ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 52/207-25/22124.01.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа - Сервіс»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Партнер ЛТД»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Талісман Київ»
про визнання недійсним договору,-
Суддя Морозов С.М.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 13.01.2012р.);
ОСОБА_2 (довіреність від 25.01.2011р.);
від відповідача-1: не з'явились;
від відповідача-2: ОСОБА_3 (довіреність №01/12/2011-б від 01.12.2011р.).
Обставини справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа - Сервіс»(надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Партнер ЛТД»(надалі -відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Талісман Київ»(надалі -відповідач-2) про визнання недійсним договору поруки від 17.03.2011, укладений між відповідачами (надалі -Договір, спірний договір).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем-1 було укладено договір поставки № 8/п від 05.06.2008, за яким позивач зобов'язався перерахувати кошти за товар, що поставлявся відповідачем-1. Позивач стверджує, що з 2008 року по 2011 рік сторони не вживали жодних юридичних дій по виконанню цього договору, однак в 2011 році позивачу стало відомо, що 17.03.2011 між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір поруки, за яким відповідач-2 поручився перед відповідачем-1 за виконання позивачем всіх його зобов'язань по Договору поставки № 8/п від 05.06.2008. Позивач вважає цей договір таким, що не відповідає законодавству та моральним засадам суспільства, оскільки в Договорі поставки не було передбачено забезпечення виконання цього договору, договір поруки укладений без відома позивача, та цей договір порушує права позивача, оскільки, як стверджує позивач, він укладений без наміру створювати правові наслідки, а з метою штучного визначення підсудності за позовом про стягнення заборгованості з позивача.
Відповідач-1 відзиву на позов не надав, в судових засіданнях проти позову заперечував. В матеріалах справи містяться пояснення відповідача-1, за якими він зазначає про те, що спірний Договір поруки повністю відповідає вимогам чинного законодавства, позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів укладенням спірного договору, нормами діючого в Україні законодавства не передбачено обов'язку отримання згоди боржника на укладення договору поруки, а посилання на відсутність спрямованості договору на настання юридичних наслідків не підтверджується жодними доказами та є лише припущенням позивача. З цих підстав відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач-2 відзив на позов не надав, явку свого представника у судові засідання не забезпечив. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу-2 на юридичну адресу підприємств згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (витяг станом на 13.07.2011р. наявний у матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.97р. N 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Справа розглядається господарським судом м. Києва вдруге. Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.07.2011 у справі № 52/207 позов задоволено, визнано недійсним Договір поруки від 17.03.2011, укладений між відповідачами. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2011 вказане рішення залишене без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2011 рішення Господарського суду м. Києва від 14.07.2011 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 скасовані, справа передана на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.12.2011 справа прийнята до провадження судді Морозова С.М., їй присвоєно номер 52/207-25/221, розгляд справи призначений на 13.12.2011. В судове засідання 13.12.2011 позивач та відповідач-2 не з'явилися, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено до 20.12.2011. В судове засідання 20.12.2011 представник відповідача-2 також не з'явився, розгляд справи відкладено до 17.01.2012, в яке відповідач-2 також не з'явився, розгляд справи відкладено до 24.01.2012.
В судовому засіданні 24 січня 2012 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено сторони, що повний текст рішення буде складено у строк не більше п'яти днів з дня такого проголошення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
05 червня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Партнер ЛТД»(Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна Фірма «Альфа-Сервіс»(Покупець) було укладено Договір поставки № 8/п (надалі -Договір поставки), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити баштові крани виробництва Shnyang Peter Machinery Co., LT, у кількості 3 одиниці, а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його в порядку та розмірах, визначеним цим договором.
У відповідності до п. 4.4 Договору поставки ціна договору складає 6 878 100,00 грн.
Умови поставки визначені сторонами в розділі 3 Договору поставки, а умови оплати в розділі 4 цього договору. Так, за змістом п. 4.5 Договору поставки позивач зобов'язався здійснити розрахунки за договором у наступному порядку: сума у розмірі 30% від ціни договору -до 8 травня 2008 року; сума у розмірі 50% від ціни договору -протягом трьох банківських дні після отримання підтвердження готовності товару до відправлення в порт; сума у розмірі 20% від ціни договору -протягом трьох банківських днів з дати поставки товару.
11 березня 2011 року позивач направив відповідачу-1 лист за вих. № 36 з пропозицією про розірвання договору поставки № 8/п від 05 червня 2008 року.
Як свідчать матеріали справи, 17 березня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Партнер ЛТД»(Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Талісман Київ»(Поручитель) було укладено Договір поруки (надалі -Договір поруки, спірний договір), відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Талісман Київ»взяло на себе зобов'язання відповідати перед відповідачем-1 за повне виконання всіх зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Альфа Сервіс»(надалі також - Боржник), що виникли з договору поставки № 8/п від 05 червня 2008 року, який був укладений між позивачем та відповідачем-1, в тому числі зобов'язання які виникнуть у майбутньому, в тому числі у зв'язку із зміною умов договору.
У відповідності до п. 2.1 Договору поруки порукою за цим договором забезпечуються всі зобов'язання Боржника за основним договором, а саме: сплатити 30% від ціни Договору поставки, у строки встановлені п. 4.5.1 Договору поставки; сплатити 50% від ціни договору протягом трьох банківських з моменту отримання Боржником підтвердження готовності товару до відправлення в порт; сплатити 20% від ціни Договору поставки протягом трьох банківських днів з дати поставки товару; сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення у випадку порушення Боржником строків розрахунків за основним договором.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Також у відповідності до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Зважаючи на те, що позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору на підставі ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, під час вирішення цієї справи судом мають досліджуватися лише обставини відповідності положень спірного договору вимогам законодавства, а не обставини укладення чи виконання договору.
У відповідності до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За нормою ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За правилом частини третьої ст. 639 ЦК України у письмовій формі договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, Договір поруки укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками, а отже є укладеним у письмовій формі і тому відповідає вимогам ст. 547 ЦК України щодо форми правочину про забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Розділами 2 і 3 Договору поруки визначений об'єм відповідальності поручителя та чітко визначені зобов'язання Боржника, які забезпечуються Поручителем за цим договором.
Посилання позивача на неправомірність включення до обсягу відповідальності поручителя всіх зобов'язань Боржника є необґрунтованим та не приймається господарським судом до уваги, оскільки це повністю узгоджується з частиною другою ст. 553 ЦК України, яким передбачено можливість забезпечення виконання зобов'язання у повному обсязі.
Посилання позивача на невідповідність поняття «зобов'язання», визначеного у предметі спірного договору поняттю «обов'язок»зазначеному в частині першій ст. 533 ЦК України та є помилковим, оскільки зважаючи на зміст другого речення частини першої та частини другої цієї статті (де зазначено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником та порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі) законодавець в цій статті ототожнює поняття «обов'язок»та «зобов'язання». До того ж, спірним Договором поруки чітко визначені всі обов'язки Боржника, які забезпечуються за ним, та перераховані в пункті 2.1 Договору поруки.
Крім того, у відповідності до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Посилання позивача на факт укладення спірного Договору поруки без його відома і згоди в обґрунтування підстав його недійсності є необґрунтованим та не приймається господарським судом до уваги зважаючи на наступне.
Правове регулювання поруки здійснюється у відповідності до параграфу 3 глави 49 ЦК України (ст. ст. 553 - 559). В жодній з цих норм не йдеться про необхідність отримання згоди боржника на укладення договору поруки.
Крім того, пунктом 3 частини першої ст. 512 ЦК України передбачена можливість здійснення заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем. Порядок заміни кредитора у зобов'язанні врегульований статтею 516 ЦК України, за якою заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Змістом Договору поставки, укладеним між позивачем і відповідачем-1, не визначено обов'язкову необхідність надання згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні та не встановлено, що сторони не можуть передавати свої права та обов'язки по ньому третім особам без згоди другої сторони.
З цих же підстав неправомірним є твердження позивача про необхідність визначення сторонами в основному договорі умов про його забезпечення, оскільки це не узгоджується з нормами ст. 546, 553, 516 та 627 ЦК України.
Згідно із частиною першою ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Законодавство України не передбачає обов'язку визначення сторонами виключно у основному договорі умов про забезпечення виконання зобов'язань за ним, та не встановлює правил щодо обов'язкового надання боржником згоди на укладення договору поруки. А тому в силу ст. 19 Конституції України та ст. 627 ЦК України, сторони договору поруки вільні у визначенні його умов з урахуванням норм глави 49 ЦК України та ст. ст. 512 -519 ЦК України. З матеріалів справи ж не вбачається невідповідності умов спірного Договору поруки вказаним нормам законодавства.
Твердження позивача про те, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків в обґрунтування підстав його недійсності є необґрунтованим та спростовується матеріалами справи. Так, у відповідності до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Однак при обґрунтуванні позовної вимоги про визнання спірного договору недійсним позивач не посилається на норми ст. 234 ЦК України та позивачем не наданого до матеріалів справи доказів, які підтверджували б факт відсутності наміру відповідачів до створення правових наслідків за Договором поруки. Посилання ж позивача на обставини розгляду Господарським судом Запорізької області справи про стягнення заборгованості за Договором поставки № 8/п від 05.06.2011 є недоречними, оскільки порядок оскарження рішень судів чітко визначений процесуальним законодавством і господарський суд не може оцінювати правомірність рішення іншого суду, яке вступило в законну силу. В разі незгоди позивача із порядком визначення підсудності в межах справи, що розглядалася Господарським судом Запорізької області позивач мав можливість оскаржити рішення цього суду у встановленому порядку.
У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Позивачем не доведено обставин, які могли б слугувати підставами визнання недійсним Договору поруки від 17.03.2011. Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 33,49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 91, 93 ГПК України.
Суддя С.М. Морозов
Дата підписання повного тексту рішення 26.01.2012р