79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.01.12 Справа№ 5015/6230/11
за позовною заявою: Прокурора Сихівського району м. Львова в інтересах держави в особі Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів,
до публічного акціонерного товариства “Фірма “Нафтогазбуд”, м. Львів,
про розірвання договору купівлі-продажу не житлових приміщень №2358 від 28.09.2009 р. та стягнення неустойки.
Суддя Н. Мороз
при секретарі Ю. Шиманській
Представники:
від прокуратури: Татарин Ю.Б.
від позивача: Крикус В.В.
від відповідача: не з'явився
Суть спору:
Прокурор Сихівського району м. Львова звернувся із позовом в інтересах держави в особі Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів, до публічного акціонерного товариства “Фірма “Нафтогазбуд”, м. Львів, про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу №2358 від 28.09.2009 р. та стягнення неустойки в сумі 290669,27 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.10.2011 р. було порушено провадження у справі та призначено розгляд на 15.11.2011 р. Розгляд справи відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах суду від 15.11.2011 р., 06.12.2011 р., 20.12.2011 р., 11.01.2012 р.
Сторони ознайомлені з правами та обов'язками, передбаченими у ст. 22 ГПК України. У відповідності до ст. 75 ГПК України, справа слухається за наявними матеріалами.
В судових засіданнях прокурор та представник позивача позов підтримали з мотивів, зазначених у позовній заяві, поясненнях, запереченні на заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Ствердили, зокрема, що 29.09.2009 р. між сторонами був укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №2358, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі за №4000. Згідно п. 2.1. договору, відповідач зобов'язався заплатити за нежитлові приміщення у м. Львів, вул. Здоров'я, 9 протягом 30 календарних днів з моменту
нотаріального посвідчення договору. Згідно п. 7.2. договору, у випадку повної або часткової несплати ціни об'єкта продажу протягом строку, встановленого в п. 2.1. договору, договір підлягає розірванню, об'єкт продажу повертається продавцю. А
покупець сплачує неустойку (штраф) у розмірі 20% ціни, за яку куплено об'єкт продажу, яка стягується без необхідності обґрунтування її розміру, відповідно до постанови кабінету Міністрів України №846 від 17.09.2008 р. “Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації”. Оскільки відповідач ціну продажу не сплатив у встановлений строк, просять позов задовольнити.
При цьому, вважають позовну давність по вимозі щодо стягнення неустойки (штрафу) такою, що не сплила, оскільки така вимога є похідною щодо вимоги про розірвання договору. Крім того, позивач посилається на вчасне звернення до прокуратури за захистом своїх інтересів та невчасне реагування прокуратури на його звернення, у зв'язку із чим відсутня вина позивача у спливі зазначеного строку.
Клопотань про поновлення позовної давності прокурор та позивач не подавали, посилаючись на те, що позовна давність не сплила.
Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у заяві про застосування наслідків спливу позовної давності. Посилається на ч. 2 ст. 258 ЦК України, згідно із якою позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позовна заява була подана через рік після спливу зазначеного строку. Просить у позові в цій частині відмовити.
Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника сторін, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.
28.09.2009 р. між управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (продавець) та публічним акціонерним товариством “Фірма “Нафтогазбуд” (покупець) був укладений договір №2358 купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрований в реєстрі за №4000, за яким продавець зобов'язався відповідно до ухвали Львівської міської ради №2454 від 05.03.2009 р. передати у власність покупцю нежитлові приміщення загальною площею 438,6 кв.м. в будівлі літ. А-2 у м. Львів, вул. Здоров'я, 9 (п. 1.1.). Об'єкт продається за 2055798 грн. з ПДВ (п. 1.5.). Право власності на об'єкт продажу переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта, отримання акту прийому-передачі об'єкта продажу та державної реєстрації цього договору (п. 1.2.). Покупець зобов'язаний заплатити 2055798 грн. протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору. За умови сплати не менш як 50% ціни продажу об'єкта протягом 30 календарних днів з часу нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, термін оплати продовжується ще на 30 календарних днів (п. 2.1.). У випадку повної або часткової несплати ціни об'єкта продажу протягом строку, встановленого в п. 2.1. договору, договір підлягає розірванню, об'єкт продажу повертається продавцю, а покупець сплачує неустойку (штраф) у розмірі 20% ціни, за яку куплено об'єкт продажу, яка стягується без необхідності обґрунтування її розміру, відповідно до постанови кабінету Міністрів України “Про розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації” від 17.09.2008 р. №846 (п. 7.2.).
Як вбачається з матеріалів справи, свої обов'язки по оплаті відповідачем виконані не були взагалі, що підтверджується листом №1.7.-11178 від 06.12.2011 р. начальника фінансово-розрахункового відділу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради. Зазначену обставину не заперечував і відповідач. У зв'язку із цим листом №5-459/2302 від 17.12.2009 р. позивач скеровував відповідачу вимогу або негайно сплатити суму основного боргу з штрафними санкціями, або розірвати договір за взаємною згодою, повернути об'єкт продажу та сплатити неустойку. Доказів надання відповіді на вказаний лист суду не надано.
Згідно ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Враховуючи наведене, в частині вимог про розірвання вказаного договору позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 20% ціни об'єкта продажу на підставі п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №846 від 17.09.2008 р. “Про розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації”. Згідно із вказаною нормою установлено, що розмір неустойки, яку сплачують покупці у разі повної або часткової несплати в установлений Законом України "Про приватизацію державного майна" строк коштів за об'єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, становить 20 відсотків ціни, за яку придбано такий об'єкт, включаючи земельну ділянку. Таку неустойку позивач нараховує в сумі 290669,27 грн. Відповідач заперечує вказану вимогу, посилаючись на сплив позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи, враховуючи несплату відповідачем у 30-денний строк половини вартості об'єкта, на підставі п. 2.1. договору, повна вартість об'єкта продажу підлягала сплаті протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору, тобто, до 29.10.2009 р. Посилання позивача на те, що згідно п. 7.3. договору право вимоги у позивача виникло на 61 день, не заслуговує на увагу, враховуючи, що свої позовні вимоги позивач і прокурор обґрунтовують застосуванням іншого пункту договору -п. 7.2., який передбачає власне такі строки розрахунків та відповідні їм наслідки. Заяв про зміни підстав позову не подавалось. У будь-якому випадку, зазначене не спростовує тверджень відповідача про сплив позовної давності по даній вимозі.
Не відповідає законодавству і посилання позивача на можливість обчислення пені за останній рік невиконання основного зобов'язання, як таке, що не відповідає законодавству, а стверджувана позивачем ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.02.2011 р. стосується інших відносин і ґрунтувалась на застосуванні норм цивільного, а не господарського права.
Згідно ст. 223 ГК України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим кодексом. При цьому, згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Крім того, враховуючи, що неустойка, стягнути яку просить позивач, встановлена Постановою Кабінету Міністрів України і не пов'язана з кількістю днів прострочки, право на її нарахування у встановленому розмірі виникає у позивача одразу при порушенні зобов'язання, передбаченого договором, незалежно від часу тривалості порушення.
Не заслуговує на увагу також посилання позивача на ст. 266 ЦК України, як таку, що не стосується суті спірних відносин. Згідно із вказаною нормою, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Однак, зазначеною нормою не передбачено, що за наявності основної вимоги продовжується позовна давність по додатковим вимогам. Це суперечить ч. 2 ст. 258 ЦК України. Окрім того, вимоги, яка була б первинною до похідної вимоги про стягнення неустойки, - про стягнення основного боргу, прокурор та позивач не заявляли, а вимога про розірвання договору за своєю суттю не носить первинного, базового характеру до вимоги про стягнення пені.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. В силу ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). З урахуванням наведеного, посилання відповідача на сплив позовної давності по вказаній вимозі відповідає матеріалам справи.
Заяв чи клопотань про поновлення позовної давності прокурор та позивач не заявляли. З матеріалів справи вбачається, що прокурор був завчасно інформований про порушення прав позивача у цих відносинах, що підтверджується, зокрема, листом позивача №2302-вих.-1986 від 15.10.2010 р. “Щодо надання інформації про стан розгляду надісланих матеріалів”, з якого вбачається, що вже станом на вказану дату прокуратурі були направлені відповідні матеріали про порушення. Посилання позивача на те, що незважаючи на юридичну можливість самостійно звернутись із позовом він цього не зробив, намагаючись зберегти кошти, необхідні для сплати державного мита, суд розцінює як реалізацію позивачем власного права, що не може вважатись поважною причиною для пропуску позовної давності.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Однак, ні клопотань, ні належних доказів поважності причин пропуску позовної давності в цій частині суду не надано.
Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку позов задоволити частково. Судові витрати покласти на відповідача, згідно ст.49 ГПК України.
Керуючись ст. 12, 32, 33, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати договір купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу №2358 від 28.09.2009 р., укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та публічним акціонерним товариством “Фірма “Нафтогазбуд”, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрований в реєстрі за №4000.
3. В решті вимог у позові відмовити.
4. Стягнути з публічного акціонерного товариства “Фірма “Нафтогазбуд”, м. Львів, вул.Стрийська,144 (ЄДРПОУ 01293961) в доход державного бюджету- 85 грн. державного мита.
5. Стягнути з публічного акціонерного товариства “Фірма “Нафтогазбуд”, м. Львів, вул.Стрийська,144 (ЄДРПОУ 01293961) в доход місцевого бюджету Личаківського району м. Львова- 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Накази видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.