8 лютого 2012 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор'євої Л.І.,
Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,
Жайворонок Т.Є., Патрюка М.В.,
Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,
Онопенка В.В., Романюка Я.М., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до компанії Western Shipping LTD (Вестерн Шиппінг ЛТД) про стягнення заборгованості із заробітної плати за скаргою ОСОБА_9 про перегляд ухвали апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2009 року та ухвали Верховного Суду України від 22 лютого 2010 року у зв'язку з винятковими обставинами,
встановила:
У травні 2009 року ОСОБА_9 звернувся до суду за місцем свого проживання із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з компанії Western Shipping LTD (Вестерн Шиппінг ЛТД) заборгованість із заробітної плати в сумі 93 643 грн. 08 коп., мотивуючи його тим, що між ним та відповідачем за посередництва товариства з обмеженою відповідальністю “Азімут-Вест” 7 березня 2008 року укладений трудовий договір (контракт), за яким його було прийнято на роботу на посаду механіка судна “ZOITSA”, судновласником якого є компанія Western Shipping LTD, що зареєстрована в м. Кінгстоуні (Сан-Вінсент і Гренадіни).
Посилаючись на те, що відповідач не виконав свого зобов'язання щодо своєчасної оплати праці в розмірах, передбачених договором і колективною угодою, укладеною між товариством з обмеженою відповідальністю “Ліс Шиппінг” та профспілкою працівників морського транспорту України, ОСОБА_9 просив позов задовольнити.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 травня 2009 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_9 до компанії Western Shipping LTD (Вестерн Шиппінг ЛТД) про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2009 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 травня 2009 року скасовано, у відкритті провадження у справі відмовлено, заяву повернуто позивачу.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 лютого 2010 року відмовлено ОСОБА_9 у відкритті касаційного провадження у справі.
У квітні 2010 року ОСОБА_9 подав скаргу про перегляд ухвали апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2009 року та ухвали Верховного Суду України від 22 лютого 2010 року у зв'язку з винятковими обставинами з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення матеріального права, а саме ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, та порушення норм процесуального права - ст. ст. 13, 110, 292, 293, 328, 414 ЦПК України.
На підтвердження неоднакового застосування цих правових норм заявник додав ухвалу Верховного Суду України від 17 березня 2010 року, у справі за позовом ОСОБА_10 до компанії Western Shipping LTD (Вестерн Шипінг ЛТД), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю “БМ Шиппінг” (далі - ТОВ “БМ Шипінг”), профспілка працівників морського транспорту України, про стягнення заборгованості із заробітної плати, в якій, на думку ОСОБА_9, по-іншому застосовані зазначені норми права.
Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.
13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України”.
Відповідно до абз. 3 п. 2 розд. XIII “Перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” скарги на судові рішення у цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом.
Ураховуючи наведені положення Закону, скарга розглядається в порядку ЦПК України в чинній редакції до набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 року “Про судоустрій і статус суддів”.
Відкриваючи на підставі ст. 122 ЦПК України провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_9 до іноземної компанії з місцем її реєстрації за межами України, місцевий суд виходив із того, що зазначена справа підсудна цьому суду на підставі п. 1 ст. 110 ЦПК України.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та постановляючи нову ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі ОСОБА_9, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122, п. 2 ч. 2 ст. 307, п. 1 ст. 312 ЦПК України виходив із того, що з урахуванням положень п. 4.2 трудового договору сторін, ст. 8 КЗпП України, ст. 414 ЦПК України та ст. ст. 75, 76 Закону України “Про міжнародне приватне право” зазначена справа не підсудна судам України, і дійшов висновку, що судом першої інстанції безпідставно відкрито провадження в цій справі, яка підсудна суду країни за місцем реєстрації судновласника.
У наданій ОСОБА_9 на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права ухвалі Верховного Суду України від 17 березня 2010 року міститься висновок про помилковість прийняття апеляційним судом до розгляду апеляційної скарги ТОВ “БМ Шиппінг” на ухвалу місцевого суду про відкриття провадження у справі за аналогічних обставин на підставі п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, оскільки, на думку касаційного суду, поняття “підсудність” у розумінні зазначеної норми охоплюється лише територіальним розподілом справ між місцевими судами України, що виключало апеляційне оскарження зазначеної ухвали окремо від рішення суду.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих положень закону, а саме: ст. 13, ст. 110, ст. 292, п. 5 ч. 1 ст. 293, ст. 414 ЦПК України, ст. 8 КЗпП України, ст. ст. 75, 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, Верховний Суд України виходить із такого.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК України ухвала суду про відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Питання підсудності цивільних справ урегульоване в гл. 1 розд. III ЦПК України, яка визначає загальні правила підсудності, та в ст. 414 ЦПК України, яка передбачає, що підсудність цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Крім того, згідно зі ст. 8 КЗпП України трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України “Про міжнародне приватне право”.
Виходячи з поняття “підсудність у цивільному судочинстві” як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.
Залежно від роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду, у теорії права підсудність поділяється на функціональну, родову та територіальну. Територіальна підсудність, у свою чергу, поділяється на загальну, альтернативну, виключну й договірну.
У міжнародному праві категорія “підсудність” застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Отже, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила територіальної підсудності.
Основним питанням при відкритті провадження у справі з іноземним елементом є з'ясування судом питання про те, чи поширюється його територіальна компетенція на розгляд даної справи.
Цивільний процесуальний кодекс України (ст. ст. 109-114) передбачає, загальну, територіальну та виключну підсудність. У той же час Закон України “Про міжнародне приватне право” (ст. ст. 75-77) передбачає договірну, загальну, альтернативну та виключну підсудність.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог ст. ст. 2, 414 ЦПК України повинні керуватися як нормами Цивільно-процесуального кодексу України, так і нормами Закону України “Про міжнародне приватне право” та нормами відповідних міжнародних договорів.
Закон України “Про міжнародне приватне право” встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (п. 3 ч. 1 ст. 1, ст. ст. 75 - 77 Закону).
Пункт 1 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право” передбачає право сторін передбачити своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом.
Відповідно до ст. 52 Закону України “Про міжнародне приватне право” до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Оскільки сторони в п. 4.2 трудового контракту передбачили підсудність справи судам країни за місцем реєстрації судновласника і їх спір не відноситься до справ з виключною підсудністю (ст. 77 Закону України “Про міжнародне приватне право”), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення судом першої інстанції при відкритті провадження у справі правил підсудності, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”.
Крім того, відсутні і інші передбачені ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право” підстави для визначення підсудності справи судам України.
Аналіз правових норм глави 1 розд. III, ст. 414, п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, ст. 8 КЗпП України, ст. ст. 75 - 77 Закону України “Про міжнародне приватне право” і змісту поняття “підсудність” не дає підстав для висновку про те, що вживане в п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК України поняття “підсудність” охоплюється виключно територіальним розподілом цивільних справ між місцевими судами України та не поширюється на інші випадки порушення територіальної підсудності (міжнародної підсудності), що за цим висновком виключало б можливість апеляційного оскарження прийнятої місцевим судом ухвали.
Таким чином, оскільки зазначене процесуальне порушення пов'язане з визначенням територіальної компетенції суду на розгляд справи з іноземним елементом, то відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК України ухвала суду про відкриття провадження у справі підлягала апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Оскільки ОСОБА_9 працював за межами України за трудовим контрактом, укладеним з іноземною компанією, зареєстрованою за межами України, у якої відсутні на території України рухоме або нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, а також відсутня філія або представництво іноземної компанії на території України, і що сторонами визначено порядок урегулювання спорів - відповідно до законодавства країни реєстрації судновласника, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відкриття судом першої інстанції провадження в цій справі з порушенням правил підсудності та правомірно скасував цю ухвалу суду.
Що стосується доводів скарги ОСОБА_9 про порушення апеляційним судом вимог ст. ст. 13, 292 ЦПК України при прийнятті апеляційної скарги ТОВ “БМ Шиппінг”, то заявник не надав доказів неоднакового застосування судами зазначених процесуальних норм права, а висновків щодо цього ухвала Верховного Суду України від 17 березня 2010 року не містить.
Інших доводів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону заява ОСОБА_9 не містить.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 357, 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
ухвалила:
Скаргу ОСОБА_9 відхилити.
Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 22 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: Л.І. Григор'єва
В.І. Гуменюк
Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
М.В.Патрюк