10 листопада 2011 року справа № 5020-1492/2011
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Стандарт-Строй”
(вул. Брестская, 18 а, м. Севастополь, 99001)
до приватного акціонерного товариства “КримНДОпроект”
(вул. Демидова, 13, м. Севастополь, 99011)
про стягнення 13 834,09 грн.,
суддя В.Є. Кравченко
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 07.11.2011,
ОСОБА_2, довіреність від 07.11.2011,
від відповідача - ОСОБА_3, довіреність від 01.11.2011,
Суть спору:
20.09.2011 товариство з обмеженою відповідальністю “Стандарт-Строй” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до закритого акціонерного товариства “КримНДОпроект” про стягнення 12 000,00 грн., як помилково перерахованих за договором займу № 1 від 14.10.2010 року.
21.10.2011 позивач надав суду заяву від 17.10.2011 про збільшення позовних вимог та доповнення підстав заявленого позову, в якій, посилаючись на статті 611, 536, 625, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статтю 237 Господарського кодексу України, просив стягнути з відповідача 12 000,00 грн. як безпідставно набуті кошти, 929,57 грн. інфляційних нарахувань та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 904,52 грн., разом суму - (а.с. 42-44).
Відповідач в судові засідання 03.10.2011, 17.10.2011 не з'являвся, розгляд справи відкладався в межах строків, передбачених статтею 69 ГПК України з підстав, встановлених у статті 77 ГПК України.
Згідно з відомостями, які містяться у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, правильне найменування відповідача -приватне акціонерне товариство “КримНДОпроект” (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 02497878, ІПН 024978727028, а.с. 40). Саме з цієї юридичної особи позивач у прохальній частині свого уточненого позову просив стягнути грошову суму у загальному розмірі 13834,09 грн. (а.с.42-44).
Представники позивача у судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити по заявленим підставам.
Представник відповідача у засіданні суду надала відзив на позовну заяву від 10.11.2011, в якому зі збільшеними позовними вимогами не погодилась, заперечувала проти задоволення позову, вказавши, що спірні грошові кошти в сумі 12 000,00 грн. були одержані відповідачем за актом прийому передачі на виконання договору № 101149 від 26.10.2010, який був укладений між сторонами по усній домовленості, від підписання письмової форми яких директор товариства з обмеженою відповідальністю “Стандарт-Строй” ОСОБА_4 відмовився, у зв'язку з чим спірна сума грошових коштів була віднесена в рахунок виконання цього договору та свідома не поверталась позивачеві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд
14.10.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю “Стандарт-Строй” (позикодавець) та закритим акціонерним товариством “КримНДОпроект” (позичальник ) був укладений договір позики № 1, відповідно до предмета якого позикодавець зобов'язувався надати позичальнику безвідсоткову позику, а позичальник зобов'язувався повернути позику в обумовлені договором строки /а.с. 9/.
Відповідно до п. 2.1. договору суми позики за даним договором складає 53000,00 грн. (п'ятдесят три тисячі грн.)
Згідно з п. 3.1. договору позикодавець зобов'язувався надати позику протягом трьох днів з моменту підписання цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було перераховано відповідачеві 66 000,00 грн. за вищевказаним договором, що підтверджено банківською випискою від 15.10.2010 /а.с. 10/.
Також, за платіжним дорученням № 4496 від 27.10.2010 позивачем було перераховано відповідачу 12 000,00 грн. за вищевказаним договором, (що підтверджено у призначенні платежу) /а.с. 54/.
У зв'язку з повним виконанням зобов'язань за договором займу і помилковим перерахуванням 12000,00 грн. позивач звернувся до відповідача з листом № 141 від 01.12.2010 та з претензією № 97 від 28.07.2011 про повернення вищевказаних грошових коштів (а.с. 12,13).
Обставини неповернення відповідачем вищевказаних коштів є підставою для звернення до суду з цим позовом.
Згідно з частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання передбачені ст. 20 Господарського кодексу України, і кореспондуються зі ст. 16 ЦК України, відповідно до яких права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом: припинення господарських правовідносин.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При виборі способу захисту права необхідно враховувати специфіку права та характер його порушення. Захист права судом відбувається з урахуванням встановлених законом меж здійснення суб'єктивного права на захист і компетенції суду.
Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Отже, можливість звернення до суду за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується згідно приписів як процесуального так і матеріального законів, з порушенням, оспорюванням або невизнанням цих прав іншими особами, неможливістю реалізації позивачем свого права.
Статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Аналізуючи сукупність встановлених обставин у справі, заявлені позовні вимоги у співвідношенні з положеннями чинного законодавства та письмовими доказами, наданими сторонами в їх обґрунтування, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що між сторонами у даній справі дійсно існують правовідносини, що випливають з договору позики. Факт виконання позивачем зобов'язань за договором позики № 1 від 14.10.2010 у повному обсязі ( 530000,00 грн.) підтверджується матеріалами справи та не заперечений представником відповідача під час розгляду справи.
Також з матеріалів справи вбачається, що товариством з обмеженою відповідальністю “Стандарт-Строй” було помилкове зайве перераховано 12000,00 грн. за платіжним дорученням № 4496 від 27.10.2010.
Представником відповідача під час розгляду справи підтверджений факт перерахування за договором позики зайво сплачених 12000,00 грн. за платіжним дорученням № 4496 від 27.10.2010.
Досудові звернення позивача щодо повернення вищевказаних коштів відповідачем були проігноровані.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
У даному випадку має місце саме повернення відповідачем позивачеві безпідставно набутих грошових коштів.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, наряду з іншими, підтверджуються письмовими доказами.
Обов'язок щодо доказування обставин справи покладено на сторони (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем доведені обставини помилкового перерахування відповідачеві грошових коштів у сумі 12 000,00 грн. в межах вже виконаного з боку товариства з обмеженою відповідальністю “Стандарт-Строй” договору позики від 14.10.2010.
Наведене свідчить про те, що на день розгляду справи, право позивача на повернення вищевказаних грошових коштів у сумі 12000,00 грн. є порушеним та таким, що підлягає захисту, у зв'язку з чим позов в частині стягнення цих коштів з відповідача на користь позивача підлягає задоволенню.
Відхиляючи доводи представника відповідача щодо обставин притримання 12000,00 грн. в якості погашення відповідачем вартості наданих послуг з виконання проектної документації на виконання договору № 101149 від 26.10.2010, який, на думку відповідача, був укладений між сторонами по усній домовленості, суд виходив з наступного.
Згідно з приписами статті 546 Цивільного кодексу України притримання є одним із видів забезпечення зобов'язання.
Статтею 548 названого Кодексу унормовано, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 594 Цивільного кодексу України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові, або особі вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов'язань і має речовий характер. Притримання є специфічним способом забезпечення виконання зобов'язання, яке спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань. Забезпечувальний механізм притримання полягає в тому, що боржник зацікавлений в поверненні необхідної йому речі, завдяки чому він і виконує свій договірний обов'язок перед кредитором.
Аналізуючи зміст вищенаведених норм притримання за законом можливо тільки у разі існування зобов'язання за договором або законом, оскільки є одним із видів забезпечення зобов'язання.
За своєю правовою природою договір на виконання проектної документації є -договором про надання послуг, який має консенсуальний (взаємний) характер взаємовідношень.
За змістом глави 63 Цивільного кодексу України, форма договору про надання послуг визначається за загальними правилами і зазвичай є письмовою.
В силу статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Наявність письмової форми договору № 101149 від 26.10.2010 свідчить про те, що сторони обрали саме таку форму його укладення.
У судовому засіданні представники позивача спростували обставини усної домовленості з відповідачем щодо виконання робіт з виконання проектної документації.
Судом також встановлено, що директор товариства з обмеженою відповідальністю “Стандарт-Строй” ОСОБА_4 відмовився від підписання письмової форми договору на виконання проектної документації і акту прийому -передачі (а.с. 50-53), у зв'язку з чим суд не може оцінювати даний договір як укладений, отже, спірна сума грошових коштів була необґрунтовано віднесена в рахунок виконання цього договору, не може виступати в якості притримання та протиправно утримується приватним акціонерним товариством “КримНДОпроект”, з яким у позивача є відношення тільки в межах договору позики, в яких останнє виступає позичальником.
Разом з наведеним, суд звертає увагу відповідача на положення статей 1,9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, згідно з якими первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
В платіжному дорученні № 4496 від 27.10.2010 призначенням платежу зазначено „ договір займу № 1 по сч. 144 від 14.10.2010” (а.с. 54), отже, виходячи з приписів вищенаведеного Закону даний первинний документ містить відомості про господарську операцію, проведену по договору займу, а не в межах будь - якої іншої угоди.
Решту позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 929,57 грн. інфляційних нарахувань, суд вважає такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 509 Цивільного Кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 3 статті 510 Цивільного Кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Тобто, виходячи з вимог статей 509 та 510 Цивільного Кодексу України відповідач в межах цієї справи не може іменуватись іншим чином ніж боржник, а позивач щодо відповідача іншим чином ніж кредитор. У відповідача виникло матеріальне зобов'язання повернути позивачу грошові кошти у розмірі 12000,00 грн., що не може оцінюватись іншим чином, як грошове зобов'язання, яке виникло у зв'язку з невчиненням дій щодо добровільного повернення безпідставно набутих грошових коштів.
Позивачем нараховано відповідачеві 929,57 грн. інфляційних нарахувань за жовтень 2010 -вересень 2011 року. Проте, при здійсненні розрахунку цієї суми позивачем було допущено арифметичні помилки.
Згідно з повідомленнями Державного комітету статистики України за оспорюваний період індекси інфляції становили, відповідно:
Рік | Місяць | Індекс
2010 10. Жовтень 100,5
11. Листопад 100,3
12. Грудень 100,8
2011 1. Січень 101,0
2. Лютий 100,9
3. Березень 101,4
4. Квітень 101,3
5. Травень 100,8
6. Червень 100,4
7. Липень 98,7
8. Серпень 99,6
9. Вересень 100,1
Індекс інфляції за даний період: 105,92348979
Таким чином, судом здійснений наступний перерахунок інфляційних нарахувань, з урахуванням рекомендацій, які містяться у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997:
12000 х 105,92 : 100 -12000 = 710,40, де
12000 -сума заборгованості,
105,92 -середній індекс інфляції за період,
710,40 -сума інфляційних нарахувань за спірний період.
З оглядом наведеного, стягненню з відповідача підлягають 710,40 грн. інфляційних нарахувань, а в частині стягнення 219,17 грн. інфляційних нарахувань суд у позові відмовляє.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову в частині стягнення 904,52 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, суд виходив з наступного.
Дійсно, частиною другою статті 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Розрахунок розміру процентів за користування грошовими коштами позивачем обґрунтований посиланнями на положення ст. 1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Судом встановлено, що відносно 12000,00 грн., перерахованих позивачем відповідачу, між сторонами виникли відносини безпідставного набуття коштів, оскільки ця сума знаходиться поза договірними відносинами позики, які виникли між сторонами за договором позики № 1 від 14.10.2010.
Стаття 1048 Цивільного кодексу України унормовує визначення розміру процентів за договором позики, у зв'язку з чим дана норма права має застосовуватись лише у разі наявності договірних відносин сторін і, як наслідок, вона може бути застосована за аналогією лише до грошових зобов'язань. Отже, вказана стаття не може бути застосована до цих правовідносин.
Наведене свідчить, що ані законом, ані іншим актом цивільною законодавства, як цього вимагає стаття 536 Цивільного кодексу України, не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин, тому у позові в частині стягнення 904,52 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами суд відмовляє.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково - в частині стягнення 12710,40 грн., у тому числі 12000,00 грн. безпідставно набутих коштів та 710,40 грн. інфляційних нарахувань.
Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 85 ГПК України, у засіданні суду оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено представників учасників судового процесу про складення повного рішення 15.11.2011.
З огляду на наведене, керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1). Позов задовольнити частково.
2). Стягнути з приватного акціонерного товариства “КримНДОпроект” (вул. Демидова, 13, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 02497878, р/р 260010179701 в КД АБ «Кліринговий дім», м. Сімферополь, МФО 384920, або з інших рахунків) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Стандарт-Строй” (вул. Брестская, 18 а, м. Севастополь, 99001, ідентифікаційний код 30825453, р/р 26000035658200 у АТ «УкрСиббанк», МФО 351005, або на інші рахунки) 12710,40 грн., у тому числі 12000,00 грн. безпідставно набутих коштів та 710,40 грн. інфляційних нарахувань., а також державне мито у розмірі 127,10 грн. та 216,83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3). В іншій частині у позові відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя В.Є. Кравченко
Рішення складено відповідно до вимог
статті 84 Господарського процесуального
кодексу України та підписано 15.11.2011