Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77
Іменем України
м. Київ "27" червня 2006 р. 13 год. 00 хв. Справа № 121/9а-06
Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П., при секретарі Коваль Н.В., розглянувши справу
За позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ
до Відкритого акціонерного товариства «Спеціалізоване СМУ -24», смт. Калинівка
про стягнення 12 099,57 грн.,
за участю представників:
позивача:Пуш Н.М., довір. № 03-222/465 від 31.06.2006р.,
відповідача:Біркіна С.М., довір. № 229 від 19.06.2006р.,
Корпань М.О., довір. № 227 від 05.06.2006р.,
обставини справи:
до господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 03-117/342 від 17.05.2006 року Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі -Позивач) до Відкритого акціонерного товариства «Спеціалізоване СМУ -24» (далі -Відповідач) про стягнення 12 099,57 грн., з яких 12 017 грн. адміністративно-господарських санкцій за недотримання в 2005 році встановленого у відповідності зі ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу робочих місць на підприємстві відповідача та 82,57 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Відповідач у запереченнях проти адміністративного позову зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки на його підприємстві в 2005 році працювало 7 інвалідів, що перевищує встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на його підприємстві, в зв'язку з чим просив в позові відмовити.
В судовому засіданні відповідач підтримав доводи, викладені у запереченнях проти адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судом встановлено:
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Зі звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2005 рік, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників протягом вказаного періоду становила 128 працівників, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ складає 5 робочих місця.
Враховуючи дані, викладені в звіті, позивач дійшов висновку про те, що відповідачем не дотримано встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році, оскільки на підприємстві відповідача працевлаштовано три інваліда, а відтак зобов'язаний сплатити штрафні санкції за 2 робочих місця не зайнятих інвалідами в сумі 12 017 грн.
Проте, з таким висновком погодитись не можна.
Пунктом 2 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» (далі - Положення) передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Пункт 14 Положення зазначає, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітнім, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з акту по контролю за виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, своєчасним та повним надходженням штрафних санкцій до Державного бюджету від 23.06.2006 року, на підприємстві відповідача в 2005 році фактично працювало 7 інвалідів, що перевищує встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на його підприємстві.
Таким чином, відповідач виконав всі передбачені чинним законодавством умови для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З огляду на те, що відповідачем виконано всі передбачені чинним законодавством умови для працевлаштування інвалідів, оскільки на підприємстві відповідача в 2005 році фактично працювало 7 інвалідів, що перевищує встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на його підприємстві, на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання в 2005 році встановленого у відповідності зі ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу робочих місць, а відтак суд вважає позовні вимоги неправомірними, в зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 4 ст. 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.
Беручи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 158, 161, 163, 167 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -
В позові відмовити.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку: заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України -з дня складання в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Є.П. Євграфова