08 листопада 2011 року 2а-2281/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., суддів Старової Н.Е, Балаклицькому А.І. при секретарях судового засідання -Дейнеці І.С., Талалакіну С.М., за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Верховної Ради України (Відповідач-1); Кабінету Міністрів України (Відповідач-2); Президента України (Відповідач-3)
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до відповідачів про:
- визнання п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» (далі - Постанова №426) - протиправною та такою, що порушує та не відповідає ст.3, ст.8, ст.21, ст.22 Конституції України, ст.2, ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ);
- визнання тимчасового припинення виплат компенсацій встановленої вартості норм харчування затвердженим Постановою №426 - протиправним та таким, що порушує та не відповідає ст.3, ст.8, ст.21, ст.22 Конституції України, ст.2, ст.9 Закону №2011-ХІІ;
- визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Президента України по невжиттю заходів по забезпеченню та виділенню коштів Міністерству оборони України на придбання продуктів харчування або виплати грошової компенсації замість них для військовослужбовців у відповідності до Додатку №2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. №316.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва відкрито провадження та призначено попереднє судове засідання.
У попередньому судовому засіданні Ухвалою окружного адміністративного суду м.Києва роз'єднано справу №2а-7843/09/2670 на дві окремі №2а-7843/09/2670 та №2а-12523/09/2670.
Справа №2а-7843/09/2670 з позовними вимогами про визнання тимчасового припинення виплат компенсацій встановленої вартості норм харчування затвердженим Постановою №426 - протиправною та такою, що порушує та не відповідає ст.3, ст.8, ст.21, ст.22 Конституції України, ст.2, ст.9 Закону №2011-ХІІ прийнята суддею до свого провадження, а справу за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України про визнання тимчасового припинення компенсації встановленої вартості норм харчування затвердженим Постановою №426 - протиправною та такою, що порушує та не відповідає ст.3, ст.8, ст.21, ст.22 Конституції України, ст.2, ст.9 Закону №2011-ХІІ передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 р. справу прийнято до свого провадження суддею Щавінським В.Р. та призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2010 р. провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням у справі №2а-7843/09/2670, яке було винесено Окружним адміністративним судом м.Києва 17.11.2009 р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2011 р. провадження по даній справі було поновлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2010 р. закінчено підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
Під час попереднього та судового розгляду справи позивачем позовні вимоги змінювались неодноразово. На момент остаточного вирішення справи по суті позивач просив (заява від 07.11.2011 р.):
- визнати відсутність дій та бездіяльність Верховної Ради України, Президента України по не здійсненню належного, ефективного контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України та не скасуванню та/або/і не зупиненню пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. №426 "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації" якою тимчасово припинено виплати компенсацій встановленої вартості норм харчування - протиправними та такими, що не відповідають та суперечать вимогам ст.3, ст.8, ч.2 ст.19, ст.21, ст.22, ч.1 ст.24, ст.64, п.3, п.13 ст.85, 87, ч.2 ст.102, ст.106, ч.3 ст.113, п.2 ст.116 Конституції України, ст.1-2, ст.2, ч.2 ст.9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; ст.1, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;
- зобов'язати Верховну Раду України, Президента України у відповідності до повноважень та компетенції здійснити ефективний контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України по дотриманню та виконанню ним вимог ст.3, ст.8, ч.2 ст.19, ст.21, ст.22, ч.1 ст.24, ст.64, ч.3 ст.113, п.2 ст.116 Конституції України, ст.2, ч.2 ст.9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; ст.1, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод при винесенні постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. №426 по тимчасовому припиненні виплати компенсацій встановленої вартості норм харчування військовослужбовцям Збройних Сил України, інших військових формувань;
- зобов'язати Президента України, відповідно до повноважень та компетенції, протягом десяти днів з дня вступу в законну силу рішення суду по даній справі вжити всіх необхідних заходів, дій та рішень по/для скасування, зупинення дії пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. №426 з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо конституційності;
- зобов'язати Президента України, Верховну Раду України вручити ОСОБА_2 офіційне рішення з офіційним вибаченням за обмеження, звуження його права та інтересу по/на отримання виплати компенсації встановленої вартості норм харчування як військовослужбовця Збройних Сил України;
- визнати дії Кабінету Міністрів України які проявилися в підготовці, прийнятті та підпису постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. №426 для/по тимчасовому припиненню виплат компенсації встановленої вартості норм харчування - протиправними та такими, що вчинені всупереч та не у відповідності до вимог ст.3, ст.8, ч.2 ст.19, ст.21, ст.22, ч.1 ст.24, ст.64, ч.3 ст.113, п.2 ст.116 Конституції України; ст.1-2, ст.2, ч.2 ст.9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; ст.1, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України протягом п'яти днів з дня вступу в законну силу рішення суду по даній справі виконати зупинені дії по відношенню до ОСОБА_2 по виплаті йому компенсацій встановленої вартості норм харчування військовослужбовця Збройних Сил України в проміжок часу з 11 березня 2000 р. по день виплати;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України вручити ОСОБА_2 офіційне рішення, за підписом всіх міністрів Кабінету Міністрів України, з офіційним вибаченням за обмеження, звуження його права та інтересу на/по отримання виплати компенсації встановленої вартості корм харчування як військовослужбовця Збройних Сил України.
У обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що Відповідач-1 проявляючи протиправну бездіяльність, всупереч вимог ст.22, п.3, п. 13 ст.85, 87 Конституції України, не вжив (не прийняв) жодних заходів, дій та/або/і рішень (Закону України, постанови, інше) по/для унеможливлення звуження/обмеження моїх прав та інтересів в зв'язку з тимчасовим припиненням Відповідачем-2 виплат компенсацій встановленої вартості норм харчування. Однак, відповідно до ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить зокрема прийняття законів та здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;
Зазначає, що Відповідач-2 проявляючи протиправні дії, які проявилися в підготовці, прийнятті та підпису Постанови №426 - вчинені всупереч та не у відповідності до вимог ст.3 ч.2 ст.19, ст.21, ст.22, ч.1 ст.24, ст.64, ч.3 ст.113, п.2 ст.116 Конституції України тимчасово припинив виплату компенсацій встановленої вартості норм харчування.
Відповідач-2 проявляючи протиправну бездіяльність при підготовці, затвердженні та підпису проекту Постанови №426 не перевірив її на відповідність та дотримання вимогам ст.3, ст.8, ст.21, ст.22, ч.1 ст.24, ст.64 Конституції України, ст.2, ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ; ст.1, ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;
Відповідач-3 проявляючи протиправну бездіяльність та відсутність будь-яких тій/або/і рішень для скасування, зупинення дії Постанови №426 якою протиправно довготривало тимчасово припинено виплату компенсацій встановленої вартості норм харчування, одні згідно ст.102 Конституції України мав такі повноваження.
Вважає, що бездіяльність Відповідача-3 по не скасуванню та/або/і не зупиненню дії Постанови №426 по тимчасовому припиненню виплат компенсацій встановленої вартості норм харчування зчинена, відбувається всупереч та не у відповідності до вимог ст.3, ч.2 ст.19, ст.21, ст.22, ч.1 ст.24, ст.64, ч.2 ст.102, ст.106 Конституції України, ст.102, ст.2, ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ.
Під час попереднього розгляду справи позивач та його представники позовні вимоги підтримували у повному обсязі, просили позов задовольнити.
У судове засідання під час розгляду справи по суті позивач не з'явився. До суду надіслав заяву у якій просив справу слухати за його відсутності.
Відповідач-1 - Верховна Рада України проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
У обґрунтування своєї правової позиції вказує, що суть заявленого адміністративного позову полягає в оскарженні незаконних, на думку ОСОБА_2, дій відповідачів щодо тимчасового припинення виплат компенсацій встановленої вартості норм харчування, затвердженого Постановою №426, у зв'язку з чим вважає свої права та свободи грубо порушеними.
Зазначає, що зміст позовної заяви свідчить про конкретний публічно-правовий спір, що виник між позивачем та суб'єктом владних повноважень - Кабінетом Міністрів України - у зв'язку з прийняттям останнім Постанови №426, однак ОСОБА_2 звертаючись із позовними вимогами до Верховної Ради України, не враховував, що ні він сам, а ні парламент не є безпосередніми учасниками спірних правовідносин.
Вважає, що позовна заява не містить належного обґрунтування вимог позивача з посиланням на відповідні докази, в частині, зверненій до Верховної Ради України.
У судове засідання представник Верховної Ради України не прибув, справу просив слухати без його участі.
Відповідач-2 - Кабінет Міністрів України проти позову заперечував. Просив відмовити у його задоволенні.
У обґрунтування своєї правової позиції вказує, що на виконання Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №426 якою визнано такими, що втратили чинність Постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. №316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ», Постанова Кабінету Міністрів України від 02.11.1996 р. №1337 «Про поширення дії постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. №316 на робітників і службовців державних гідрографічних підприємств», Постанова Кабінету Міністрів України від 18.02.1998 р. №193 «Про внесення зміни та доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. №316», Постанова Кабінету Міністрів України від 23.03.1998 р. №355 «Про внесення доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. №316», Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.1999 р. №588 «Про внесення доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. №316», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.1993 р. №1030, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 р. №133.
Зазначає, що Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 р. № 4-зп у справі про набуття чинності Конституції України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Загальновідомим є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів». Тому, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись норми ч. 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, яка передбачала можливість отримання продовольчого пайка або грошової компенсації замість продовольчого пайка.
Вважає, що твердження позиваче про те, що постанова Кабінету Міністрів України №426 порушує норми Закону України №2011-ХІІ є безпідставними.
У судове засідання предстаник Кабінету Міністрів України не прибув, справу просив слухати без його участі.
Відповідач-3 - Президент України проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
У обґрунтування своєї правової позиції вказує, що нормативно-правовими актами, які регулюють видачу продовольчих пайків або нарахування та виплату грошової компенсації військовослужбовцям є Закон №2011-ХІІ та Постанова №426. Однак, Президент України не є учасником зазначених правовідносин. Крім того Президент України у будь-які правовідносини з позивачем не вступав та протиправних дій чи бездіяльності не допускав.
У судове засідання представник Президента України не прибув, справу просив слухати без його участі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту позовних вимог ОСОБА_2 оскаржує незаконні, на його думку, дій відповідачів щодо тимчасового припинення виплат компенсацій встановленої вартості норм харчування, затвердженого Постановою №426, у зв'язку з чим вважає свої права та свободи грубо порушеними.
Зміст позовної заяви свідчить про конкретний публічно-правовий спір, що виник між позивачем та суб'єктом владних повноважень - Кабінетом Міністрів України у зв'язку з прийняттям останнім оскаржуваної Постанови №426.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Вказане право особи кореспондується з обов'язком довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАС України).
Згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
В той же час ОСОБА_2 звертаючись до суду з вказаним позовом не врахував тієї обставини, що ні Верховна Рада України ні Президент України не є учасниками спірних правовідносин.
Позовна заява не містить належного обґрунтування з посиланням на відповідні докази, в частині, зверненій до Верховної Ради України та Президента України.
Отже, позивач не наводить доказів того, що діями чи бездіяльністю Верховної Ради України та Президента України порушені його права, свободи чи інтереси у публічно-правових відносинах.
За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог заявлених щодо Верховної Ради України та Президента України слід відмовити.
Щодо вимог заявлених щодо Кабінету Міністрів України суд вважає за необхідне вказати наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На виконання Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.03.2002 р. №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», якою визнано .такими, що втратили чинність Постанова Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. №316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ», Постанова Кабінету Міністрів України від 02.11.1996 р. №1337 «Про поширення дії постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. №316 на робітників і службовців державних гідрографічних підприємств», Постанова Кабінету Міністрів України від 18.02.1998 р. №193 «Про внесення зміни та доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 12.031996 р. №316», Постанова Кабінету Міністрів України від 23.03.1998 р. №355 «Про внесення доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. №316», Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.1999 р. №588 «Про внесення доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.1996 р. №316», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.1993 р. №1030, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 р. №133.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.
Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.97 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституції України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Загальновідомим є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».
Тому, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись норми частини 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ, яка передбачала можливість отримання продовольчого пайка або грошової компенсації замість продовольчого пайка.
Відповідно до цього твердження позиваче про те, що Постанова №426 порушує норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними.
Що стосується питань невідповідності п.3 Постанови №426 Конституції України, то згідно вимог статті 147 Конституції України, органом який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України є Конституційний Суд України.
Відповідно до статті 150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, вирішення питання про неконституційність п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» не входить до компетенції адміністративного суду.
Крім цього відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва №7843 від 17.11.2009 р., яка залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду №7844/09/2670 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів про визнання п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» - протиправною та такою, що порушує та не відповідає ст.3, ст.8, ст.21, ст.22 Конституції України, ст.2, ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та визнання тимчасового припинення виплат компенсацій встановленої вартості норм харчування затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2002 р. №246 ««Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» - протиправним та таким, що порушує та не відповідає ст.3, ст.8, ст.21, ст.22 Конституції України, ст.2, ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
При цьому судом було встановлено, що Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України було уповноважено на визначення розмірів та термінів продовольчого, речового та іншого забезпечення, суд прийшов до висновку, що Кабінет Міністрів України діяв у межах та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За таких обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог заявлених до Кабінету Мінстрів України слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 172, 177 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України.
Головуючий Суддя Щавінський В. Р.
Судді Балаклицький А. І.
Судді Старова Н.Е.
Постанова у повному обсязі виготовлена 09 листопада 2011 року.