Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
24 січня 2012 р. № 2-а- 17433/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Самойлової В.В.
суддів - Зоркіної Ю.В., Лук"яненко М.О.
за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
ФОП ОСОБА_1 звернулася до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0003981702 від 01.12.2011 року, прийняте відносно неї.
Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.
Так, вона посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законним, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства України, за що у відповідності до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваного рішення.
Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що уповноваженими особами ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "ТД "Балакліяпродукт" та з ПП "Еліт-Агро-Транс", за результатами якої 15.11.2011 року було складено акт перевірки № 5369/1702/НОМЕР_2, де були зафіксовані порушення вимог
- Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", а саме: ст. 13, п. 4 ст. 14, в результаті чого, на думку відповідача, ФОП ОСОБА_1 було занижено податок з доходів фізичних осіб, утриманиий із сукупного доходу на суму 1965837,22 грн.;
- ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦКУ в частині не додержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1 із зазначеними у акті перевірки контрагентами.
За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 01.12.2011 року № 0003981702, згідно з яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних у розмірі 1965837,22 грн.
Із зазначеним рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.
Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.
За матеріалами справи вбачається, що підставою для встановлення вищевказаних порушень відповідачем стало наступне.
Так, відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств"
Згідно з п. 4 ст. 14 визначено Декрету КМУ громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат і сплаченого податку за звітний рік або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).
Як вбачається з матеріалів справи, у валові витрати позивачем були віднесені суми по придбанню сільськогосподарської продукції у ПП "Еліт-Агро-Транс" та ТОВ ТД "Балакліяпродукт" на загальну суму 12103083,30 грн., у тому числі, ПДВ-2420616,66 грн. Вказаний товар у повному обсязі було використано позивачем у своїй господарській діяльності, що відповідачем не заперечується.
Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), придбаних (виготовлених) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не дозволяється віднесення до складу валових витрат не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Судом встановлено, що ТМЦ, придбане ФОП ОСОБА_1 у контрагентів на суму 12103083,30 грн., в т.ч. ПДВ-2420616,66 грн., було сплачене позивачем в повному обсязі згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів.
Як вбачається із наявних доказів у справі, придбана продукція була використана позивачем у господарській діяльності шляхом наступної їх реалізації на адресу основних замовників, даний факт не оспорюється податковою інспекцією, навпаки коло покупців визначено у акті перевірки на сторінках 7, 17-28, а також наведені відомості з посиланням на номенклатуру видаткових накладних, довіреності на отримання ТМЦ, розрахунки по без рахунковому рахунку.
При продажі товарів сума доходу отримана позивачем від продажу була включена до суми валового доходу відповідного (перевіряємого) періоду, та з вказаної суми нарахований та сплачений податок з доходів фізичних осіб.
Так, при здійснені розрахунків з визначеними підприємствами письмово були виписані рахунки-фактури, відповідно до умов яких на адресу ФОП ОСОБА_1 за видатковими накладними була поставлена сільськогосподарська продукція, вказана продукція була сплачена за квитанціями до прибуткових касових ордерів у повному обсязі (перелік документів визначений на сторінці 10-12 акту). Взаєморозрахунки з ТОВ "ТД "Балакліяпродукт" додатково були перевірені відповідно до акту ДПІ № 1363/182/34631729 від 18.03.2011 р. та № 8062/182/34631729 від 03.12.2010 р., в яких було зазначено повний перелік товарів та накладних.
Таким чином, проведення взаєморозрахунків позивача з вказаними підприємствами повністю підтверджено наявними та наданими до перевірки письмовими документами.
Тобто, в даному випадку відсутні підстави для визнання вказаних документів податковим органом недійними. Окрім того, це не входить до компетенції податкового органу.
Так, визначені податковим органом нікчемними угоди по придбанню ФОП ОСОБА_1 продукції у ПП "Еліт-Агро-Транс" та ТОВ "ТД "Балакліяпродукт" на загальну суму 12103083,30 грн., у тому числі ПДВ-2420616,66 грн., а також встановлена нікчемність правочинів по подальшій реалізації сільськогосподарської продукції за перевіряемий період на загальну суму 12231621,10 грн., у тому числі ПДВ-2446324,25 грн., є безпідставними та недоведеними. Тобто, встановлені порушення з боку позивача по формуванню своїх валових витрат та відсутність порушень по факту формування ним відповідного доходу за 2009-2010 роки є суперечливим та таким, що не може бути прийняте судом до увагу на сторону позиції відповідача.
Оскільки, при продажі товарів сума доходу отримана ФОП ОСОБА_1 від їх продажу включена до суми валового доходу відповідного (перевіряємого) періоду, та з вказаної суми був нарахований та сплачений податок з доходів фізичних осіб.
Таким чином, фактично працівники ДПІ визнаючи нікчемними угоди по подальшій реалізації товарів не звертають уваги на доход одержаний від такої реалізації та не стернують його, що по своїй суті не відповідає матеріалам перевірки та зробленими висновкам в частині нікчемності угод.
як вбачається з матеріалів справи, всі первинні бухгалтерські документи: рахунки, накладні, податкові накладні, платіжні документи були досліджені працівникам ДПІ під час перевірки та їх надання позивачем відображене у самому акті перевірки.
Таким чином, посилання відповідача на порушення позивачем вимог ст. 13 та ст. 14 Декрету КМУ є безпідставним та необгрунтованим.
Окрім того, суд зазначає, що позивач відніс до складу податкового кредиту суму в розмірі 2282565,84 грн., зазначену в податкових накладних контрагентів, з огляду на наступне.
Так, що відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Таким чином, в даному випадку контрагентами позивача були виписані податкові накладні з додержанням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується, на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість у розмірі 2420616,66 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, підтверджена відповідними податковими та видатковими накладними.
Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
Отже, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит з ПДВ та сума в розмірі 12103083,30 грн. до складу валових витрат за період, що перевірявся. Таке формування здійснено на підставі належним чином оформлених первинних документів, до яких відповідач у Акті перевірки не зазначив будь яких претензій.
Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.
Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними вище контрагентами, визнані судом недійсними.
А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.
Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та зазначеними в акті перевірки контрагентами - з другої сторони, недійсними.
Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -
постановив:
Позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0003981702 від 01.12.2011 року, прийняте відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 25.01.2012 року.
Головуючий - суддя Самойлова В.В.
Судді Зоркіна Ю.В.
Лук'яненко М.О.