"09" лютого 2012 р.Справа № 17/212/10
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді Головея В.М.,
Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.
(відповідно до розпорядження голови суду від 18.01.2012р. №57 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)
при секретарі судового засідання: Ткачук Є.О.
За участю:
Ст. прокурора прокуратури Одеської області - Лянної О.А., посвідчення № 184, дата видачі: 21.10.10 р.
та представників сторін:
Від ДП „Дельта-Лоцман” - ОСОБА_1, довіреність № 5, дата видачі : 30.12.11;
Від ТОВ „Сільськогосподарське підприємство „Нібулон” - ОСОБА_2., № 364, дата видачі : 28.12.11;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Дельта-Лоцман”
на рішення господарського суду Миколаївської області від 15.11.2011 р.
по справі №17/212/10 за участю заступника прокурора Одеської області
за позовом Державного підприємства „Дельта-Лоцман”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сільськогосподарське підприємство „Нібулон”
про стягнення 87 211,57 грн.
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 31.02.2012р. було оголошено перерву до 09.02.2012р.
Учасниками процесу в судовому засіданні не було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 09.02.2012р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
29.11.2010 р. Державне підприємство „Дельта-лоцман” (далі позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Сільськогосподарське підприємство „НІБУЛОН” (далі відповідач, ТОВ) про стягнення з останнього на свою користь 87211 грн. 57 коп. заборгованості з канального збору та збору за послуги служб регулювання руху суден (далі СРРС), а також понесених судових витрат по справі посилаючись на те, що впродовж жовтня-грудня 2010 року судна (баржі та буксири), що належать ТОВ проходили Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом (далі БДЛК, канал), за що, відповідно до вимог чинного законодавства, Підприємством відповідачу був нарахований канальний збір. Під час проходження каналом цим суднам надавались послуги служби регулювання руху суден, за що стягується збір за послуги служби регулювання руху суден. Проходження суднами каналом та надання послуг служб регулювання руху суден, на думку позивача, підтверджується квитанціями служби регулювання руху суден виписками та копіями з вахтового журналу № ВЖ-94 ЦРРС „Руська Коса”, записами радіолокаційного контролю за рухом суден, виписками з радіопереговорів між ЦРРС та капітанами суден.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 04.02.2011р. (суддя Коваль С.М.) у позові відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2011р.(головуючий суддя Андрєєва Е.І., судді: Ліпчанська Н.В., Мацюра П.Ф.) рішення господарського суду Миколаївської області від 04.02.2011р. у справі № 17/121/10 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2011р. рішення господарського суду Миколаївської області від 04.02.2011р та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 22.03.2011р. у справі № 17/212/10 скасовані. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
При новому розгляді Ппідприємство розмір позовних вимог неодноразово змінювало. Заявою від 07.11.2011р. остаточно просило стягнути з ТОВ 87 211,57 грн., у тому числі: 67 527,96 грн. -заборгованості з канального збору та 19 683,61 грн. -заборгованості за послуги СРРС., які виникли саме за період з серпня-вересня 2010 року та лютого-липня 2011 року.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.11.2011 року (суддя Фролов В.Д.) позовні вимоги Підприємства залишені без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що Підприємство не довело обґрунтованості заявлених ним позовних вимог про стягнення канального збору та збору за послуги СРРС, як і того, що отримання послуг з користування БДЛК і послуг СРРС є обов'язковим і що без отримання цих послуг плавання суден ТОВ було б неможливим, також не спростувало заперечень відповідача про те, що він не замовляв послуги з надання у користування у БДЛК для проходження суден та послуги СРРС.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального права та постановити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Зокрема суд не прийняв до уваги докази про те що на деяких ділянках каналу судна відповідача рухались саме каналом, що підтверджено записами радіолокаційного контролю за рухом суден з Автоматизованої інформаційної обчислювальної системи підтримки регулювання руху суден „Дельта-Навігатор”, з яких видно траєкторію руху суден. Крім того на дванадцятому та десятому колін БДЛК судна не можуть рухатись інакше, ніж по каналу, а також мають кілька разів пересікати канал для переходу на іншу бровку.
В підтвердження того, що судна відповідача відносяться до групи А, скаржник вказує, що відповідач здійснював перевезення зернових культур, закуплених у третіх осіб, і це підтверджує, що їх судна здійснювали вантажні комерційні рейси.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, рішення господарського суду -правомірним та винесеним відповідно до чинного законодавства.
Також, відповідач надав додаткові пояснення по справі.
31.01.2012р. надійшла заява заступника прокурора Одеської області про втуп її представника до участі у справі. Колегія суддів розглянула заяву, яку задовольнила.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції Підприємство з посиланням на те, що впродовж жовтня-грудня 2010 року судна (баржі та буксири), що належать ТОВ проходили Бузько-Дніпровсько-лиманським каналом виставило відповідачу рахунки №ДЕ-03302 від 31.08.2010 року, №ДЕ-03307 від 31.08.2010 року, №ДЕ-03310 від 31.08.2010 року, №ДЕ-03311 від 31.08.2010 року, №ДЕ-03749 від 30.09.2010 року, №ДЕ-03750 від 30.09.2010 ро-ку, №ДЕ-03752 від 30.09.2010 року, №ДЕ-03757 від 30.09.2010 року № ДЕ-00661 від 28.02.2011 року, №ДЕ-00701 від 21.03.2011 року, № ДЕ-01462 від 30.04.2011 року, № ДЕ-01684 від 18.05.2011 року, № ДЕ-01685 від 18.05.2011 року, № ДЕ-1899 від 31.05.2011 року, № ДЕ-01900 від 31.05.2011 року, № ДЕ-02274 від 24.06.2011 року, № ДЕ-02277 від 24.06.2011 року, № ДЕ-02278 від 24.06.2011 року, № ДЕ-02282 від 24.06.2011 року, № ДЕ-02362 від 30.06.2011 року, № ДЕ-02363 від 30.06.2011 року, № ДЕ-02638 від 22.07.2011 року, № ДЕ-02639 від 22.07.2011 року, №ДЕ-02728 від 31.07.2011 року на загальну суму 87211 грн. 55 коп.
Вказані рахунки відповідачем оплачені не були, у зв'язку з чим на адресу ТОВ позивачем було направлено претензії за 25.10.2010 року за вих. №7230, 20.07.2011 року за вих. № 7498, 19.08.2011 року за вих. № 5397, 21.06.2011 року за вих. № 4098, 19.05.2011 року за вих. № 3355, 27.04.2011 року за вих. № 2897, які були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Згідно ст. 84 КТМ України до цільових портових зборів, які справляються у морському порту, серед інших, є і канальний збір, тобто, справляння портових зборів, в тому числі і канального збору, поза межами морських портів законом не передбачено.
Зі змісту ст. ст. 73, 74 КТМ України вбачається, що морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, які є державною власністю і надаються порту в користування в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Як правильно зазначив суд першої інстанції Підприємство не є морським портом у розумінні ст. 73 КТМ України і не має території та акваторії морського порту. Крім того, акваторія БДЛК (за винятком водного простору тринадцятого коліна БДЛК) також не входить до акваторії будь-якого морського порту.
Відповідно до п. 1 Положення про портові збори ліхтери, буксири, буксири-штовхачі, штовхачі, баржі (самохідні і несамохідні), річкові самохідні судна, включаючи судна типу «ріка-море»пароплавств, які є членами Братиславської угоди, що заходять у порти на р. Дунай, а також річкові самохідні судна, що заходять в інші порти для подальшого перевантаження вантажів на морські судна і навпаки, належать до суден групи В.
Отже, суховантажні несамохідні суднові баржі, що належать до морських суден, і несамохідні баржі, віднесені до суден змішаного плавання, охоплюються ознаками суден групи В, які відповідно до п. 20 Положення про портові збори звільняються від сплати канального збору.
Як свідчать матеріали справи, належні ТОВ буксири «Баштанський», «Лідіївський», буксир-штовхач «Прибужанівський»несамохідні баржі «БН-01», «БН-02», «БН-03», «БН-04»належать до морських суден, а несамохідні баржі «НБЛ-001», «НБЛ-002», «НБЛ-003», «НБЛ-004», «НБЛ-005», «НБЛ-007», «НБЛ-008», «НБЛ-010», «НБЛ-011», «НБЛ-012», «НБЛ-014», «НБЛ-015», «НБЛ-016», «НБЛ-018», «НБЛ-019», «НБЛ-020», «НБЛ-021», «НБЛ-022», «НБЛ-023», «НБЛ-024»відносяться до суден групи В, внаслідок чого місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що вказані судна відповідача звільнені від сплати канального збору, а тому підставне не прийняв до уваги протилежні доводи скаржника.
Перевезення вантажів і заходження несамохідних суднових барж, що належать до морських суден, і несамохідних барж, віднесених до суден змішаного плавання, в морські порти для виконання вантажних операцій не є кваліфікуючими ознаками для віднесення зазначених суден до групи А.
Використання буксирів, віднесених до морських самохідних суден, у складі караванів разом з баржами, які перевозили вантажі, не доводить їх приналежність до групи А за ознакою виконання цими суднами комерційних вантажних рейсів з наступного.
Статтею 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Враховуючи наведене, обов'язковими кваліфікаційними ознаками комерційного вантажного рейсу є отримання судновласником плати за перевезення (перевізної плати) або наявність договору перевезення, а також виконання перевезення на замовлення та в інтересах третіх осіб. За відсутності вказаних кваліфікуючих ознак вважати перевезення вантажів водним транспортом комерційним вантажним рейсом не можна, тому вказані вище судна не відносяться до суден групи А.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що судна відповідача здійснювали перевезення водними шляхами зернових вантажів між окремими підрозділами, які належать йому, тобто, здійснювали технологічні переміщення товарно-матеріальних цінностей відповідача між його окремими підрозділами і зерносховищами, що також не можна віднести до комерційного рейсу.
Також, місцевим судом правомірно визначено, що позивачем не надано доказів того, що судна відповідача проходили канал, оскільки, як вбачається зі свідоцтв про право власності на судна, усі судна відповідача, з приводу яких заявлено позов, мають осадку (заглиблення) до 4,0 м., а тому відповідно до п. 3.1.18 Правил плавання і лоцманського проведення суден у північно-західній частині Чорного моря, Бузько-Дніпровсько-Лиманському та Херсонському морському каналах, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 01.08.2007 р. № 655, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2007 р. за № 1150/14417, дані судна зобов'язані рухатись за бровками каналу вздовж виставленого навігаційного огородження, тобто не використовуючи канал, а тому відсутні підстави вважати, що судна відповідача здійснювали проходження БДЛК.
Згідно Таблиці 1 до вказаного пункту Правил з обох сторін каналу на ділянках всіх колін БДЛК від першого до дванадцятого вздовж виставленого навігаційного огородження є ширина ділянки від 0,5 до 5 кбт. для руху суден, тому посилання скаржника на те, що на дванадцятому та десятому колінах каналу взагалі відсутні ділянки забровкового плавання, не можуть бути прийняті до уваги. Із наданих позивачем схематичних планів каналу, не вбачається, що буксири і баржі відповідача проходили канал від першого до дванадцятого коліна, а перехід з одної сторони каналу на другу, на думку колегії суддів, не може вважатись проходженням судна каналу в один кінець.
Вирішуючи позов щодо стягнення збору за послуг СРРС, місцевий суд правомірно виходив з того, що відповідно до ст. 115 КТМ України із суден, що користуються послугами СРРС, справляється збір, порядок справляння і розмір якого встановлюються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. Капітан судна, який звернувся до служби регулювання руху суден за послугами, а потім відмовився від них, зобов'язаний повністю сплатити належний за затребувані послуги збір.
Підставою для оплати послуг служби регулювання руху суден є, насамперед, факт проходження суднами каналу, заявка судновласника або його уповноваженого представника на надання послуг служби регулювання руху суден із зобов'язанням замовника здійснювати оплату наданих послуг, а факт надання послуг служби регулювання руху суден має підтверджуватись лоцманськими квитанціями, підписаними державними лоцманами ДП «Дельта-лоцман»і капітанами відповідних суден. Зазначені обставини повинні мати місце в сукупності.
Крім того, наказом міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. №214, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 р. за №374/1399, затверджені Збори і плати за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України, у тому числі і збір за користування послугами СРРС. Цим наказом Збори і плата встановлені тільки для судів закордонного плавання що плавають під Державним Прапором України та іноземним прапором, а буксири і баржі відповідача до судів закордонного плавання не відносяться.
При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись cm.cm.99. 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення господарського суду Миколаївської області від 15.11.2011р. по справі №17/212/10 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Головей В.М.
Суддя Мирошниченко М.А.
Суддя Шевченко В.В.