79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
12.01.12 Справа № 16/5027/751/2011
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кордюк Г.Т.
суддів Давид Л.Л.
Мурська Х.В.
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 від 17.11.2011 року
та фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 від 08.12.2011 року
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2011 року
у справі № 16/5027/751/2011
за первісним позовом: фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, м. Чернівці
до відповідача: фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Чернівці
про усунення перешкод у здійсненні підприємницької діяльності шляхом відмови від блокування складу по АДРЕСА_1 та встановлення нових замків з ключами кожному співвласнику
та за зустрічним позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Чернівці
до відповідача: фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, м. Чернівці
про зобов'язання не чинити перешкоди в здійсненні права власності щодо належного їй майна по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2
За участю представників сторін за первісним позовом:
від позивача: ОСОБА_4 -представник
від відповідача: не з'явився
Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 04.11.2011 року у справі № 16/5027/751/2011 (суддя Миронюк С.О.) у задоволенні первісного позову ФОП ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні підприємницької діяльності шляхом зобов'язання відповідача забрати автомобіль, який блокує роботу складу по АДРЕСА_1 та встановлення нових замків з ключами кожному співвласнику та у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 про зобов'язання не чинити перешкоди в здійсненні права власності щодо належного позивачу майна по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 -відмовлено за безпідставністю. Скасовано забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 02.08.2011 року.
Місцевий господарський суд мотивуючи рішення в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимоги, так і зустрічних позовних вимог, виходив із того, що кожен з приватних підприємців (сторін у справі) є власником ? ідеальної частки (спільної часткової власності) нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, яка в натурі не виділена, та земельної ділянки, а відтак позивач має рівні з відповідачем права на користування всією земельною ділянкою та нежитловою будівлею по даній адресі, в тому числі як паркування автомобіля так і встановлення замків; не можуть бути беззаперечними доказами у справі, складені односторонньо сторонами у справі акти щодо перешкоджання у здійсненні господарської діяльності, оскільки такі не підтверджують чи спростовують ті чи інші обставини справи.
Окрім цього, суд першої інстанції у рішенні зазначив, що посилання сторін на втручання в господарську діяльність і неможливість її здійснення, спростовується постановами від 26.07.2011 року та 04.08.2011 року про відмову у порушенні кримінальної справи, з яких вбачається відсутність ознак складу злочину в діях як ФОП ОСОБА_3 так і ФОП ОСОБА_2.
ФОП ОСОБА_2, не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 04.11.2011 року та прийняти нове, яким зустрічні позовні вимоги задоволити повністю, а в іншій частині рішення суду залишити без змін, оскільки висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 є співвласниками земельних ділянок та нежитлових будівель по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Зазначене майно використовувалось у спільній діяльності для роздрібної торгівлі та зберігання придбаних сторонами у справі товарно-матеріальних цінностей пропорції 50/50. Однак, через суперечності, які виникли між сторонами, 27.07.2011 року, ФОП ОСОБА_3 встановила інші замки на нежитловій будівлі, в зв'язку з чим отримала одноосібне право користування та розпорядження на власний розсуд спільним майном сторін спору. Даний факт, на думку апелянта, підтверджується постановою про відмову в порушені кримінальної справи, прийнятої Першотравневим РВ УМВС України в Чернівецькій області від 01.08.2011 року.
Також, апелянт стверджує, що 30.07.2011 року ФОП ОСОБА_3 вивезла з приміщення магазину власний товар та належні їй товарно-матеріальні цінності, з метою припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 з реалізації аналогічного товару, а також позивачем за первісним позовом вчиняються дії по недопущенню відповідача до належних їй основних засобів (земельної ділянки та нежитлового приміщення) та товарно-матеріальних цінностей, по проведенню перерахунку товару та іншого майна. Дані факти підтверджуються актами, які були складені за участю третіх осіб та безпідставно не взяті місцевим господарським судом до уваги. А тому, у відповідності до ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Також, не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, подала апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3, в якій остання просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 04.11.2011 року та прийняти нове, яким її позовні вимоги задоволити повністю, а в іншій частині рішення суду залишити без змін, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що згідно вимог ст. 1130 та ч. 1 ст. 1131 ЦК України, за договором про спільну діяльність, обов'язковою умовою якого є письмова форма, сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мете, що не суперечить законові, і можуть діяти на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Однак, в матеріалах справи відсутні належні докази щодо здійснення сторонами у справі спільної підприємницької діяльності та відсутні угоди про спільну діяльність без утворення юридичної особи, а тому висновок місцевого господарського суду про використання майна у спільній підприємницькій діяльності є необґрунтованим.
Також, апелянт вважає, безпідставним є висновок місцевого господарського суду про неприйняття до уваги письмових актів підписаних представниками ФОП ОСОБА_3, які встановлюють обставини щодо перешкоджання останній у здійснені підприємницької діяльності, оскільки з обставин, викладених у акті від 24.10.2011 року та від 05.11.2011 року, вбачається, що ФОП ОСОБА_3 чиняться перешкоди в здійсненні підприємницької діяльності шляхом блокування входів і навішування замків ФОП ОСОБА_2 на всі входи в спільне нежитлове приміщення, які використовувались до того ФОП ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності.
Окрім цього, апелянт вважає, що у відповідності до положень ч. 4, 5 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує і власник не може використовувати право власності на шкоду правам і свободам громадян. При цьому згідно вимог ч. 1, 2 ст. 358 ЦПК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Між сторонами не існує згоди з приводу користування спільним нерухомим майном і землею та спір з приводу цього розглядається в Першотравневому районному суді міста Чернівці в цивільній справі за позовом гр. ОСОБА_3 до гр. ОСОБА_2 щодо припинення права спільної часткової власності та виділ частки в спільному майні.
Представник позивача за первісним позовом вимоги апеляційної скарги підтримав, про те відзив на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 не подав.
Відповідач за первісним позовом участь уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, відзив на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 не подав.
10.01.2012 року через канцелярію суду від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання (вх. ЛАГС № 10 від 10.01.2012р.), в якому останній просить розгляд справи відкласти, у зв'язку з неможливістю забезпечення участі в судовому засіданні уповноваженого представника. Представник позивача за первісним позовом проти даного клопотання заперечив.
Судова колегія порадившись, вирішила у задоволенні даного клопотання відмовити, оскільки учасники судового процесу не позбавлені права і можливості за необхідності забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч. 1-4 ст.28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і з числа осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Крім цього, ухвалою господарського суду апеляційної інстанції від 14.12.2011 року про відкладення розгляду справи на 12.12.2011 року, суд явку сторін обов'язковою не визнавав, а витребовувані докази відповідач міг направити поштою. Також, судова колегія зазначає, що розгляд справи 14.12.2011 року відкладався у зв'язку з поданим відповідачем за первісним позовом клопотанням, а відповідно до норм ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а тому колегія суддів вважає, що повторне подання відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, свідчить про затягування розгляду справи та відповідно, порушення процесуальних строків розгляду апеляційних скарг.
Розглянувши апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення представника ФОП ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що рішення господарського Чернівецької області слід залишити без змін, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 без задоволення, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2004 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельних ділянок, відповідно до умов якого продавець продала, а покупець купила ? ідеальну частку земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (а.с. 39).
Також, 31.12.2004 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено два Договори купівлі-продажу нежитлової будівлі, відповідно до умов яких продавець продала, а покупець купила ? частку нежитлових будівель, які розташовані в м. Чернівці, по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2(а.с. 37, 38). Вказані частки земельної ділянки та нежитлової будівлі в натурі не виділені.
Як зазначили сторони в свої позовних заявах, зазначене вище майно використовувалося сторонами у спільній підприємницькій діяльності, як салон -виставковий зал та склад для здійснення роздрібної торгівлі керамічною плиткою та іншими товарами.
У зв'язку з виникненням між позивачем та відповідачем за зустрічним позовом, під час здійснення господарської діяльності, суперечностей, ФОП ОСОБА_3 вирішила здійснювати господарську діяльність самостійно.
Однак, як стверджує позивач за первісним позовом підприємцем ОСОБА_2 (відповідачем за первісним позовом) були вчинені дії щодо блокування процесу роботи ФОП ОСОБА_3, зокрема, нею заблоковані в'їзні ворота на території магазину по АДРЕСА_1 в м. Чернівці шляхом постановки автомобіля, у зв'язку з чим неможливий продаж та видача товару. Вказані факти, як стверджує позивач, викладені в актах від 10.06.2011 року, які містяться в матеріалах справи.
В зв'язку з наведеним, ФОП ОСОБА_3 звернулась з позовом до ФОП ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні підприємницької діяльності за адресою м. Чернівці, АДРЕСА_1, шляхом зобов'язати останню забрати транспортний засіб, який блокує роботу складу та встановити нові замки з ключами кожному співвласнику приміщення для запобігання в подальшому блокуванні роботи об'єкта торгівлі.
Щодо зустрічного позову, ФОП ОСОБА_2 зазначає, що є власником ? земельної ділянки та нежитлової будівлі, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Вказане вище майно використовувалося приватними підприємцями спільно з відповідачем за зустрічним позовом для здійснення роздрібної торгівлі керамічною плиткою. Крім того, сторонами по справі були придбані товарно-матеріальні цінності в пропорції 50/50, які зберігалися в цих приміщеннях. Однак, ФОП ОСОБА_3 було вчинені дії щодо блокування процесу роботи магазину, зокрема, нею не допускається позивач за зустрічним позовом до належних їй товарно-матеріальних цінностей та не дозволяє їй провести перерахунок товару та іншого майна. Таким чином, позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідач перешкоджає підприємцю ОСОБА_2 здійснювати правомочності щодо належного їй на праві власності майна по АДРЕСА_2та по АДРЕСА_1
Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. А тому, ФОП ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом до ФОП ОСОБА_3 про зобов'язання останню не чинити ФОП ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні прав власності щодо належного їй майна по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, а саме проведенні інвентаризації товарних запасів в складських приміщеннях за цими адресами, реалізації цих товарів третім особам та поверненні вилучених первинних бухгалтерських документів ФОП ОСОБА_2
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Одним із особливостей негаторного позову, як правило є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі.
Позивачем негаторного позову може бути власник, або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідача ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідач лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Крім того, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце у минулому, що обумовлює непоширення на власника за негаторним позовом строків позовної давності.
Однією із умов подання негаторного позову є тривалий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову (коментар до ст. 391 ЦК України).
Конкретний зміст вимог негаторного позову повинен відповідати вимогам законодавства, зокрема ст. 119 ЦПК України та ст. 54 ГПК України.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень (шляхом звільнення приміщення, виселення з займаних приміщень, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на виконання неправомірних дій щодо майна власника, про припинення певних дій, спрямованих дій чи робіт).
Відповідно до ч. 2 ст. 368 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач і відповідач є власниками ? ідеальних часток нежитлової будівлі, яка розташована в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, та ? ідеальних часток земельних ділянок.
Вказані частки земельної ділянки та будівлі в натурі не виділені.
Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
За відсутності згоди, порядок володіння та користування майном визначається судом за позовом одного або кількох співвласників.
Нежитлові будівлі та земельна ділянка використовуються сторонами у спільній підприємницькій діяльності, як салон -виставковий зал та склад для здійснення роздрібної торгівлі керамічною плиткою та іншими товарами.
Під час ведення спільної господарської діяльності між позивачем та відповідачем виникли суперечності щодо володіння та користування спільним майном, що є їх спільною частковою власністю, що свідчить про те, що вони не дійшли згоди по спільному використанню майна.
Однак, в судовому порядку, розбіжність щодо володіння і користування спільним майном не вирішено, оскільки спір щодо користування спільним майном, як зазначає ФОП ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, розглядається в Першотравневому районному суді м. Чернівці. А тому, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про те, що як і позивач, так і відповідач вправі користуватись майном та земельною ділянкою спільно.
Апеляційна інстанція вважає, що паркування транспортного засобу відповідачем за первісним позовом на території біля магазину по АДРЕСА_1 в м. Чернівці не свідчить про здійснення останнім перешкод позивачу в користуванні майном. Оскільки, одноразовий заїзд у ворота не свідчить про постійне знаходження автомобіля та неможливість його переміщення, по-друге, відповідач має право як власник, доступу до приміщення та земельної ділянки, в тому числі і паркування автомобіля, так і встановлення замків.
Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд підставно відмовив у задоволенні первісного позову.
Доводи апелянта ФОП ОСОБА_3, апеляційна інстанція до уваги не приймає, оскільки останні не ґрунтуються на нормах матеріального права та є безпідставними і необґрунтованими, а подані підчас розгляду справи судом першої інстанції акти про перешкоджання у здійсненні підприємницької діяльності, не є належними та допустимих доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, та підствно місцевим господарським судом відхилено з огляду на те, що складені позивачем в односторонньому порядку. Акти, які долучені до апеляційної скарги від 05.11.2011 року та від 24.11.2011 року є новими доказами, які виникли після ухвалення судом рішення. Однак, надаючи оцінку цим доказам, апеляційна інстанція відзначає, що акт від 05.11.2011 року підписали особи, повноваження яких на підписання такого акту не встановлені та не підтверджені. Акт від 24.11.2011 року свідчить, що невідомі особи не допустили працівників КП «Чернівціводоканал»до приміщення магазину по АДРЕСА_1 у м. Чернівці. Інші докази -договір оренди нежитлового приміщення від 15.08.2011 року, акт приймання-передачі від 15.08.2011 року, договір суборенди від 04.08.2011 року існували на момент прийняття місцевим господарським судом рішення у справі, однак апелянт не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції, а тому в апеляційного господарського суду відсутні підстави прийняти їх до розгляду і надавати їм оцінку, оскільки відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»від 17.05.2011 року № 7 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою від 26.12.2011 р. № 12), відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Інші доводи апеляційної скарги позивача про те, що місцевим господарським судом не надано оцінки висновку Першотравневого РВ УМВС України в Чернігівські області на звернення громадянки ОСОБА_3, апеляційна інстанція зазначає, що даним висновком встановлено, що 10.06.2011 року громадянка ОСОБА_2 припаркувала власний автомобіль перед воротами, що ведуть до складу магазину. Однак, як вище зазначив Львівський апеляційний господарський суд та місцевий господарський суд, ФОП ОСОБА_2 також є власником ? приміщення, яке знаходиться в м. Чернівці по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2та земельної ділянки, а тому має право доступу до нього і проїзду по земельній ділянці, а тому вважати дії відповідача по заїзду автомобіля до приміщення, яке їй також належить, неправомірними, у суду немає підстав.
Щодо зустрічного позову, апеляційна інстанція вважає вірним висновок місцевого господарського суду про відмову з огляду на наступне:
Як зазначалось вище, ФОП ОСОБА_2 є власником ?? ідеальної частки нежитлової будівлі, яка розташована в м. Чернівці по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, та ? ідеальної частки земельної ділянки. Окрім цього, сторонами у справі були придбані товарно-матеріальні цінності, в пропорції 50/50, які зберігалися в цих приміщеннях.
Як зазначає позивач за зустрічним позовом, ФОП ОСОБА_3 вчинені дії щодо блокування процесу роботи магазину, зокрема, остання не допускає позивача за зустрічним позовом до належних їй товарно-матеріальних цінностей, та не дозволяє їй провести перерахунок товару та іншого майна.
На підтвердження даного факту, ФОП ОСОБА_2 посилається на акти, копії яких долучені до матеріалів справи, а також, постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 26.07.2011 року (а.с. 67,68).
Як вбачається з матеріалів справи, дані акти складені ФОП ОСОБА_2 особисто, в односторонньому порядку та за участі невстановлених осіб, а отже, як вірно зазначив місцевий господарський суд, такі акти не можуть бути беззаперечними доказами у справі, та не можуть підтверджувати чи спростовувати ті чи інші обставини справи.
Щодо постанов від 26.07.2011 року про відмову у порушенні кримінальної справи, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що з них вбачається про відсутність ознак складу злочину в діях ФОП ОСОБА_3, а від так посилання на втручання в господарську діяльність і неможливість її здійснення спростовується вищенаведеним.
Окрім вищенаведеного, судова колегія вважає, за необхідне зазначити, що вимоги первісного позову ФОП ОСОБА_3 про зобов'язати ФОП ОСОБА_2 забрати транспортний засіб, який блокує роботу складу та встановити нові замки з ключами кожному співвласнику приміщення для запобігання в подальшому блокуванні роботи об'єкта торгівлі, як і зустрічні вимоги ФОП ОСОБА_2 що нечинити перешкоди останній у проведенні інвентаризації товарних запасів в складських приміщеннях та реалізації товарів третім особам та поверненні вилучених первинних бухгалтерських документів не відповідає способу захисту визначеного ст.ст. 16, 391 ЦК України, так і нормам ст. 54 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 04.11.2011 року залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 та фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 -без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.
Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.
суддя Давид Л.Л.
суддя Мурська Х.В.