Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 -614/ 2012 р. Головуючий у 1 інстанції: Петров В.В.
Суддя-доповідач: Дзярук М.П.
Іменем України
«08 » лютого 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Крилової О.В.
Суддів: Дзярука М.П.
Трофимової Д.А.
При секретарі: Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області про відшкодування моральної шкоди, -
У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області про відшкодування моральної шкоди.
У позові зазначав, що з 30.10.1958 року по 18.05.1959 рік працював прохідником з повним робочим днем під землею на шахті «Комсомолець»ВО «Артемвугілля», з 18.10.1963 року по 04.09.1976 рік та з 19.10.1983 року по 31.05.1988 рік працював на шахті ім.. М.О. Ізотова ВО «Артемвугілля»на різних посадах з повним робочим днем під землею.. Внаслідок небезпечних, важких та шкідливих умов праці у позивача розвинулось професійне захворювання.
Згідно акту П-4 від 02.08.2001 року розслідування хронічного захворювання у ОСОБА_3 встановлене хронічне професійне захворювання -антракосілікатоз. Згідно виписки ЛСЕК від 07.08.2001 року позивачу встановлена третя група інвалідності, встановлено 50 % стійкої втрати працездатності.
Позивач зазначав, що професійна хвороба розвинулась у нього внаслідок нехтування адміністрацією підприємств своїх обов'язків по створенню безпечних умов праці. Він морально страждає внаслідок пошкодження його здоров'я, порушились його нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного способу життя, він зазнає фізичного болю, обмежилась його рухова активність, все це негативно відобразилось на житті позивача, на його відносинах з оточуючими. Він потребує постійного подальшого лікування, не може повністю утримувати свою сім'ю.
На підставі викладеного, просив суд, стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я професійним захворюванням -антракосілікатоз, вузелкова форма 1/1, пізно розвинутий, емфізема легенів, легенева недостатність, в сумі 15000 гривень.
Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2011 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду, невірну оцінкою наданих доказів та невірного встановлення обставин справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував, що на час встановлення вперше позивачу Ш групи інвалідності із стійкою втратою 50% професійної працездатності, були чинними положення закону, встановлені статтями 21, 28 та 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Обмеження у стягненні моральної шкоди, на які послався заперечуючи проти позову відповідач, і які були встановлені Законом України "Про державний бюджет України на 2007 рік" і Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не мають зворотної дії в часі і не поширюються на правовідносини, які виникли до прийняття цих Законів.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, оскільки згідно із Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V підп. "е" п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" виключено, тобто положення про зобов'язання Відділення відшкодовувати моральну шкоду виключено взагалі.
Проте погодитись із такими висновками суду не можна.
Так, норми ст. ст. 1, 15, 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачають обов'язок Відділення відшкодувати моральну шкоду в разі настання страхового випадку.
Крім того, право на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі смерті працівника, за рахунок Фонду соціального страхування відповідно до зазначеного вище Закону передбачено ст. 9 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" (у редакції Закону України від 21 листопада 2002 року № 229-IV (зі змінами)).
Це підтверджується також роз'ясненням Конституційного Суду України, даним у Рішенні від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) .
Судом установлено, що позивач з 30.10.1958р. по 18.05.1959р. працював прохідником з повним робочим днем під землею на шахті «Комсомолець»ВО «Артемвугілля». З 18.10.1963р. по 04.09.1976р., та з 19.10.1983р. по 31.05.1988р. працював на шахті ім.. М.О. Ізотова ВО «Артемвугілля»на різних посадах. Під час роботи в товаристві він отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК від 07.08.2001 року йому вперше встановлено 50% стійкої втрати професійної працездатності безстроково.
Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд не врахував, що страховий випадок із позивачем настав, коли йому вперше висновком МСЕК від 07.08.2001 року було встановлено втрату працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, і з цього часу у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди, тобто до набрання чинності Законом України від 20 травня 2005 року № 3235-IV, Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V.
За змістом ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", абз. 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК .
Крім того, згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Крім зазначеного, відмовляючи у стягненні моральної шкоди, суд зазначив, що позивачем не надано висновку лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про фізичні і моральні страждання, які були спричинені йому.
Однак доводи відповідача про те, що в даному випадку саме на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу є безпідставними та такими, що суперечать Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, оскільки МСЕК встановлює даний факт щодо потерпілих на виробництві, яким не було встановлено стійку втрату професійної працездатності.
Таким чином, судова колегія вважає що є достатньо підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, має бути визначений з урахуванням роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі.
Отже, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, період роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати професійної працездатності, тривалість роботи позивача в шкідливих умовах праці, а також пов'язані з отриманим професійним захворюванням фізичні і моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, вважає можливим визначити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у визначеному останнім розмірі 15 000 грн.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону. А отже рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в справі.
Керуючись ст.303,304, 309, 314, 316,317,319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 -задовольнити.
Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2011 року в цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: