21 грудня 2011 року 2а-5669/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С. при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю осіб, які беруть участь у справі
від прокурора: Алєксєєв А.А.,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Кравченко С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону
Київської області в інтересах громадянина ОСОБА_2
довійськової частини А 1552 Міністерства оборони України
прозобов'язання вчинити дії,
Заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону Київської області звернувся до Київського окружного адміністративного суду в інтересах громадянина ОСОБА_2 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до військової частини А 1552 Міністерства оборони України (надалі - відповідач) про зобов'язання виплатити на користь позивача витрати на відрядження у розмірі 1841, 29 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у період перебування на військовій службі у військовій частині А 1552 Міністерства оборони України, військовослужбовцю цієї частини - старшому лейтенанту ОСОБА_2, який знаходився на усіх видах забезпечення у цій частині, станом на час розгляду справи не проведений розрахунок за витрати на службові відрядження на загальну суму 1841, 329 грн. за 2007-2011 роки. Вказана заборгованість підтверджується даними довідки військової частини А 1552. Оскільки витрати на службові відрядження відповідачем не виплачені, позивач звернувся до суду із позовом.
Прокурор у судовому засіданні 21.12.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Позивач у судове засідання 21.12.2011 не з явився, заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності не надсилав.
Відповідач у судовому засіданні 21.12.2011 позов визнав в повному обсязі, про що зробив усну заяву.
Відповідно до частини першої статті 136 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач -визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.
Суд у судовому засіданні пояснив відповідачеві наслідки визнання адміністративного позову та переконався, що він і надалі наполягає на визнанні позовних вимог.
Судом встановлено, що визнання адміністративного позову відповідачем не суперечить закону та не порушує чиїх-небудь прав, свобод або інтересів, а тому приймається судом.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.
Як встановлено судом, старший лейтенант ОСОБА_2 у період з 24.07.2007 по 17.10.2011 проходив військову службу у військовій частині А 1552 на посадах командира взводу - старшого офіцера на батареї 1 протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону, начальника розвідки штабу управління гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 2С3.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 06.10.2011 № 542 старший лейтенант ОСОБА_2 призначений на посаду помічника начальника оперативного відділення штабу військової частини А 2167.
У зв'язку з чим, наказом командира військової частини А 1552 від 17.10.2011 № 1552 (а.с.10) старшого лейтенанта ОСОБА_2 виключено із списків особового складу частини.
Згідно довідки відповідача (а.с.8), військова частина А 1552 заборгувала колишньому військовослужбовцю військової частини А 1552 ОСОБА_2 кошти на відрядження у розмірі 1841, 29 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціальною та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII).
За приписами статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців, це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, військовослужбовцям та членам їх сімей забезпечується безплатний проїзд у відпустку, а також безплатний проїзд і перевезення багажу залізничним, повітряним, водним і автомобільним транспортом при переїзді на нове місце служби і виплачується грошова допомога у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям оплачуються витрати по відрядженню у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон»від 23.04.1999 № 663 наказом Міністра оборони України від 17.01.2000 № 9 затверджено Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (надалі -Інструкція від 17.01.2000 № 9).
Відповідно до підпункту 1.1 Інструкції від 17.01.2000 № 9 службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), в якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад. Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи та користування в поїздах постільними речами.
Пунктом 1.8 Інструкції від 17.01.2000 № 9 визначено, що строк безперервного перебування у службових відрядженнях, зазначених у пункті 1.7 цієї Інструкції, обчислюється з дня вибуття військовослужбовця з пункту розквартирування військової частини і по день повернення в цей пункт після виконання службового завдання включно.
Згідно пункту 1.9 Інструкції від 17.01.2000 № 9, тривалість службового відрядження обчислюється за кількістю днів перебування у відрядженні, з урахуванням вихідних, святкових і неробочих днів та часу перебування у дорозі (разом з вимушеними зупинками). Визначення кількості днів відрядження для виплати добових провадиться з урахуванням дня вибуття у відрядження та дня прибуття до місця постійної служби, що зараховуються як два дні. Днем виїзду у відрядження вважається день відправлення літака, поїзда, автобуса або іншого транспортного засобу з пункту постійної служби відрядженого військовослужбовця, а днем прибуття із відрядження - день прибуття зазначеного транспорту у пункт постійної служби. У разі відправлення транспорту до 24 години включно днем від'їзду вважається поточна доба, а з 00 годин і пізніше - наступна доба. Якщо станція відправлення поїзда, пристань або аеропорт розташовані поза межами населеного пункту, то у строк відрядження зараховується час, потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого до пункту постійної служби.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень вищенаведених норм, грошову виплату, пов'язану із перебуванням у відрядженні, зокрема, виплату добових позивачу повинно було бути здійснено, виходячи з розрахунку фактичного часу перебування за межами Білоцерківського гарнізону.
За поясненнями представника відповідача, наданими у ході судового розгляду справи, військова частина А 1552 заборгувала колишньому військовослужбовцю військової частини А 1552 ОСОБА_2 кошти на відрядження у розмірі 1841, 29 грн., у зв'язку з недостатнім фінансуванням. Вказаний факт також підтверджується і наявною у матеріалах справи довідкою (а.с.8).
На підставі наявних в матеріалах документів судом встановлено, що вищевказані належні позивачу виплати, станом на день розгляду даної справи, відповідачем не було відшкодовано.
Відповідно до положень статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Під час судового розгляду позивачем доведено належними та достатніми доказами факт наявності заборгованості.
Відповідно до частини третьої статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.
З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, які наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 136, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Зобов'язати військову частину А 1552 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 24980380) виплатити громадянину ОСОБА_2 витрати на відрядження у сумі 1841 (одна тисяча вісімсот сорок одна) грн. 29 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Колеснікова І.С.
Постанова у повному обсязі виготовлена 22 грудня 2011 року.