"17" січня 2012 р. м. Київ К-17973/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - Смоковича М.І.,
суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Мороз Л.Л., Чумаченко Т.А.,
розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області про визнання недійсним наказу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2009 року,
У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області про визнання недійсним наказу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом № 12 лс від 18 січня 2001 року відповідач відкликав його з чергової відпустки, про що позивачу стало відомо з висновків службового розслідування від 27 травня 2002 року. З даним наказом його не ознайомлювали, висновки наказу спростовуються матеріалами службового розслідування від 20 квітня 2001 року.
Тому просив визнати недійсним наказ № 12 від 18 січня 2001 року.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2009 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 -відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.
У запереченнях на касаційну скаргу представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Донецькій області зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені відповідно до норм як матеріального так і процесуального права, є законними та відповідають обставинам справи, а тому просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, а з ним погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду, а відповідач наполягає на відмові у задоволенні позову з цієї підстави.
Такий висновок відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Згідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка була чинною на момент постановлення рішення), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 100 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 18 січня 2001 року № 12 л/с ОСОБА_1 був відкликаний з чергової відпустки.
Про існування даного наказу позивачу стало відомо з висновків службового розслідування від 27 травня 2002 року, про що не заперечував сам позивач та що підтверджується матеріалами справи. Тобто, позивач дізнався про порушення свого права в травні 2002 року.
Так, із матеріалами службового розслідування позивач ознайомився під час розгляду його скарги Ворошиловським районним судом міста Донецька на дії відповідача щодо звільнення його за власним бажанням, рішення якого від 03 грудня 2002 року позивач оскаржував в апеляційному порядку.
Оскільки предметом оскарження є наказ № 12 від 18 січня 2001 року, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач звернувся до суду із порушенням річного строку звернення до адміністративного суду, оскільки адміністративний позов подано до суду лише 08 липня 2008 року, в той час як оскаржуваний наказ датований 18 січня 2001 року.
Отже, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді С.А. Горбатюк
О.В. Мироненко
Л.Л. Мороз
Т.А. Чумаченко
Суддя М.І. Смокович