19 січня 2012 року м. Київ К/9991/79489/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Співака В.І.,
суддів: Заїки М.М.,
Загороднього А.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.07.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
У червні 2009 Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.07.2009 у задоволенні позовних вимог Запорізькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів було відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про поновлення строку було залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.07.2009 -без змін.
У касаційній скарзі Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.07.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 та ухвалити нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 -229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судового рішення.
Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
За змістом статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Оскільки статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з врахуванням положень статтей 18, 181 цього ж Закону стосовно обов'язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів і відсутність аналогічного обов'язку у підприємств, установ, організацій, відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів, оскільки тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць. Доказів відмови у працевлаштуванні інвалідів, так як і доведення нормативу робочих місць для інвалідів, направлення інвалідів для працевлаштування до нашої установи надано.
Судом встановлено, що Відкрите акціонерне товариство «Дніпроенерго»перебуває на обліку в Запорізькому обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.
Згідно форми 10-ПІ «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів»за 2008 рік, що надавався відповідачем до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2008 році становила 9950 осіб. Таким чином, середньооблікова кількість інвалідів має становити 398 осіб, а фактично складала 130 осіб.
Із звітів відповідача, поданих до Правобережного міжрайонного центру зайнятості за формою статистичної звітності № 3-ПН, затвердженої наказом Державного комітету статистики від 19.12.2005 № 420, вбачається, що Відкрите акціонерне товариство «Дніпроенерго»в 2008 році належним чином інформувала центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні їй центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що центром зайнятості інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялися, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Фактів відмови підприємства в працевлаштуванні інвалідів центром зайнятості не зафіксовано.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Частиною 2 статті 218 Господарського Кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для не припущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського Кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.
Доказів того, що Відкрите акціонерне товариство «Дніпроенерго»не створило робочі місця для інвалідів, відмовило інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувала Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не представлено, а тому у суду немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13.07.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 у справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені -без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Співак
судді: М.М. Заїка
А.Ф. Загородній
Суддя В.І. Співак