Справа № 2-а/1970/3394/11
"06" грудня 2011 р. м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Данилевич Н.А.
при секретарі Стасюк А.В.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Олійника А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії, суд -
ОСОБА_1, надалі позивач, звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Запорізької області, надалі відповідач, про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.
До початку судового розгляду справи позивач частково відмовився від позову в частині визнання дій ( бездіяльності) незаконними, і просив розглядати позов в частині зобов»язання вчинити дії.
Позов мотивовано тим, що позивач подав інформаційний запит до прокуратури Запорізької області з проханням надати йому детальну інформацію про структуру та штатний розпис прокуратури Запорізької області та копії нормативних документів про затвердження структури та штатного розпису. У відповідь ним було отримано листа в якому вказано, що для отримання копій документів, позивач повинен оплатити вартість послуг згідно розрахунку №1 від 20.10.2011 року в сумі 5200,72 грн. На думку позивача дії прокуратури Запорізької області є незаконними, у формі вимагання оплати за копіювання та видачу запитуваної інформації, яка приховується та не оприлюднюється, та такими що містить ознаки порушення ч. 4 ст. 21 та п.1 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Позивач просить суд зобов'язати прокуратуру Запорізької області надати йому запитувані ним документи про організаційно-штатну структуру прокуратури Запорізької області, на безкоштовній основі.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з мотивів, що викладені в позовній заяві, просив позов задовольнити, пояснивши, що дії відповідача незаконні у формі вимагання оплати за копіювання та видачу запитуваної інформації, яка приховується та не оприлюднюється. Також зазначив, що затверджений розпорядженням Генеральної прокуратури України від 03.10.2011 №127 «Порядок відшкодування фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію органами прокуратури України», згідно якого складений розрахунок №1 від 20.10.2011 року, не пройшов державної реєстрації у Міністерстві юстиції України.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, подавши письмове заперечення та пояснивши, що пред'явлений позивачу рахунок для сплати послуг за копіювання та друк запитуваної інформації складався суворо у відповідності до норм чинного законодавства.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачем на адресу прокуратури Запорізької області подано запит з проханням надати інформацію про структуру та штатний розпис прокуратури Запорізької області та інших питань.
На інформаційний запит позивача прокуратурою Запорізької області надано відповідь від 21 жовтня 2011 р. №23-45 вих.11 де, вказано, що відповідно до ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації»та «Порядку відшкодування фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію органами прокуратури України»для отримання копій документів, позивач повинен оплатити вартість послуг згідно розрахунку №1 від 20.10.2011 року в сумі 5200,72 грн.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації»від 13.01.2011 №2939-VI (далі Закон №2939-VI).
Згідно ст.1 цього Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Метою Закону №2939-VI є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання відповіді на інформаційний запит.
Статтею 4 Закону №2939-VI встановлено, що доступ до публічної інформації здійснюється на принципах:
- прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень;
- вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом;
- рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального положення, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Згідно ст.12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
За приписами п.2 ч.1 ст. 13 вищеназваного Закону України розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.
Статтею 21 Закону №2939-VI передбачено, що у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
Згідно п. 4 «Порядку відшкодування фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію органами прокуратури України»затвердженим розпорядженням заступника Генеральної прокуратури України 03.10.2011 №127 (далі - Порядок) відшкодування фактичних витрат запитувачами інформації здійснюється у разі виготовлення більш як 10 сторінок копій документів, починаючи з першої сторінки, відповідно до наданого рахунку. Розмір фактичних витрат визначається відділом фінансування та бухгалтерського обліку на підставі отриманої заявки підрозділу забезпечення доступу до публічної інформації або відповідальної за зазначений напрям особи.
Згідно п.9 Порядку сума відшкодування фактичних витрат має здійснюватися в межах граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року № 740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію».
Що стосується посилання позивача на те, що «Порядок відшкодування фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію органами прокуратури України»затверджений розпорядженням заступника Генеральної прокуратури України 03.10.2011 №127 не пройшов державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч.2 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»№ 493/98 від 21.05.1998р. державну реєстрацію здійснюють: нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю - Міністерство юстиції України; нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим - Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим; нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю - обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції; нормативно-правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів - районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»№ 731 від 28.12.1992р. (далі -Постанова КМУ №731) державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Згідно з п.4 Положення державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:
а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;
б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
Відповідно до ч. 5 п. «д»Постанови КМУ №731 на державну реєстрацію не подаються акти спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм.
Приймаючи до уваги, що розпорядження Генеральної прокуратури України регулює порядок розгляду звернень громадян та здійснення діловодства виключно в органах прокуратури України та по суті є нормативними актами службового характеру, тому посилання позивача на їх обов'язкову реєстраціє в органах Міністерство юстиції України є безпідставними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, розглядаючи запит позивача, діяв на підставі та з дотриманням встановленого законами України порядку, використавши свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є не обґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст. 254 КАС України і може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Головуючий суддя Данилевич Н.А.
копія вірна
Суддя Данилевич Н.А.