29 червня 2011 року 9053/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Савранчук А.В., за участю представників
позивача: ОСОБА_1,
відповідача : ОСОБА_2,
відповідача : не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області
дотовариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Українська продовольча компанія»,
товариства з обмеженою відповідальністю «Міртекс ДП»
простягнення коштів отриманих за нікчемним правочином,
Броварська об'єднана державна податкова інспекція Київської області (надалі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Українська продовольча компанія»(надалі -ТОВ ВКП «Українська продовольча компанія»), товариства з обмеженою відповідальністю «Міртекс ДП»(надалі -ТОВ «Міртекс ДП») про стягнення з кожного з відповідачів на користь державного бюджету грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином у розмірі 1883529, 98 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що при проведенні виїзної планової перевірки «ВКП «Українська продовольча компанія»податковим органом встановлено, що між ТОВ «Міртекс ДП»та ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія»був укладений договір купівлі-продажу товару від 27.02.2009 № 2702-1.
За твердженням податкового органу, оскільки у ТОВ «Міртекс ДП»були відсутні ресурси для виконання даного договору; ТОВ «Міртекс ДП»не заявляло про наявність залишків товарів на складах і у місцях зберігання та про наявність основних фондів; «ВКП «Українська продовольча компанія»на виконання вказаного договору не були надані акти приймання продукції, товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товару, документи складського обліку, сертифікати якості, доказів про оплату придбаного товару, податковий орган дійшов висновку про відсутність фактичних дій на виконання взятих зобов'язань за цим договором та, як наслідок, створення правових наслідків.
Крім цього, перевіряючими встановлено, що ряд умов вказаного договору не узгоджуються між собою. У зв'язку з цим, позивач вважає, що зазначений договір є нікчемним, оскільки його укладено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства та просить суд застосувати наслідки нікчемності правочину, які передбачені статтею 208 Господарського кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні 29.06.2011 підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
Відповідач - ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія»позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що на його думку, висновки податкового органу про нікчемність договору не відповідають фактичним обставинам справи.
Так, ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія» зазначило, що виконання умов договору підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами (копіями товарних і податкових накладних, специфікаціями, актами зарахування зустрічних однорідних вимог). Отриманий товар був в повній мірі використаний в господарській діяльності ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія». Окрім того, ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія»зазначило, що відповідно до висновків акта, який був складений за результатами проведеної перевірки, перевіряючими не виявлено порушень ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія»податкового законодавства, а відтак, позивачем не наведено як умислу так і дій, направлених на заволодіння державним майном зі сторони відповідачів.
Представник ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія»у судовому засіданні 29.06.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
Відповідач - ТОВ «Міртекс ДП»заперечень проти позову не надав, заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності не надсилав, у судові засідання не з'являвся.
Ухвали суду та судові повістки надсилались ТОВ «Міртекс ДП»за адресою, яка вказана у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців та у позовній заяві, а саме: за юридичною адресою - м. Київ, вул. 40-річчя Жовтня, 120, корп. 1 та за фактичною адресою -м. Київ, вул. Жилянська, 58.
Однак, до суду поверталися конверти, направлені на адресу ТОВ «Міртекс ДП», з довідкою поштового відділення -«за зазначеною адресою не проживає».
Відповідно до норм частини восьмої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.
Враховуючи зазначене, суд здійснив розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Міртекс ДП»та на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія», як юридична особа зареєстрована 10.07.2003 виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області за № 2778. Як платник податків, ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія»перебуває на податковому обліку в Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області з 11.07.2003 за № 2177.
З 14.07.2003 ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія»зареєстроване як платник податку на додану вартість, про що видано свідоцтво за № 13638059.
ТОВ «Міртекс ДП», як юридична особа зареєстровано Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 01.08.2006, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію. Позивач не заперечував тієї обставини, що ТОВ «Міртекс ДП»на дату укладення та виконання умов договору купівлі-продажу товару від 27.02.2009 № 2702-1 було зареєстровано як платник податку на додану вартість.
Основними видами діяльності ТОВ «Міртекс ДП»згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є, зокрема, посередництво у сфері торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами.
У період з 29.04.2010 по 17.05.2010 посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.12.2009, за результатами якої складений акт перевірки від 20.05.2010 № 281/232/32499137 (надалі -Акт перевірки).
Під час перевірки встановлено, що між ТОВ «Міртекс ДП»та ТОВ ВКП «Українська продовольча компанія»27.02.2009 був укладений договір купівлі-продажу №2702-1, за яким продавець зобов'язується продати покупцеві харчові добавки, промислові товари, хімічну сировину для виробництва в асортименті і кількості, які визначені договором. Покупець зобов'язується купити та сплатити за товар грошові кошти. Асортимент, кількість, ціна одиниці товару і сума угоди узгоджується в усній або письмовій формі і відображається в накладних. Загальна сума договору визначається згідно оформлених накладних. Ціна одиниці товару включає вартість товару, упаковки, затрати по транспортуванню до місць зберігання і по зберіганню на складі продавця, оформлення необхідної документації.
Як вбачається із змісту Акта перевірки, висновки посадових осіб податкового органу про нікчемність договору купівлі-продажу, який укладений між ТОВ «Міртекс ДП»та ТОВ ВКП «Українська продовольча компанія»27.02.2009 № 2702-1, ґрунтуються лише на тому, що у ході проведення перевірки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків, а самі положення договору не відповідають нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Як доказ безтоварності операцій між відповідачами позивачем надано суду копію листа Державної податкової адміністрації у Житомирській області від 19.01.2010 №930/7/09-004 про те, що в провадженні слідчого відділення податкової міліції Державної податкової адміністрації у Житомирській області знаходилась кримінальна справа, яка порушена за фактом фіктивного підприємництва без мети здійснення реальної господарської діяльності стосовно ОСОБА_3 (директора ТОВ «Міртекс ДП») та передана до суду, де триває судовий розгляд справи. За даними протоколу допиту обвинуваченого ОСОБА_3 ним не укладались та не підписувались жодні документи від імені ТОВ «Міртекс ДП».
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, в межах зазначеного договору до перевірки були надані видаткові накладні (а.с. 145- 155), накладні (а.с. 156 - 164), податкові накладні (а.с. 165 - 186), які видані ТОВ «Міртекс ДП»за період з 02.03.2009 по 24.04.2009. Загальна вартість придбаного ТОВ ВКП «Українська продовольча компанія»за договором купівлі-продажу № 2702-1 від 27.02.2009 товару становить 1883529,98 грн. в тому числі ПДВ 313921,77 грн.
Відповідно до пояснень ТОВ ВКП «Українська продовольча компанія»вказана сума грошових коштів не була перерахована на розрахунковий рахунок ТОВ «Міртекс ДП», оскільки 27.02.2009 між ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія» та ТОВ «Міртекс ДП»був укладений договір купівлі-продажу № 2702-2, відповідно до якого ТОВ ВКП «Українська продовольча компанія»продає, а ТОВ «Міртекс ДП»придбаває промислові товари, харчові композиції, будівельні матеріали, в асортименті і кількості, які відображаються в накладних.
На виконання умов цього договору ТОВ ВКП «Українська продовольча компанія»продало, а ТОВ «Міртекс ДП»купило товари, що підтверджується видатковими та податковими накладними (а.с. 187- 240), які видані ТОВ ВКП «Українська продовольча компанія»за період з 02.03.2009 по 31.05.2010.
Як зазначив представник ТОВ ВКП «Українська продовольча компанія»та не було спростовано позивачем, припинення грошових зобов'язань по сплаті вартості придбаних за договорами купівлі-продажу товарів від 27.02.2009 № 2702-1 та № 2702-2 було здійснено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі положень статті 601 Цивільного кодексу України.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
При цьому суд зазначає, що відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
З урахуванням викладеного, для вирішення даної справи суд досліджує такі обставини:
чи є оспорюваний договір нікчемним, тобто, чи вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, чи порушує публічний порядок;
чи є інші умови для застосування наслідків нікчемного правочину, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України (наявність умислу у сторін правочину, об'єкту стягнення, у разі визнання правочину нікчемним) та статтею 250 Господарського кодексу України (чи не сплинув строк для застосування адміністративно-господарських санкцій).
Частинами третьою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У разі, якщо від імені юридичної особи правочин вчинено фізичною особою без повноважень або з перевищенням повноважень, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним за певних умов.
Дії фізичних осіб -представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.
Так, в силу статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.
Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа вчинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.
Як установлено під час судового розгляду, договір купівлі-продажу товарів, який укладено між ТОВ «Міртекс ДП»та ТОВ ВКП «Українська продовольча компанія»27.02.2009 № 2702-1 підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Матеріали справи містять підтвердження виконання зобов'язань сторін за договором купівлі -продажу товарів від 27.02.2009 № 2702-1, а саме первинні бухгалтерські документи - видаткові та податкові накладні, а також копію журналу виписаних ТОВ «ВКП «Українська продовольча компанія»довіреностей (а.с.115-118) на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії сертифікатів відповідності на поставлений за спірним договором товар.
Водночас, відсутність у позивача під час перевірки подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, наказів на відрядження водіїв, не може бути, у даному випадку, доказом, що безумовно свідчить саме про нікчемність правочину.
Суд звертає увагу сторін на те, що інтереси держави і суспільства полягають, зокрема, у сплаті суб'єктами господарювання податків та зборів.
Акт перевірки не містить жодних висновків перевіряючих про ухилення відповідачів від сплати податків та зборів, або відшкодування на їх користь податку з бюджету, внаслідок укладання договору купівлі -продажу товарів від 27.02.2009 № 2702-1. Тобто, отримання певних преференцій у вигляді зменшення відповідачами розміру податкових зобов'язань внаслідок, зокрема, неправомірного зменшення бази оподаткування, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також неправомірного одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету, внаслідок укладення таких правочинів.
У суду також відсутні належні та допустимі докази того, що спірний правочин спрямований на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею, її надрами, іншими природними ресурсами, він укладений щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Крім цього, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте, жодних рішень із зазначеного приводу позивачем суду не надано.
Таким чином, позивачем не доведено існуючих порушень інтересів саме держави і суспільства при укладенні відповідачами договору у розумінні приписів статті 228 Цивільного кодексу України.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Судом, з метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово оголошувалась перерва. Тобто, сторонам були створені усі необхідні умови для надання доказів з метою встановлення судом фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства.
Проте, податковим органом не доведено суду належними та допустимими доказами факту того, що відповідачі уклали договір, який не обумовлений розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування; не надано суду доказів щодо наявності у сторін умислу, направленого на незаконне заволодіння державним майном. А відтак, висновок позивача про нікчемність правочину не має фактичного та правового обґрунтування, не підтверджується належними доказами, ґрунтується на суб'єктивних припущеннях посадових осіб податкового органу, які здійснювали перевірку, та невірному застосуванні положень Цивільного кодексу України.
Крім цього, суд звертає увагу сторін на ту обставину, що відсутність як поставок товарів (безтоварність операцій) так і перерахування грошових коштів може свідчити лише про те, що предмет або його вартість, які відповідно до положень статті 208 Господарського кодексу України можуть підлягати стягненню в доход держави, також у даному випадку, відсутні.
З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідачі не надали суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для їх присудження на їх користь відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
повний текст постанови виготовлено у повному обсязі та підписано 04.07.2011