23 грудня 2011 року 2а-4742/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобова В.Ю., за участю представників сторін
від позивача: Рубан Л.П.,
від відповідача: Заріцький В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»
доДержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області
пропро визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення,
Публічне акціонерне товариство "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення від 23.09.2011 №0000922353, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9827, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформленої податкової накладної сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом правочину та неправомірно встановив суму завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.
Представник позивача у судовому засіданні 23.12.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що угода, укладена позивачем з ПП «Фрегат 1»є нікчемною, оскільки спрямована на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.12.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»є юридичною особою, що зареєстровано 13.06.1996 державним реєстратором Миронівської районної державної адміністрації Київської області (зміна найменування юридичної особи -05.05.2011), як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1997 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100336694 про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у вересні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011.
У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що виявилось у завищенні позивачем суми бюджетного відшкодування у травні 2010 року у розмірі 9827, 00 грн.
Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ПП «Фрегат 1»є нікчемним і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача та ПП «Фрегат 1» матеріалів Державної податкової інспекції м. Іллічівська, а саме акту перевірки від 30.07.2010 № 2383/23-0302/36487607 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Фрегат 1» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з 01.03.2010 по 31.03.2010.
Відповідно до акту від 30.07.2010 № 2383/23-0302/36487607, під час аналізу матеріалів податкової звітності та інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) по ПП «Фрегат 1»податковий орган встановив, що у березні 2010 року підприємством надано декларацію по податку на додану вартість, у якій позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту становить 9475, 00 грн.
Поряд із цим, на підставі видаткових накладних, податкових накладних на придбання товарів, договорів, реєстрів отриманих податкових накладних, податковий орган встановив, що у березні 2010 року ПП «Фрегат 1»включено до податкового кредиту по податку на додану вартість суми за господарськими операціями з ПП «Донецький Пролетарій 2007»у розмірі 798794, 51 грн. та за господарськими операціями з ПП «Восток Енерго»у розмірі 789256, 33 грн.
З метою усунення розбіжностей посадовими особами Державної податкової інспекції м. Іллічівська направлено запити до Державної податкової інспекції у Калинівському районі м. Донецьк на проведення зустрічних перевірок ПП «Донецький Пролетарій 2007»та ПП «Восток Енерго».
За даними Державної податкової інспекції у Калинівському районі м. Донецьк, перевірку зазначених підприємств провести не можливо, так як ПП «Донецький Пролетарій 2007»та ПП «Восток Енерго»за юридичними адресами не знаходяться, про що складено відповідні акти.
Враховуючи, що контрагенти - постачальники ПП «Донецький Пролетарій 2007»і ПП «Восток Енерго»не поставили товар на адресу ПП «Фрегат 1»на загальну суму ПДВ 1588051, 00 грн., то відповідно ПП «Фрегат 1»не могло поставити товар своїм покупцям.
З огляду на зазначене, перевіряючи дійшли до висновку, що договори поставки продукції, укладені між ПП «Фрегат 1»та ПП «Донецький Пролетарій 2007»і ПП «Восток Енерго»не спричинили реального настання правових наслідків, а отже -є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».
За наслідками розгляду матеріалів перевірки, Державна податкова інспекція у Миронівському районі Київської області дійшла висновку про те, що господарські операції, укладені між позивачем та ПП «Фрегат 1»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними, в результаті чого надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.09.2011 № 328/23-011/00951770 (надалі -Акт перевірки).
На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 №0000922353, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9827, 00 грн.
Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та ПП «Фрегат 1»у квітні 2010 року було укладено правочин з купівлі-продажу соняшника.
На підтвердження факту поставки соняшника у квітні 2010 року ПП «Фрегат 1»надано позивачу видаткову накладну від 28.03.2010 № 145 на загальну суму 58964, 68 грн. (а.с.100) та товарно-транспортні накладні (а.с.87-92).
Поряд із цим, ПП «Фрегат 1»за договорами купівлі-продажу соняшника виписало на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну від 28.03.2010 № 145 на загальну суму 58964, 68 грн. (в т.ч. ПДВ - 9827, 45 грн.) (а.с.102).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що загальна вартість поставлених ПП «Фрегат 1»у березні 2010 року товарів становить -58964, 68 грн. (в т.ч. ПДВ - 9827, 45 грн.).
Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.104-106).
За податковою накладною, отриманою від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за березень 2010 року суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів.
Як встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП «Фрегат»є нікчемними.
Про те, такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на висновках акту Державної податкової інспекції м. Іллічівська від 30.07.2010 № 2383/23-0302/36487607 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Фрегат 1» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з 01.03.2010 по 31.03.2010.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом -ПП «Фрегат 1»недійсним у судовому порядку.
Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ПП «Фрегат 1», судом досліджено дане питання та встановлено таке.
В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних (а.с.87-92), а також журнал реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах (надходження) за вказаний період (а.с.93), з яких вбачається, що ПП «Фрегат 1»було відпущено, а позивачем отримано соняшник згідно укладеного правочину. Вказані документи підтверджують транспортування придбаного позивачем у контрагента товару.
Крім того, позивачем надано суду належним чином засвідчену копію податкової накладної (а.с.102), отриманої від ПП «Фрегат 1» у березні 2010 року та видаткової накладної (а.с.100) від даного підприємства, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок (а.с.104-106), що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.
Суд звертає увагу, що всі ці документи були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки.
Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі-продажу сільськогосподарської сировини.
Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
За даними довідки АБ № 361244 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
У судовому засіданні представником позивача надано суду належним чином засвідчені копії накладних на відпуск зерна в переробку та виробничих звітів по переробці соняшника за квітень та червень 2010 року (а.с.108, 111), виробничі звіти по переробці соняшника за квітень та червень 2010 року (а.с.109, 112) та витяги з книги кількісного обліку хлібопродуктів за квітень та червень 2010 року (а.с.107, 110).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності ПП «Фрегат»за КВЕД, зокрема, є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (а.с.34-35).
Поряд із цим, суд звертає увагу на ту обставину, що у ході перевірки ПП «Фрегат 1», посадовими особами Державної податкової інспекції м. Іллічівська встановлено, що середньооблікова чисельність працюючих на ПП «Фрегат 1»станом на 01.04.2010 складає 7 осіб, а у своїй діяльності підприємство використовує офісні та складські приміщення на підставі договорів оренди. Указані факти знайшли своє відображення в акті перевірки від 30.07.2010 № 2383/23-0302/36487607 (а.с.27).
Таким чином, враховуючи правочин, предметом якого є поставка сільськогосподарської сировини (соняшника), беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Фрегат 1»підтверджуються необхідними документами, а зазначені товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.
У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів контрагент позивача зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Фрегат 1»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.
На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Посилання відповідача на відсутність мети у ПП «Фрегат 1»щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не приймається до уваги з таких підстав.
Згідно визначеному статтею 228 Цивільного кодексу України переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, до таких правочинів відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Фрегат 1»пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.
Суд звертає увагу на ту обставину, що фактично перевіряючи дійшли висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Фрегат 1»лише з тих підстав, що контрагенти останнього - ПП «Донецький Пролетарій 2007» та ПП «Восток Енерго»за юридичними адресами не знаходиться.
Слід також зазначити, що на думку податкового органу у результаті порушення контрагентами ПП «Фрегат 1»приписів цивільного та господарського законодавства, угоди, укладені з такими контрагентами (ПП «Донецький Пролетарій 2007» та ПП «Восток Енерго») на придбання товару та в подальшому реалізацію таких товарів ПП «Фрегат 1»мають протиправний характер та є нікчемними, що в свою чергу призвело до встановлення порушень податкового законодавства позивачем.
Однак, зі змісту акта перевірки позивача та заперечень відповідача на позовну заяву взагалі не вбачається, який саме товар та у якій кількості було придбано ПП «Фрегат 1»у ПП «Донецький Пролетарій 2007»та ПП «Восток Енерго», що позбавляє можливості встановити взаємозв'язок між господарською операцією по придбанню ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» у ПП «Фрегат 1»у березні 2010 року соняшника.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочин, укладений позивачем з ПП «Фрегат 1»відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ПП «Фрегат 1», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковою накладною, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Водночас, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
Частина друга статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", частина друга статті 104, частина п'ята статті 111 Цивільного кодексу України та частина сьома статті 59 Господарського кодексу України пов'язують момент припинення юридичної особи (суб'єкта господарювання) з однією подією: внесенням до державного реєстру запису про припинення такої особи (суб'єкта господарювання).
Матеріалами справи встановлено, що, запис про припинення юридичної особи -ПП «Фрегат - 1», внесено 14.12.2010, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, станом на 23.12.2011.
Таким чином, на дату виникнення господарських відносин із контрагентом позивача, ПП «Фрегат - 1»було наділено повною цивільною правоздатністю та діяло у межах законодавчо встановлених норм.
Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9827, 00 грн., суд зазначає наступне.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що спір виник з тих підстав, що постачальники контрагента позивача по ланцюгу, не знаходяться за юридичною адресою, що робить неможливим підтвердження сплати податкового зобов'язання по операціям з поставки позивачу товарів по ланцюгу постачальників.
Дані обставини, на думку суду, не можуть слугувати підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту, суми від'ємного значення, за умови належного виконання угод, укладених позивачем з ПП «Фрегат 1»з огляду на наступне.
На момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону України «Про податок на додану вартість»визначалося поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Визначення термінів «податкове зобов'язання», «податковий кредит»та «бюджетне відшкодування»наведені у пунктах 1.6, 1.7, 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Так, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкової накладної контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
В свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит, копія якої знаходиться в матеріалах справи, відповідає вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Водночас, підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.
Відтак, норми Закону України «Про податок на додану вартість»не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальника позивача по ланцюгу. Діючим законодавством, в тому числі Законом України "Про податок на додану вартість", не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.
Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.
У судовому засіданні було достовірно встановлено, що на виконання зазначених вище договору між позивачем та ПП «Фрегат 1»відбулась поставка товару на підприємство позивача, що підтверджують видаткова накладна, податкова накладна, а також первинні документи бухгалтерського обліку, що були досліджені в судовому засіданні, та досліджені перевіряючими під час проведення перевірки. Дані обставини не заперечувались відповідачем, як під час проведення перевірки так і в судовому засіданні. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік проданого товару, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції.
Наявна видаткова накладна визначає, які саме товари були продані, за якою ціною, між якими контрагентами.
Таким чином судом встановлено, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно; сума по операціям із ПП «Фрегат 1» у розмірі 9827, 00 грн. правомірно розрахована позивачем при формуванні розміру від'ємного значення.
Окремо варто зауважити, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту та подальшого відшкодування ПДВ з бюджету, в розумінні податкового законодавства, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість.
Відповідачем безпідставно поставлено право позивача на формування податкового кредиту в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Даний висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».
Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суд витребовував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.
При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку, податковим органом не заперечувалося, доказів того, що безпосередній контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 №0000922353, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9827, 00 грн., прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Податковим органом не доведено, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках Акта перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської від 23.09.2011 №0000922353, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9827, 00 грн.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Колеснікова І.С.
Постанова у повному обсязі виготовлена 26 грудня 2011 року.