23 листопада 2011 року 2а-4924/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області
доВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Славутичі Київської області
пропро стягнення адресної державної допомоги ,
Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Славутичі Київської області (надалі -відповідач), про зобов'язання відповідача прийняти до загального заліку для подальшого відшкодування витрати Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області за період травень 2011 року -вересень 2011 року та стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 22238,84 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»державна адресна допомога є складовою частиною пенсії, виплата якої здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Отже, з огляду на вказане, відповідач має прийняти до загального заліку та відшкодувати позивачу витрати за період травень 2011 року -вересень 2011 року у розмірі 105199,95 грн. у тому числі: державна адресна допомога -22170,62 грн..; поштові видатки на доставку адресної допомоги -68,22 грн.
Обов'язок відповідача здійснити відшкодування сум витрат на виплату допомоги на поховання та щомісячної державної адресної допомоги, визначений чинним законодавством, зокрема, Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 04.03.2003 № 5-4/4 (надалі -Порядок № 5-4/4). Оскільки, відповідач відмовляється здійснити відшкодування зазначених витрат позивач просив їх стягнути у примусовому порядку.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі. Просив суд у задоволені позову відмовити з огляду на те, що перелік виплат, які можуть здійснюватись за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, та їх розмір, визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Вказаний закон не передбачає такої виплати як щомісячна державна адресна допомога, у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для здійснення відшкодування витрат на виплату і доставку такої допомоги за рахунок коштів Фонду.
Позивач у судове засідання 23.11.2011 не з'явився. Водночас, матеріали справи містять письмове клопотання позивача про розгляд справи у письмовому провадженні.
Відповідач -суб'єкт владних повноважень, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився. Причини неявки суду не відомі, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом, що у період з травня 2011 року по вересень 2011 року Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області здійснювало виплату пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та особам, які втратили годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
У тих випадах, коли розмір вказаних пенсій не досягав прожиткового мінімуму, встановленого законом, позивач здійснював їх виплату разом із щомісячною державною адресною допомогою до пенсії у сумі, що не досягала встановленого прожиткового мінімуму. Такі виплати здійснювались позивачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян».
Як вбачається з наявних у матеріалах даної справи Актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період травень - вересень місяці 2011 року, позивачем було виплачено державну адресну допомогу на загальну суму 22238,84 грн.
Оскільки, виплата пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та особам, які втратили годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, позивач і відповідач щомісячно проводили звірку витрат по особових справах потерпілих. Результати звірки оформлювались двосторонніми актами.
В результаті звірки відповідач визнав усі витрати позивача, що пов'язані з виплатою пенсій та їх доставки. Проте, витрати, пов'язані з виплатою і доставкою щомісячної державної адресної допомоги не визнав і відмовився їх відшкодовувати.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
В силу пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, визначено Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(далі -Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV).
Одним з основних принципів страхування від нещасного випадку на виробництві, що визначений статтею 5 вказаного Закону, є цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.
Відповідно до статті 15 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Страховим випадком, згідно із статтями 13, 14 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV, є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Статтею 21 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV встановлено виключний перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Так, відповідно до статті 21 цього Закону, в разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Порядок визначення розміру щомісячних страхових виплат визначається статтею 34 Закону України 23.09.1999 № 1105-XIV, якою передбачено, зокрема, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Виплата щомісячної адресної державної допомоги не входить до переліку соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV.
Вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»встановлено, що в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.
Разом з цим Кабінет Міністрів України, вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги встановив, що її виплата здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога (пункт 4 Постанови). Тобто, Кабінет Міністрів України фактично прийняв рішення про розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Проте, відповідно до положень Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, таким законом є Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV, положеннями якого не передбачено здійснення виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до статей 15, 16 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Кабінет Міністрів України, відповідно до Конституції України та законів України, не наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Водночас, Основний Закон України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Конституції України).
Тобто, здійснюючи реалізацію політики в сфері соціального захисту громадян та вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії як соціальної гарантії громадян, зокрема, за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків, Кабінет Міністрів України вийшов за межі повноважень, визначених Конституцією та законами України.
В силу положень частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»в частині визначення джерела виплати щомісячної державної адресної допомоги (за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків) застосуванню не підлягає.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На виконання зазначених приписів відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду належними доказами відсутність законодавчо встановлено обов'язку компенсації відповідачем суми витрат Пенсійного фонду саме за наведених обставин.
Разом з цим, доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Зважаючи на викладене, відмова відповідача у прийнятті до загального заліку для подальшого відшкодування витрат, які понесені Пенсійним фондом України на виплату щомісячної державної адресної допомоги, є правомірною, а відтак, позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат сторонами суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
повний текст постанови виготовлено у повному обсязі та підписано 23 листопада 2011 року