17 січня 2012 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-1670/10974/11
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Молодецького Р.І.,
при секретарі - Лазаренко У.І.,
за участю:
представника відповідача - Солодовник В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа - Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій неправомірними, скасування постанови, -
19 грудня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа - Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій неправомірними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.11.2011 року ВП № 27753917.
В обґрунтування своїх вимог посилався на неправомірність оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки не відбулося повне фактичне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду на підставі якого видано виконавчі листи про зобов'язання Управління праці і соціального захисту населення виконавчого комітету Котелевської районної державної адміністрації Полтавської області здійснити ОСОБА_2 перерахунок та нарахування щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2004-2005 pp., передбачену ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, з розміру мінімальної заробітної плати встановленої на момент виплати з урахуванням проведених раніше виплат та про зобов'язання Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області провести відповідні виплати.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року до участі у справі залучено другого відповідача - Відділ Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області.
Позивач в судове засідання не з'явився, надавши до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідачів, вивчивши та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 25.07.2011 року державним виконавцем на підставі заяви стягувача від 21.07.2011 року, відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-а-11291/09, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 21.07.2011 року, про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Котелевської райдержадміністрації Полтавської області здійснити перерахунок та нарахувати ОСОБА_2 щорічну допомогу на оздоровлення за період з 2004-2005 р.р., передбачену ч. 4 статтею 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виплати з урахуванням проведених виплат, та зобов'язання Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області провести відповідні виплати.
Вищевказаною постановою про відкриття виконавчого провадження боржнику надано 7-денний строк для добровільного виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду.
19.10.2011 року державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області у зв'язку з невиконанням Центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області рішення суду в наданий для добровільного виконання строк винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 680,00 грн. та надано 5 денний строк для добровільного виконання рішення суду.
07.11.2011 року у зв'язку з невиконанням вимог державного виконавця відповідачем винесено постанову про накладення штрафу на Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області за невиконання рішення суду в розмірі 1360,00 грн.
10.11.2011 року державним виконавцем складено акт про вчинення протиправного діяння, згідно якого в діях посадових осіб Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області вбачаються ознаки злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України.
17.11.2011 року відповідно до вимог статі 89 Закону України "Про виконавче провадження" відповідачем до прокуратури Полтавської області було надіслано подання про притягнення посадових осіб Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.
25.11.2011 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП № 27753917) з виконання виконавчого листа №2-а-11291/09, виданого 21.07.2011 року Полтавським окружним адміністративним судом.
З даною постановою позивач не погодилася та оскаржила її до суду.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку оскаржуваній постанові, суд виходить із наступного.
Згідно положень статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України “Про виконавче провадження” після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.
Згідно з частиною 2 статті 75 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Відповідно до статті 89 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Судом встановлено, що державним виконавцем постановою про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2011 року боржникам було надано 7 денний строк для добровільного виконання рішення суду.
Згідно з частиною 3 статті 75 Закону України “Про виконавче провадження” у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 49 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.
Як зазначалося вище, відповідачем вживалися передбачені Законом заходи щодо примусового виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2009 року, зокрема, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та встановлено боржнику строк для добровільного виконання, у зв'язку з невиконанням у встановлені державним виконавцем строки до боржника двічі застосовано штраф, крім того, державним виконавцем внесено подання до прокуратури про притягнення посадових осіб боржника до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду, і лише після проведення усіх зазначених заходів відповідачем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та повернуто виконавчий документ до суду, який його видав.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що державним виконавцем вжито усі дії передбачені чинним законодавством, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання неправомірними дій головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області задоволенню не підлягають.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема листа Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області № Б-453/03 від 24.11.2011 року та листа прокуратури Полтавської області № 05/2/3-26/2-11 від 08.12.2011 року, неможливість виконання судового рішення пояснюється не передбаченням в Законі України «Про Державний бюджет на 2011 рік»видатків на виконання судових рішень.
Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Суд зазначає, що відповідно п. 38 до рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року по справі «Жовнер проти України»державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З матеріалів справи не вбачається, що неможливість виконання судового рішення підтверджується будь -якими доказами, лист боржника про відсутність бюджетних коштів сам по собі не підтверджують цього факту, таким чином висновки державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження є необґрунтованими.
Крім того, суд зазначає, що відповідно п.п. 29, 30, 31 рішення Європейського суду з прав людини від 13 липня 2006 року по справі «Васильєв проти України», виконання рішень суду, в яких відповідачем є державні органи, можливо виконати, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Українська правова система не наділяє ані суди, ані Державну виконавчу службу повноваженням скасовувати закон або примушувати державу вносити зміни до Закону "Про Державний бюджет". Відповідно навіть за умови, що національні суди змогли б прийняти відповідне рішення на користь заявника за його скаргою на дії виконавчої служби, виконання рішення щодо боржника все ще залишалося обов'язком держави. Отримавши рішення та виконавчий лист проти конкретного державного органу, заявники не зобов'язані порушувати, за своєю власною ініціативою, інші провадження проти різноманітних державних органів щодо своїх вимог. Заявник не був зобов'язаний звертатися до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
Статтею 38 Закону України "Про виконавче провадження", передбачені наслідки закінчення виконавчого провадження. У разі закінчення виконавчого провадження скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачене цим Законом. Відтак, позивач позбавлений права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що закриття виконавчого провадження є фактично відмовою у виконанні судового рішення.
Також, відповідно до статті 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. До матеріалів справи не надано доказів звернення державного виконавця до суду із заявою із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог: визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ВП № 27753917 від 25.11.2011 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-11291/09 виданого 21.07.2011 року Полтавським окружним адміністративним судом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа: Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій неправомірними, скасування постанови, задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати Постанову про закінченя виконавчого провадження ВП № 27753917 від 25.11.2011 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-11291/09 виданого 21.07.2011 року Полтавським окружним адміністративним судом.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 23 січня 2012 року.
Суддя Р.І. Молодецький