Справа № 2-12720/11
іменем України
"23" січня 2012 р. Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді: Піхур О.В.
при секретарі: Мірзабалаєвій К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто»про визнання угоди недійсною та стягнення вступного платежу, -
В листопаді 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто»про визнання угоди недійсною та стягнення вступного платежу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22 вересня 2011 року між ОСОБА_1 (далі-позивач) та ТОВ «Авто Просто» (далі-відповідач) було укладено угоду № 360699, предметом якої є надання позивачу послуг системи АвтоТак, спрямованих на придбання Автомобіля. 22.09.2011 року позивачем було сплачено вступний внесок в розмірі 2 738,88 грн.. Відповідно до ст. 4 додатку № 2 до угоди № 360699 від 22.09.2011 року ТОВ «Авто Просто»щомісячно самостійно організовує та проводить перший асигнаційний акт, а право на отримання учасником автомобіля залежить від розміру чистого фонду групи і внесення коштів іншими учасниками системи. При цьому, відповідач створив складну багатоступінчату, двозначну, незрозумілу для споживача схему визначення одного лише права на отримання автомобіля через механізми: сплати повних внесків, цілих чистих або половинних чистих внесків, накопичення внесків, пропозиції авансових внесків. Позивач, вважає, що даний договір не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», тому просив суд визнати недійсною угоду № 360699 від 22.09.2011 року укладену між сторонами, стягнути з відповідача вступний платіж в розмірі 2 738,88 грн..
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
Представник відповідач проти позову заперечувала, суду пояснила, що між позивачем та відповідачем дійсно було укладено угоду № 360699 від 22.09.2011 року.
Укладена між позивачем та відповідачем угода складається з основного тексту угоди, додатку № 1 (анкети учасника) та додатку № 2 (правила функціонування системи придбання в групах «АвтоТак»). Всі додатки підписані сторонами і є невід'ємними частинами угоди. Відповідно до ст. 10 угоди, підписання цієї угоди та додатків до неї є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом угоди та додатків до неї. Сама угода та додаток № 2 до неї містить описання послуг, що надаються ТОВ «Авто Просто». Описання послуг приведено детально щоб виключити необхідність їх усного тлумачення та уникнення подальших непорозумінь між сторонами з приводу трактування умов угоди. Позивачу при підписанні угоди, довелась вичерпна інформація про послуги, що надаються відповідачем. Вимоги позивача щодо визнання даної угоди недійсною на підставі п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними, тому просила суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 22 вересня 2011 року між сторонами було укладено угоду № 360699, предметом якої є надання позивачу послуг системи АвтоТак, спрямованих на придбання Автомобіля.
Відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 907 ЦК України, визначено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Відповідно до ст. 13 п. 13.1 додатку 2 до угоди, передбачено, що учасник, який ще не отримав автомобіль, має право розірвати угоду за власним бажанням, про що має повідомити Авто Просто у письмовій формі. Поверненню підлягають тільки чисті внески, сплачені за угодою, з урахуванням положень, викладених в цій статті.
Згідно з п. 13.9 цієї ст. 13, якщо учасник виявить бажання розірвати угоду після терміну, встановленого в попередньому пункті, але до того, як його угода буде включена до певної групи, він повинен повідомити про це Авто Просто. У такому випадку угода буде розірвана, але йому не повертається сплачена ним плата за послуги, пов'язані зі вступом до системи.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Разом з тим, ні укладена між сторонами угода № 360699 від 22.09.2011 року, ні додатки № 1 та № 2, які є невід'ємними складовими частинами цієї угоди не містять відомостей про те, що в разі розірвання угоди повернення сплачених чистих внесків учаснику, що розірвав угоду, повинно відбуватися лише тільки після залучення інших споживачів.
До того ж, відповідно до ст. 10 угоди учасник заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення від представників фірми, уважно прочитав та зрозумів угоду та усі додатки до неї, що засвідчує своїм підписом. Таким чином суд вважає, що укладена між сторонами угода є видом цивільного договору, змістом договору є, власне ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати взяті на себе зобов'язання і тягне за собою виконання зобов'язань для кола осіб, що його підписали, і оскільки Додатком № 2, який є невід'ємною частиною цієї угоди передбачено, що повернення сплачених чистих внесків учаснику, що розірвав угоду, тільки по закінченні графіку внесків групи, до якої він належав, то це не є порушенням прав учасника системи «Автоплан», оскільки, підписуючи в межах чинного законодавства України цю угоду, учасник (позивач) добровільно погоджується на встановлення особливого порядку повернення чистих внесків, в разі розірвання укладеної угоди, беручи при цьому на себе відповідні зобов'язання.
Стосовно, позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача, сплачених останнім внесків в розмірі 2 738,88 грн., до яких входять сума адміністративних витрат, а також безпосередньо чисті внески, то ця позовна вимога не підлягає задоволенню, так як суперечить умовам угоди.
Згідно з ч. 1. ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Умовами, укладеної між сторонами угоди (п. 13.9 додатку №2 до угоди) було визначено, що повернення сплачених чистих внесків учаснику, що розірвав угоду, здійснюється тільки по закінченні графіка внесків групи, до якої він належав, оскільки термін закінчення графіка внесків групи, до якої належав позивач, ще не настав, у відповідача не виникло зобов'язання щодо повернення суми чистих внесків, а тому суд вважає, що немає місця прострочення зобов'язання зі сторони відповідача і до нього не може бути застосовано положення ст. 625 ЦК України.
Даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, суд приходить до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог не вбачається.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 179, 208, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України; ст. 509, 549, 625, 653, 907 ЦК України; ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто»про визнання угоди недійсною та стягнення вступного платежу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: