27 жовтня 2011 року справа № 5020-1301/2011
За позовом державного підприємства «Придніпровська залізниця»
(49602, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 108)
до товариства з обмеженою відповідальністю «АКАР»
(99011, м. Севастополь, вул. В. Морська, 1, а/я 219)
про розірвання договору про спільну діяльність,
Суддя Кравченко В.Є.
за участю представника позивача - ОСОБА_1, довіреність № 41 від 01.01.2011;
представника відповідача -ОСОБА_2, довіреність № 374 від 01.11.2010;
суть спору:
Державне підприємство «Придніпровська залізниця»звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «АКАР», у якому, посилаючись на статті 525, 526, 598, 651, 1330 Цивільного кодексу України, статтю 11 Господарського процесуального кодексу України, умови договору про спільну діяльність, просить розірвати договір про спільну діяльність. Позовні вимоги мотивовані істотним порушенням відповідачем порядку здійснення спільної діяльності, погодженої сторонами договору, що на думку позивача, є підставою для його розірвання.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 22.08.2011 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 06.09.2011.
Ухвалою суду від 06.09.2011 розгляд справи відкладений на 13.09.2011, у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням ним вимог ухвали суду від 22.08.2011
У судовому засіданні 13.09.2011 оголошена перерва до10.10.2011.
Ухвалою суду від 10.10.2011 продовжений строк розгляд справи на 15 днів -до 03.11.2011, розгляд справи відкладений на 27.10.2011 за клопотанням представника відповідача.
У судовому засіданні 27.10.2011 представник позивача підтримав предмет і підстави заявленого позову, наполягав на його задоволенні у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на позовну заяву (а.с. 64-65), у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність підстав для розірвання договору про спільну діяльність.
Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України, вступна та резолютивна частина рішення була проголошена судом 27.10.2011.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідив наявні у справі докази в їх сукупності суд,
19.08.2002 між державним підприємством “Придніпровська залізниця” та товариством з обмеженою відповідальністю “Акар” був укладений договір про спільну діяльність № ПР/ПД-4/120-02/ЛВЧД-11/01, відповідно до пункту 1.1 якого сторони зобов'язались сумісно діяти для досягнення загальної господарської мети з використання територій причального комплексу № 122 та прилеглої території відстою пасажирських РЕП-2 на станції Севастополь з метою: пропуску вантажів, що відвантажуються з кораблів, через територію Сімферопольського пасажирського вагонного депо на ст. Севастополь авто- та залізничним транспортом; утримання території причального комплексу № 122, територій залізниці та автодороги відповідно до норм санітарних правил; рішення інших питань, які не суперечать законодавству України, що стосуються взаємо корисної економічної діяльності учасників (а.с. 11).
Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до виникнення форсмажорних обставин. Договір може бути розірваний: за згодою сторін; з ініціативи однієї із сторін, коли інша сторона не виконує належним чином умови договору.
Під час здійснення спільної діяльності 10.08.2005 між державним підприємством “Придніпровська залізниця” та товариством з обмеженою відповідальністю “Акар” був укладений договір № ПР/ПД -05204/ПЧ-1/НЮ3647 на відшкодування витрат обслуговування і поточного утримання колії та стрілочних переводів, відповідно до пункту 1.1 якого державне підприємство “Придніпровська залізниця” зобов'язалось здійснювати обслуговування і поточне утримання колії № 6б, № 7б, довжиною 0,601 км та нецентралізованих стрілочних переводів у кількості 2 комплекту до станції Севастополь -пасажирський, які перебувають на його балансі і призначені для обслуговування товариства з обмеженою відповідальністю “Акар”, а останнє зобов'язалось оплатити ці послуги (а.с. 13-14).
Відповідно до розділу 11 договору цей договір вважається укладеним з моменту підписання і діє до 31.12.2005. За відсутністю заяви однієї із сторін про припинення або зміни цього договору після закінчення терміну його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той же термін та на тих же умовах.
Листом від 15.12.2009 № НГ-9/1426 державне підприємство “Придніпровська залізниця” повідомило товариство з обмеженою відповідальністю “Акар” про відсутність наміру продовжувати термін договору про відшкодування витрат обслуговування і поточне утримання колії та стрілочних переводів № ПР/ПД -05204/ПЧ-1/НЮ3647 від 10.08.2005, дія якого спливає 31.12.2009, оскільки вказані у договорі колії планується використовуватися залізницею для власних потреб (а.с. 26).
Крім того, на виконання частини 3 розпорядження Кабінету Міністрів України № 703-р від 07.05.2008 “Питання укладання деяких договорів”, 15.12.2009 державне підприємство “Придніпровська залізниця” звернулось до товариства з обмеженою відповідальністю “Акар” з листом № НГ-9/1427, у якому запропонувало відповідачеві розірвати договір про спільну діяльність № ПР/ПД-4/120-02/ЛВЧД-11/01 від 19.08.2002 та повернути майно, яке задіяне для спільної діяльності за вказаним договором (а.с. 22).
Лист з пропозицією розірвання договору сумісної діяльності був підписаний виконуючим обов'язки головного інженера першого заступника начальника залізниці - О.В. Бабенко, який був уповноважений на той час укладати, змінювати та розривати за своїм підписом господарські договори від імені державного підприємства “Придніпровська залізниця”, що підтверджується довіреністю № 604 від 16.03.2010 (а.с. 86, 87).
Зазначений лист був отриманий товариством з обмеженою відповідальністю “Акар”, що підтверджується його відповіддю № 462/2009 від 29.12.2009, спрямованої на адресу державного підприємства “Придніпровська залізниця”, у якій він відповів, що законодавством України не передбачена можливість розірвання договору в односторонньому порядку (а.с. 27).
Під час виконання вказаного договору державним підприємством “Придніпровська залізниця” був складений акт комісійного обстеження території відстою пасажирських вагонів РЕП-2 на ст. Севастополь від 29.07.2011, відповідно до якого позивачем було встановлено, що в смузі відводу Придніпровської залізниці в районі станції Севастополь (територія РЕП-2), знаходиться товариство з обмеженою відповідальністю “Акар”, яке самовільно здійснило переміщення існуючого паркану, що належить товариству з обмеженою відповідальності “Акар”, відгородивши ним земельну ділянку приблизною площею 0,2 га. На означеній відгородженій земельній ділянці частково розташовані колії 6-б та 7-б та два колійних тупика, що знаходиться на балансі ПЧ-1. Також уся земельна ділянка приблизною площею 0,2 га забетонована впритул до причалу № 122 площею 0,1 га орендованого товариством з обмеженою відповідальністю “Акар”. Таким чином, об'єднавши дві вищезазначені ділянки відповідач оформив їх як Міжнародний пункт пропуску через державний кордон України для морського сполучення “Севастопольський морський торгівельний порт причал № 122”. По периметру території визначено, що вона є територією митного контролю. На момент проведення обстеження документів, підтверджуючих право знаходження на земельній ділянці приблизної площі 0,2 га в смузі відводу Придніпровської залізниці в районі станції Севастополь (територія РЕП-2), а також право користування коліями 6-б та 7-б, та двома колійними тупиками товариством з обмеженою відповідальністю “Акар” надано не було.
Державне підприємство “Придніпровська залізниця” вважає цей акт документальним доказом самовільного перенесення з боку товариства з обмеженою відповідальністю “Акар” огорожі (паркану), яка знаходиться на балансі позивача та розташованої на земельній ділянці, виділеній товариству з обмеженою відповідальністю “Придніпровська залізниця” на праві постійного користування, що не було передбачено положеннями договору про спільну діяльність.
Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права шляхом розірвання договору, позивач стверджує, що вказані дії товариства з обмеженою відповідальністю “Акар” свідчать про фактичне використання останнім земельної ділянки та майна, що належать державному підприємству “Придніпровська залізниця” та істотне порушують умови договору про спільну діяльність, яким встановлений чіткий порядок та умови використання майна державним підприємством “Придніпровська залізниця”, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про розірвання договору про спільну діяльність.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до статті 430 Цивільного кодексу Української РСР (чинному на момент укладення вказаного договору), за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будівників, жилих будинків і т. ін.
Оскільки відносини сторін продовжують існувати і після втрати чинності Цивільного кодексу Української РСР, суд вважає за необхідним застосувати до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу України, який набув чинності 01.01.2004, оскільки відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення Цивільного кодексу України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
В силу положень статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
За своєю юридичною природою договір про спільну діяльність № ПР/ПД-4/120-02/ЛВЧД-11/01, укладений 19.08.2002 між державним підприємством “Придніпровська залізниця” та товариством з обмеженою відповідальністю “Акар”, є договором простого товариства.
Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1141 Цивільного кодексу України договір простого товариства припиняється у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників.
На вимогу частини першої статті 1142 Цивільного кодексу України учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства не пізніш як за три місяці до виходу з договору.
Зі змісту розділу 9 договору про спільну діяльність вбачається, що термін дії договору сторонами не обмежений, тому даний договір є безстроковим.
Як свідчать матеріали справи позивач звернувся до відповідача з листом від 15.12.2009, який вручено товариству з обмеженою відповідальністю “Акар” в той же день, у якому державне підприємство “Придніпровська залізниця” фактично відмовилось від договору та вимагало повернення майна, яке задіяне для спільної діяльності за вказаним договором.
Таким чином, в силу пункту 4 частини першої статті 1141, частини першої статті 1142 Цивільного кодексу України, даний договір про спільну діяльність є припиненим з 15.03.2010 року.
З огляду на положення статей 15, 16, 1141, 1142 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, аналізуючи сукупність встановлених обставин по справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо розірвання договору спільної діяльності № ПР/ПД-4/120-02/ЛВЧД-11/01 від 19.08.2002, оскільки останній є припиненим внаслідок відмови позивача від подальшої участі у договорі і встановлення імперативного посилання на таку можливість припинення договору у законі.
Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 09.09.2008 по справі № 44/347( а.с. 19).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що з 01.01.2010 також припинив свою дію договір про відшкодування витрат обслуговування і поточного утримання колії та стрілочних переводів № ПР/ПД -05204/ПЧ-1/НЮ3647 від 10.08.2005, яким було передбачено обов'язок державного підприємства “Придніпровська залізниця” здійснювати обслуговування та поточне утримання вказаних колій, які використовувались товариством з обмеженою відповідальністю “Акар” під час здійснення спільної діяльності, що свідчить про відсутність умов користування майном державного підприємства “Придніпровська залізниця” за даним договором.
Вимоги про повернення майна за наслідком припинення існування відношень за договором про сумісну діяльність позивачем в межах даної справи не заявлялись.
Крім того, відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкода друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оцінюючи наявні у справі докази, суд дійшов до висновку, що викладені державним підприємством “Придніпровська залізниця” обставини порушення умов договору про спільну діяльність від 19.08.2002 з боку товариства з обмеженою відповідальністю “Акар”, не є істотними, у зв'язку з недоведеністю позивачем наявності шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.
Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати при відмові у задоволенні позову покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 22, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Суддя В.Є. Кравченко
Повний текст рішення,
відповідно до ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України,
складений 01.11.2011.