будинку АДРЕСА_1 залишено без розгляду.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_15 відхилено, указане рішення апеляційного суду залишено без змін.
ОСОБА_15 звернулася до Верховного Суду України зі скаргою, в якій просить переглянути у зв'язку з винятковими обставинами рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2007 року, рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2008 року й ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2009 року, скасувати їх та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги вона посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону, а саме: ст. 25 ЦК України 2003 року, ст. ст. 27 - 31 ЦПК України. Прикладами іншого, ніж у вказаній справі, застосування закону скаржниця зазначає ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 18 квітня 2007 року у справі за позовом про визнання права власності в порядку спадкування на частину будинку; від 28 травня 2008 року у справі про визнання права власності на будинок і визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Законом України від 20 жовтня 2011 року №3932-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України” внесено зміни до розд. XIII “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 - VI “Про судоустрій і статус суддів” і визначено, що скарги на судові рішення у цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим законом.
У зв'язку із цим скарга підлягає розгляду в порядку ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 - VI “Про судоустрій і статус суддів”.
Скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Розглянувши скаргу, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України встановила факт неоднакового застосування касаційним судом правових норм.
Відповідно до п. 1 ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Установлено, що в усіх зазначених випадках, у тому числі й у справі, що розглядається, предметом судового спору є питання визнання права власності на майно в порядку спадкування.
Залишаючи позовні вимоги в частині визнання за позивачами права власності на частину спадкового майна в порядку спадкування без розгляду, апеляційний суд виходив із того, що за вирішенням цього питання сторони звернулися до нотаріальної контори і воно може бути вирішено в установленому порядку.
Задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_17 постійно мешкав у спірному будинку, у тому числі і на момент смерті спадкодавця ОСОБА_17, тому ОСОБА_17 можна визнати таким, що прийняв спадщину.
Разом із тим апеляційний суд дійшов висновку про необхідність визнання права власності на майно за померлими особами: ОСОБА_17 і ОСОБА_16
Проте ч. 2 ст. 9 ЦК України 1963 року, ч. 4. ст. 25 ЦК України 2003 року передбачено, що в момент смерті фізичної особи її цивільна правоздатність припиняється.
У справі, що розглядається, установлено, що ОСОБА_17 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_16 - ІНФОРМАЦІЯ_2.
Отже, апеляційним судом усупереч вимогам ст. 9 ЦК України 1963 року, ст. 25 ЦК України 2003 року, ст. ст. 27-31 ЦПК України вирішено питання про права осіб, цивільна та цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність яких припинена у зв'язку з їхньою смертю.
Висновки суду щодо необхідності визнання права власності на майно за померлими особами в цій справі при застосуванні ст. 9 ЦК України 1963 року, ст. 25 ЦК України 2003 року, ст. ст. 27-31 ЦПК України не узгоджуються з практикою застосування цих норм в інших справах, вони зроблені з порушенням положень закону.
Так, у судових рішеннях від 18 квітня 2007 року у справі за позовом про визнання права власності в порядку спадкування на частину будинку та від 28 травня 2008 року у справі про визнання права власності на будинок і про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, суд касаційної інстанції на підставі ст. 25 ЦК України 2003 року, ст. ст. 27-31 ЦПК України дійшов висновку про неможливість визнання права власності за померлою особою.
За таких обставин рішення апеляційного суду в указаній частині та ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України про залишення рішення у цій частині без змін підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову в задоволенні вимог про визнання права власності за ОСОБА_17 і ОСОБА_16, які померли; в іншій частині - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 358, 359 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Скаргу ОСОБА_15 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 квітня 2008 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2009 року в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_17 і ОСОБА_16, які померли, скасувати й у цій частині ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_11, ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_13 та ОСОБА_14 до ОСОБА_15 про визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_17 і ОСОБА_16, які померли, відмовити.
В іншій частині рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема
Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук
М.В. Патрюк
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
В.В. Онопенко