донецький апеляційний господарський суд
20.01.2012
Постанова
Іменем України
17.01.2012 р. справа №13/5009/5828/11
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Шевкової Т.А.
суддівБойченка К.І., Черноти Л.Ф.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 дов. б/н від 15.07.2011року
від відповідача:
від третьої особи:не з'явився
не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Оріхів»м. Оріхів Запорізької області
на рішення господарського суду Запорізької області
від07.11.2011р.
у справі№ 13/5009/5828/11 (суддя Серкіз В.Г.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Оріхів»м. Оріхів Запорізької області
до
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Альт-Прайм»м. Запоріжжя
Державна податкова інспекція у Оріхівському районі Запорізької області м. Оріхів Запорізької області
провизнання недійсним договору поставки
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Оріхів»м.Оріхів Запорізької області звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альт-Прайм»м.Запоріжжя за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної податкової інспекції у Оріхівському районі Запорізької області м.Оріхів Запорізької області про визнання недійсним договору поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року та просив застосувати наслідки, передбачені ст.216 ЦК України, зважаючи на те, що договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, що суперечить приписам ч.5 ст. 203 ЦК України і згідно ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України є підставою для визнання вищевказаного договору недійсним.
Господарський суд Запорізької області рішенням від 07.11.2011р. у справі № 13/5009/5828/11 позов задовольнив, договір поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року визнав недійсним, встановивши, що даний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Оріхів»м. Оріхів Запорізької області, не погоджуючись з рішенням господарського суду в частині незастосування наслідків, передбачених ст.216 ЦК України, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2011р. у справі № 13/5009/5828/11 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а саме: визнати недійсним договір поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року та застосувати наслідки, передбачені ст.216 ЦК України.
Заявник апеляційної скарги вважає рішення господарського суду прийнятим з порушенням норм процесуального права, зокрема п.4 ч.1 ст.84 ГПК України, оскільки резолютивна частина рішення суду не містить висновку про задоволення позову або про відмову у задоволенні вимоги щодо застосування до договору поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року наслідків, передбачених ч.1 ст.216 ЦК України, а саме про зобов'язання ТОВ «Торговий дім Оріхів»повернути ТОВ «Альт-Прайм»вугілля марки Гро-200 у кількості 253 тонни, та в свою чергу зобов'язання ТОВ «Альт-Прайм»повернути ТОВ «Торговий дім Оріхів»сплачену останнім вартість вугілля марки Гро-200 у кількості 253 тонни у сумі 110 055грн.00коп.
На думку заявника скарги судом при винесення рішення порушені норми матеріального права, а саме ст.ст. 1,3,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зокрема, оскільки вартість доставки вугілля марки Гро-200 автомобільним транспортом включена покупцем до вартості однієї тонни вугілля під час узгодження сторонами ціни договору поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року, товарно-транспортні накладні в даному випадку не є документами первинного бухгалтерського обліку в розумінні ст.1 вищевказаного закону, оскільки не містять відомостей про жодну господарську операцію, яка б мала відображатися в бухгалтерському обліку позивача та відповідача.
Судом не застосовані положення постанови КМУ від 25.02.2009 року № 207, із змінами внесеними постановою КМУ від 21.05.2009 року № 515 «Про затвердження Переліку документів необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», тоді як п. 2 постанови №207 надає відповідачеві право не виписувати товарно-транспортну накладну у разі переміщення товару автомобільним транспортом з місць зберігання до покупця.
Заявник скарги вважає безпідставними посилання суду на приписи п.2 Наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», оскільки згаданий наказ не зареєстрований в Міністерстві юстиції України.
Вважає безпідставними посилання суду на Інструкцію про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, яка затверджена наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 07.08.1996року № 228/253, оскільки Інструкція втратила чинність на підставі Наказу Державного комітету статистики України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 03.11.2006року № 507/1059 «Про скасування наказу Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.1996року № 228/253».
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник заявник скарги в усній формі заявив про зміну апеляційних вимог, просив скасувати рішення господарського суду від 07.11.2011р. у справі № 13/5009/5828/11, позов залишити без розгляду.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 “Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві” -неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи -подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.
Згідно до п. 3.6 роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997 р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місця знаходження юридичних осіб -учасників судового процесу.
Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без його участі.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної податкової інспекції у Оріхівському районі Запорізької області м. Оріхів Запорізької області у судове засідання не з'явився, у клопотанні від 11.01.2012 року № 41/10/01-012 просив апеляційний господарський суд розглянути справу без участі його представника.
Колегія суддів визнала за можливе задовольнити клопотання та розглянути апеляційну скаргу без участі представника третьої особи.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Конституції України, статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ «Альт-Прайм»(продавець) та ТОВ «Торговий дім Оріхів»(покупець) 03.11.2008року укладено договір поставки вугільної продукції, за умовами якого продавець зобов'язувався поставити вугільну продукцію в кількості, асортименті, по ціні, якості та у строки, обумовлені сторонами.
Відповідно до п. 1.2 договору покупець зобов'язувався прийняти та оплатити продукцію.
У пункті 2.1 договору сторони узгодили, що загальна вартість договору складає 110 055грн.00коп.
Згідно з п.2.2 договору ціна на продукцію встановлюється за одну метричну тону кожної марки та відповідає середнім показникам масової частки вологості, зольності, зазначених у специфікаціях додатків до договору. Вугілля марки Гро-200 253тонни по ціні 435грн. (з урахуванням ПДВ).
У пункті 3.1 договору встановлено, що кількість продукції, що поставляється повинна відповідати кількості, зазначеній в накладній.
Згідно з п.4.1, 4.2 договору поставка продукції здійснюється шляхом відвантаження залізничним транспортом на умовах станція призначення або автотранспортом. Транспортні витрати по доставці продукції від станції завантаження до станції призначення сплачуються покупцем. За згодою сторін витрати по транспортуванню можуть сплачуватись продавцем із наступним відшкодуванням їх покупцем.
Договір поставки підписаний з боку відповідача директором Щербаковой О.М., з боку позивача ОСОБА_2. без розбіжностей та заперечень та завірений печатками сторін.
Як вбачається з матеріалів справи за видатковою накладною № РН0001103 від 03.11.2008 року відповідач поставив позивачеві вугілля марки ГРо-200 у кількості 253т вартістю 362грн., всього на суму 18342грн.50коп. (разом з ПДВ).
Позивач платіжним дорученням № 304 від 28.11.2008 року оплатив у повному обсязі отримане за договором вугілля на підставі виставленого рахунку №1103 від 03.11.2008року.
Факт здійснення вищевказаної господарської операції підтверджений податковою накладною № 1103 від 03.11.2008року.
Позивач, вважаючи, що договір поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, що суперечить приписам ч.5 ст. 203 ЦК України, посилаючись на ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України, звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним вищевказаного договору.
Предмет та підстави позову позивачем не змінювались.
Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Зазначені пункти статті 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Згідно з п.4 ст.179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
В силу ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
В порушення вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем до матеріалів справи не було надано доказів, які б слугували підставою для визнання договору поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року недійсними (позивачем не доведено ані незаконність змісту правочину, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення).
Договір поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року підписаний та завірений печатками обох сторін, що підтверджується матеріалами справи, видаткова накладна № РН0001103 від 03.11.2008 року підтверджує факт здійснення поставки відповідачем позивачеві вугілля марки ГРо-200 у кількості 253т вартістю 362грн., всього на суму 18342грн.50коп. (разом з ПДВ), платіжне доручення № 304 від 28.11.2008 року підтверджує оплату у повному обсязі отриманого за договором вугілля на підставі виставленого рахунку №1103 від 03.11.2008року, що спростовує твердження позивача про те, що договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.
Аналізуючи умови спірного договору, приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів встановила, що договір поставки вугільної продукції № 3/11 від 03.11.2008р. укладений між ТОВ "Торговий дім Оріхів" та ТОВ "Альт-Прайм" є таким, що укладений з дотриманням вимог чинного законодавства, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором, тому відсутні підстави для визнання недійсним договору поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає помилковим висновок господарського суду про те, що договір № 3/11 від 03.11.2008 р. не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, і вважає відсутніми підстави для визнання договору № 3/11 від 03.11.2008 р. недійсним на підставі ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України.
Вимоги заявника скарги щодо застосування наслідків, передбачених ст.216 ЦК України, не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Згідно з пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009року № 9 реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності сторонами укладеного договору, якій є нікчемним чи якій визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Оскільки договір поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року не визнаний недійсним, вимоги заявника скарги щодо застосування наслідків, передбачених ст.216 ЦК України, є безпідставними та не підлягаючими задоволенню.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2011р. у справі № 13/5009/5828/11 не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що суперечить приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, приймається нове рішення про залишення без задоволення позовних вимог ТОВ «Торговий дім «Оріхів»до ТОВ «Альт-Прайм»про визнання недійсним договору поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року та застосування наслідків, передбачених ст.216 ЦК України.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Оріхів»м. Оріхів Запорізької області задовольнити.
Рішення господарського суду Запорізької області від 07.11.2011р. у справі № 13/5009/5828/11 скасувати.
Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Оріхів»м.Оріхів Запорізької області у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альт-Прайм»м.Запоріжжя про визнання недійсним договору поставки вугільної продукції №3/11 від 03.11.2008 року та застосування наслідків, передбачених ст.216 ЦК України, відмовити.
Головуючий Т.А. Шевкова
Судді К.І. Бойченко
Л.Ф. Чернота
Надруковано 6 прим:
1 -позивачу
2 -відповідачу
3 - третій особі
4 -до справи
5 -гос. суду 6 - ДАГС