іменем україни
25 січня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Червинської М.Є., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2011 року,
У квітні 2009 року відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк», після зміни назви - публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк»), звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 березня 2008 року між ним і ТОВ «Торговий дім «Софі» укладено кредитний договір, за яким останньому передано 6 млн. 500 тис. грн. зі сплатою 19 відсотків річних згідно внесених додатковою угодою від 3 жовтня 2008 року змін з поверненням кредиту до 25 березня 2009 року. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань ТОВ «Торговий дім «Софі» цього ж дня між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 укладено окремі договори поруки. Позичальник - ТОВ «Торговий дім «Софі» належним чином не виконував умови договору, унаслідок чого станом на 21 квітня 2009 року мав заборгованість за кредитним договором на загальну суму 218 630 грн. 47 коп., відповідачі на письмові претензії не реагували. У зв'язку із цим на підставі ст. ст. 526, 553, 554, 625, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь зазначену суму.
У червні 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 пред'явили зустрічний позов до ВАТ «ВТБ Банк», в якому просили на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України визнати договори поруки від 25 березня 2008 року недійсними, оскільки жоден із них не підписував таких договорів, а тому вони не створюють для них юридичних наслідків.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 10 грудня 2010 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України провадження в частині позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» до ТОВ «Торговий дім «Софі» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 грудня 2010 року позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2008 року у розмірі 218 630 грн. 47 коп. У задоволенні позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено: з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ «ВТБ Банк» стягнуто солідарно 218 630 грн. 47 коп. заборгованості за кредитним договором від 25 березня 2008 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи рішення про стягнення коштів із ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «ВТБ Банк» до інших поручителів, суд першої інстанції виходив із того, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 1905 від 10 серпня 2010 року підписи від імені ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, крім ОСОБА_3, на договорах поруки від 25 березня 2008 року виконані не ними, а іншою особою. Відтак, ці відповідачі не укладали зазначених договорів і не мають жодних зобов'язань перед позивачем щодо сплати заборгованості як поручителі за кредитним договором.
Скасовуючи рішення суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ПАТ «ВТБ Банк», апеляційний суд виходив із того, що особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно. Враховуючи те, що позичальником допущено заборгованість за кредитним договором, поручителі свої зобов'язання за договорами поруки також не виконали. Висновок судово-почеркознавчої експертизи не може бути належним доказом за позовом банку, так як така експертиза проводилась за клопотанням представника відповідачів - поручителів для перевірки їх зустрічного позову про визнання договорів поруки недійсними, який був поданий із порушенням порядку та строків, передбачених ЦПК України. При цьому зустрічний позов не був прийнятий судом та у рішенні суду відсутні будь-які посилання на розгляд зустрічного позову спільно із первісним.
Проте погодитися із такими висновками апеляційного суду не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Заперечуючи проти позову ПАТ «ВТБ Банк» відповідачі (поручителі) посилались на те, що договорів поруки не підписували, тому такі договори не можуть бути підставою для покладення на них юридичної відповідальності на невиконання позичальником умов кредитного договору.
Для підтвердження своїх доводів відповідачі просили про призначення та проведення судово-почеркознавчої експертизи, за висновком якої (від 10 серпня 2010 року) підписи в договорах поруки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не належать, а вчинені іншою особою (а.с. 139-144).
Не визнаючи вказаний висновок судово-почеркознавчої експертизи за належний та допустимий доказ у справі за позовом ПАТ «ВТБ Банк» про стягнення кредитної заборгованості, апеляційний суд виходив лише із того, що така експертиза призначалась та проводилась не за позовом банку, а за зустрічним позовом поручителів про визнання договорів поруки недійсними, проте зустрічний позов поданий з пропуском визначеного ст. 123 ЦПК України строку, судом не об'єднувався в одне провадження та не вирішувався.
Проте на порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору; не визначився із правовідносинами, які випливають із встановлених обставин; не вказав, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому доводи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (поручителів) про те, що вони договори поруки не підписували апеляційним судом узагалі не спростовані.
Разом із тим указана вище та проведена судово-почеркознавча експертиза призначалась районним судом ухвалою від 13 травня 2010 року за клопотанням представника відповідачів саме при розгляді позову ПАТ «ВТБ Банк» про стягнення кредитної заборгованості, а не за позовом про визнання договорів поруки недійсними (а.с. 89). Під час розгляду справи ПАТ «ВТБ Банк» подало клопотання про проведення повторної експертизи також саме за їх позовом про стягнення заборгованості (а.с. 154-155), яке районним судом відхилено без правового обґрунтування (а.с. 198).
Крім того, під час апеляційного розгляду справи ПАТ «ВТБ Банк» було повторно заявлено клопотання про проведення повторної експертизи за їх позовом про стягнення кредитної заборгованості, у задоволенні якого ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2011 року відмовлено взагалі без правового обґрунтування (а.с. 242-243, 246).
У зв'язку із наведеним основним фактичним і правовим питанням, яке мав вирішити апеляційний суд, було питання про те, чи підписували ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 договори поруки, та необхідно було дати оцінку висновку відповідної експертизи, призначеної та проведеної судом першої інстанції, згідно з яким підписи в договорах поруки цим поручителям не належать.
Беручи до уваги викладене, саме ПАТ «ВТБ Банк» у суді апеляційної інстанцій для спростування доводів відповідачів і висновку експертизи просило про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню особам, які беруть участь у справі, в реалізації їхніх прав. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (ст. 129 Конституції України). Апеляційним судом зазначені вимоги закону порушені.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 28 квітня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
М.Є. Червинська
В.А. Черненко