79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
10.01.12 Справа № 8/5027/750/2011
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Гриців В.М.
Давид Л.Л.
розглянув апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2, м.Чернівці
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.10.2011р.
у справі № 8/5027/750/2011
за позовом приватного підприємця ОСОБА_2, м.Чернівці
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «КВМ Плюс», м.Вінниця
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний підприємець ОСОБА_4, с.Валя Кузьмина Глибоцького району Чернівецької області
про стягнення збитків 521708 грн.
За участю представників:
позивача: ОСОБА_5
відповідача: не з'явився
третьої особи: не з'явився
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 27.10.2011р. у справі № 8/5027/750/2011 відмовлено у задоволенні позову приватного підприємця ОСОБА_2, м.Чернівці, до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «КВМ Плюс», м.Вінниця, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного підприємця ОСОБА_4, с.Валя Кузьмина Глибоцького району Чернівецької області, про стягнення збитків 521708 грн., відмовлено у задоволені клопотання позивача про забезпечення позову, судові витрати залишено за позивачем.
При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.22, 614, 617, 909, 917, 918, 920, 924 Цивільного кодексу України та ст.ст.218, 308, 314, Господарського кодексу України.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, позовні вимоги задоволити, з мотивів у ній наведених. Зокрема апелянт покликається на те, що суд першої інстанції при вирішення спору не дав належної оцінки всім наданим доказам та не врахував, що саме дія відповідача спричинили завдання збитків позивачу, оскільки відповідачем не було дотримано ряд нормативних вимог щодо упаковки, температурного режиму та режиму вологості товару.
Відповідач та третя особа явки уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили, про причини неявки не повідомили.
Виходячи з приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, яких є достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності представників відповідача та третьої особи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи апеляційним господарським судом.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду скасувати, позовні вимоги задоволити.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 є суб'єктом підприємницької діяльності, що стверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 18.05.1994р. № НОМЕР_2.
Згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною 22.04.2011р. ТзОВ «КВМ Плюс»(відправник, відповідач) передав ОСОБА_2 (перевізник, позивач) вантаж -деревне вугілля в поліпропіленових мішках, згідно з рахунком-фактурою від 22.04.2011р. № 13 в кількості 17530 кг., вартістю 260 євро за тону, для перевезення на територію Німечинни фірмі FIRMA DIANA IMPORT EXPORT GMBN (замовник).
Для перевезення вантажу позивач надав автомобіль DAF AS 105XF, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
За договором від 09.03.2011р. № 403, укладеним між приватним підприємцем ОСОБА_2 (замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_4 (виконавець), останній зобов'язався надати послуги водія по перевезенню вантажу автомобільним транспортом по Україні та за кордон.
Таким чином, перевезення вантажу автомобілем DAF AS 105XF, реєстраційний номер НОМЕР_1, згідно з Міжнародною товарно-транспортною накладною 22.04.2011р., здійснював ОСОБА_4 на підставі договору від 09.03.2011р. № 403, що підтверджено також доповненням до форми МД-6.
22.04.2011р. вантаж доставлений водієм ОСОБА_4 до Вінницької митниці для митного оформлення.
Після замитнення вантажу, водій ОСОБА_4 здійснив перевезення вантажу автомобілем DAF AS 105XF, реєстраційний номер НОМЕР_1 до гаражного боксу по вул.Комунальників, 7-В у м.Чернівці, який належить на праві власності ТзОВ «Норман»(свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.04.2006р.) та переданий в оренду позивачеві за договором від 20.05.2009р. Автомобіль прослідував до гаражного боксу, за твердженням позивача, для перевірки справності та планового відпочинку водія. Згідно з витягом з журналу здачі-прийняття об'єкта під охорону м.Чернівці, вул.Комунальників, 7-В, приміщення літера «В», який заведений ТзОВ «Норман», автомобіль 7301 прийняв 23.04.2011р. під охорону працівник ТзОВ «Норман»ОСОБА_6, про що свідчить довідка ТзОВ «Норман»від 25.10.2011р. № 6/10.
Відповідно до ч.1 ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч.1 ст.918 ЦК України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст.920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
За ст.4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956р. договір перевезення встановлюється накладною.
Відповідно до Технічного висновку УМНС України в Чернівецькій області від 26.04.2011р., постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 02.05.2011р., 23.04.2011р. о 20 год. 05 хв. від гр.ОСОБА_7 по мобільному телефону до ВЗІ УМНС в Чернівецькій області надійшло повідомлення про пожежу в боксі по вул.Комунальників,7-В у м.Чернівці. Виїздом на місце пожежі встановлено, що об'єктом пожежі є вантажний автомобіль DAF XF 105 д.н. НОМЕР_1, 2007 року випуску, білого кольору, який знаходився в гаражному боксі ТзОВ «Норман». Пожежею знищено: кабіна автомобіля, кузов тентово-бортовий, баки, права передня резина, 4 т вугілля, документи. Пожежею пошкоджено: вугілля в кількості 9 тон, задня частина рами, двигун, КПП, АКТІ та закопчено стіни та стеля боксу.
З відібраних УМНС України в Чернівецькій області пояснень водія ОСОБА_4 та його заяви, поданої господарському суду 28.09.2011р. вбачається, що при завантажені деревного вугілля на складі відповідача, водій помітив запотілі мішки від пари чи конденсату і на запитання до завантажувачів чому пар у мішках, отримав відповідь -що це нормальне явище, доторкнувшись до мішка, що лежав до виходу, водій відчув, що вони трохи теплі.
Технічним висновком УМНС України в Чернівецькій області від 26.04.2011р. визначено найбільш імовірною причиною виникнення пожежі є теплове самозаймання деревного вугілля.
28.04.2011р., за заявою позивача надано висновок експерта ОСОБА_8 (свідоцтво Міністерства юстиції України від 09.06.2008р. № 565) про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля DAF AS 105XF, реєстраційний номер НОМЕР_1, яким встановлено, що розмір збитків, завданих власнику вказаного автотранспорту, становить 521708 грн.
Після пожежі у гаражному боксі залишилось неушкодженим деревне вугілля у кількості 17295 кг, упаковка вугілля (поліетиленові мішки), які згідно з актом прийому-передачі від 14.07.2011р. передані власнику -ТзОВ «КВМ Плюс».
Згідно з ч.2 ст.917 ЦК України відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог.
Частиною 3 ст.308 ГК України встановлено, що вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення та має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством.
Стаття 8 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956р. передбачає, що при прийнятті вантажу перевізник (яким у даному випадку є позивач) зобов'язаний перевірити точність вказівок, здійснених в накладній, щодо кількості вантажних місць, а також їх маркування та розмірів, перевірити зовнішній стан вантажу та його упаковки. Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити правильність згаданих вказівок, він повинен зробити в накладній обґрунтовані застереження. Ці застереження не мають обов'язкової сили для відправника, якщо останній визначено не вказав у накладній, що він їх приймає.
Згідно з ч.3 ст.917 ЦК України перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.
У відповідності до ч.1 ст.918 ЦК України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Як вбачається з матеріалів справи, застереження в накладній СМR стосовно існування ризику пошкодження вантажу при перевезенні відсутні, що свідчить про прийняття вантажу до перевезення без будь-яких зауважень.
Даний факт свідчить про завантаження деревного вугілля у відповідності до вимог ч.2 ст.917, ч.1 ст.918 ЦК України.
Статтею 17 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956р. встановлено, що перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його пошкодження, що сталось в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здаванням.
Згідно з ч.1 ст.314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Відповідно до ч.3 ст.314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість.
Згідно з ст.924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Оскільки у даному випадку перевізник -позивач прийняв вантаж до перевезення без будь-яких зауважень та застережень, що підтверджено матеріалами справи, відтак, несе відповідальність за пошкодження вантажу, яке відбулося у проміжок часу між прийняттям його від вантажовідправника та передачею його вантажоодержувачу.
В свою чергу, здійснюючи перевезення, водій ОСОБА_4 повинен був забезпечити збереження транспортного засобу у відповідному технічному стані, натомість залишаючи автомобіль в орендованому позивачем гаражному боксі передав його під охорону працівнику орендодавця (ТзОВ «Норма») за відсутності договірних відносин з охорони об'єкта.
У відповідності до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, або що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
За ч.1 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно з ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ч.1 ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно з ч.2 ст.22 ЦК України під збитками розуміються: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
У частині 2 ст.224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України визначено склад та розмір відшкодування збитків, до яких включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Однак, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Причинно-наслідковий зв'язок між збитками та порушенням господарського зобов'язання чи установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності є залежністю факту настання майнової шкоди від неналежного виконання зобов'язання чи правопорушення, що означає, що господарське правопорушення повинно передувати виникненню збитків .
Відсутність хоча б одного з елементів складу цивільного правопорушення виключає застосування відповідальності.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості. Отже, за приписами вище наведених норм позивач повинен довести суду належними та допустимими доказами факт заподіяння йому збитків, розмір цих збитків, наявність неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.
Однак, позивачем належними та допустимими доказами не доведено протиправності дій відповідача при завантажуванні вантажу на автомобіль DAF AS 105XF, реєстраційний номер СЕ 7301 А; не доведено, що протиправна поведінка відповідача є причиною пожежі, що мала місце 23.04.2011р. в автомобілі DAF AS 105XF, реєстраційний номер НОМЕР_1, тобто, що завдана пожежею шкода в розмірі 521708 грн. є наслідком протиправних дій чи бездіяльності відповідача. Технічний висновок дослідно-випробовувальної лабораторії УМНС України в Чернівецькій області про найбільш імовірну причину виникнення пожежі -теплове самозаймання деревного вугілля не є беззаперечним доказом встановлення причини виникнення пожежі, що мала місце 23.04.2011р. в автомобілі DAF AS 105XF, реєстраційний номер СЕ 73001 АТ, та оцінюється судом критично, оскільки такий висновок зроблений з аналізу версій виникнення пожежі. А як випливає із змісту ст.ст.34, 43 ГПК України, рішення господарського суду не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно з ст.43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Тобто між завданими позивачу пожежею збитками та поведінкою відповідача, протиправність якої позивачем не доведена, причинно-наслідкового зв'язку не встановлено.
Відтак, з огляду на відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення цивільно-правова відповідальність не настає, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.
З огляду на викладене та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
Тому керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 27.10.2011р. у справі № 8/5027/750/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2, м.Чернівці - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Гриців В.М.
Суддя Давид Л.Л.