24 листопада 2011 року 2а-4916/11/1070
Київський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Щавінського В.Р. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Переяслав-Хмельницькому про скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до УПФУ в м. Переяслав-Хмельницькому Київської області про скасування Вимоги про сплату боргу від 08.06.2011 р. № 716.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не мав законних підстав приймати вимогу про сплату боргу, адже позивач є фізичною особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування і сплачує податки шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку, а відповідно до абз. 6 п. 2 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” встановлено, що наступного дня після сплати фізичною особою єдиного податку відділення Державного казначейства України перераховує до Пенсійного фонду України -42 % від суми єдиного податку в рахунок сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Крім того, позивач стверджував, що вимогу про сплату боргу відповідачем прийнято з порушенням встановленої форми, оскільки позивачем не подавалась заява, яка встановлена у Додатку 28 згідно п. 15.1 Постанови правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1 “Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України”.
В судове засідання представник позивача не з'явився, разом з позовними вимогами просив розгляд справи проводити у його відсутність та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, надано суду клопотання про розгляд справи у відсутності представника відповідача в письмовому провадженні, в якому зазначено, що відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі та надає письмові заперечення на позовну заяву і просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у письмових запереченнях.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця, зареєстрована 09.02.1996 р. Виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області. Позивач обрав спрощену систему оподаткування -шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
08.06.2011 р. УПФ України у м. Переяслав-Хмельницькому Київської області на підставі п.п. 4 п. 8 розділу ХV “Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на адресу позивача було надіслано вимогу від 08.06.2011р. № Ф- 718, згідно з якою позивачу визначено суму недоплати (недоїмки) зі сплати страхових внесків до розміру мінімального страхового внеску за липень - вересень 2010 р. у розмірі 863,46 грн..
В подальшому дану вимогу позивачем було оскаржено до УПФУ у м. Переяслав-Хмельницькому Київської області, до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області та Пенсійного Фонду України.
За наслідками адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу УПФУ у м. Переяслав-Хмельницькому Київської області від 08.06.2011р. № Ф- 718 без змін.
Не погоджуючись з вимогою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні, відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
В силу ст. 5 вказаного Закону дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, визначено ст. 11 вказаного Закону, до яких належать, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (п. 3 ст. 11 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV).
В силу положень п. 5 ст. 14 вказаного Закону, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), є одночасно й страхувальниками.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Так, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у п. 5 ст.14 цього Закону, є квартал (ч. 6 ст. 20 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV).
Згідно з п.п. 4 п. 8 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”(у редакції Закону України від 08.07.2010 № 2461-VI) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Крім того, п.п. 2 п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”(у редакції, що діяла до 31.12.2010) передбачено, що особи, зазначені в п. 3 і 4 ст. 11, у ст. 12 цього Закону (до яких належать фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування), сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору (юридичних і фізичних осіб) Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, але не менше мінімального страхового внеску. При цьому, під мінімальним страховим внеском розуміється сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (ч.1. ст. 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV).
Аналіз положень п.п. 2, 4 п. 8 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” дозволяє дійти висновку про те, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), зобов'язані сплачувати страхові внески на загальних підставах, передбачених Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, але мінімальна сума страхового внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, встановлений згідно з чинним законодавством.
Як вже зазначалось, позивач обрав спрощену систему оподаткування - шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Абзацом 8 п. 2 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 728/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” встановлено, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Пунктом 2 розділу II “Заключні положення” Закону України від 13.02.1998 р. № 129/98-ВР “Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” встановлено, що до внесення відповідних змін до порядку здійснення відрахувань на державне пенсійне страхування громадянами-підприємцями, що сплачують фіксований податок, 10 відсотків сум цього податку, що надійшли до відповідного місцевого бюджету, перераховуються до Пенсійного фонду України, а 90 відсотків сум фіксованого податку, що надійшли до місцевого бюджету, спрямовуються на потреби територіальної громади за визначеними нею напрямами.
Однак, в силу положень ч.6 ст.18 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Крім того, Закон України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, зокрема, п.п. 2, 4 п. 8 Прикінцевих положень цього Закону, є тим самим законодавчим актом, яким встановлено порядок відрахувань на державне пенсійне страхування громадянами-підприємцями, що сплачують фіксований податок або єдиний податок, та принцип визначення розміру страхових внесків.
Це означає, що сплата позивачем у складі єдиного (фіксованого) податку коштів, що підлягають перерахуванню до бюджету Пенсійного фонду не звільняє позивача від обов'язку сплачувати (доплачувати) страхові внески в розмірі, передбаченому Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
З 01.01.2011 р. набув чинності Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
Пунктом 7 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” вказаного Закону передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Згідно з ч.2 ст. 106 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”(у редакції, що діяла до 31.12.2010) суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Форма вимоги і строки її надсилання, згідно з ч.3 ст. 106 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, визначаються правлінням Пенсійного фонду України.
Згідно з ч.3 ст. 106 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку. У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби.
Підпунктом “б” п. 8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663, передбачено, що органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки у випадку якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків. У випадку, передбаченому пунктом б) вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
Під час судового розгляду судом встановлено наявність у позивача заборгованості зі сплати страхових внесків у сумі 863,46 грн., яку визначено на підставі вимоги від 08.06.2011 № Ф -718.
Позивач не погоджується з встановленим в державі порядком сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб, які обрали особливі види оподаткування.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам суд зазначає, що зазначені недоліки форми вимоги про сплату боргу не є істотними, не призводять до правової невизначеності у спірних правовідносинах та порушенню прав позивача, тому не впливають на законність вимог органу Пенсійного фонду, адже факт наявності заборгованості позивача за сплати страхових внесків у суду не викликає жодних сумнівів.
Суд звертає увагу на те, що в силу ст. 67 Конституції України обов'язком кожного громадянина є сплата податків і зборів у порядку і розмірах, встановлених законом.
За наведених обставин суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача з приводу формування вимоги про сплату заборгованості та стягнення її з позивача, тому даний адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України.
Суддя Щавінський В. Р.