19 жовтня 2011 року місто Київ № 2а-2943/11/1070
17.32
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий -суддя Шевченко А.В., суддів: Журавля В.О., Спиридонової В.О., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників
позивача: Шапошнікова І.Б.,
відповідача: Трущенко Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомДочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»
доДержавної санітарно-епідеміологічної служби на повітряному транспорті України
проскасування постанови про застосування фінансових санкцій, -
Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»(далі -позивач, підприємство, ДПІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної санітарно-епідеміологічної служби на повітряному транспорті України (далі -відповідач) про скасування постанови про застосування фінансових санкцій.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова про застосування фінансової санкції № 05 від 02.02.2010 року, якою Державною санітарно-епідеміологічною службою на повітряному транспорті України до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна» було застосовано фінансову санкцію в розмірі 9 798 089, 00 гривень, є необґрунтованою, такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства України та такою, що порушує права та законні інтереси позивача, тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Лапій С.М.) від 03.03.2010 року відкрито провадження у справі.
Під час розгляду справи представником позивача було заявлено клопотання про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії постанови про застосування фінансової санкції № 05 від 02.02.2010 року, якою Державною санітарно-епідеміологічною службою на повітряному транспорті України до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»було застосовано фінансову санкцію в розмірі 9 798 089, 00 гривень. До вирішення справи по суті позивач просив суд зупинити стягнення на підставі постанови про застосування фінансової санкції № 05 від 02.02.2010 року, якою Державною санітарно-епідеміологічною службою на повітряному транспорті України до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»було застосовано фінансову санкцію в розмірі 9 798 089, 00 гривень, розпочате ВДВС ГУЮ у Київській області за виконавчим провадженням № 18692786. також позивач просив суд до вирішення справи по суті заборонити Державній санітарно-епідеміологічній службі на повітряному транспорті України, Головному державному санітарному лікарю на повітряному транспорті України Корнієнко Миколі Миколайовичу, ВДВС ГУЮ у Київській області, а також їх посадовим особам вчиняти дії, у тому числі виконавчі, спрямовані на примусове стягнення з позивача суми фінансової санкції у розмірі 9 798 089, 00 гривень на підставі постанови про застосування фінансової санкції № 05 від 02.02.2010 року.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Лапій С.М.) від 22.04.2010 року в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову -відмовлено.
Постановою Київського окружного адміністративного суду (суддя Лапій С.М.) від 06.09.2010 року в задоволенні позову було відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги на постановою Київського окружного адміністративного суду (суддя Лапій С.М.) від 06.09.2010 року по справі № 2а-3633/10/1070.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2010 року відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду (суддя Лапій С.М.) від 06.09.2010 року -без змін.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив його до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги на а постанову Київського окружного адміністративного суду (суддя Лапій С.М.) від 06.09.2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 року по справі № 2а-3633/10/1070.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.12.2010 року відкрито касаційне провадження та витребувано адміністративну справу № 2а-3633/10/1070 з Київського окружного адміністративного суду.
19.05.2011 року ухвалою Вищого адміністративного суду України закінчено підготовку справи до касаційного розгляду.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2011 року касаційну скаргу позивача задоволено частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду (суддя Лапій С.М.) від 06.09.2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2010 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2011 року справу прийнято до провадження та призначено справу до судового розгляду у складі колегії суддів.
В судовому засіданні 20.07.2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити. Від клопотання про забезпечення позову відмовився, просив залишити його без розгляду.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях.
У судових засідання оголошувалися перерви з метою витребування доказів, на обґрунтування наданих у судових засіданнях пояснень як з боку представника позивача, так і з боку представника відповідача.
У судовому засіданні 16.09.2011 року представником відповідача оголошено усну заяву про відмову від надання будь-яких пояснень у судовому засіданні, про що зроблено відповідний запис у журналі судового засідання.
У подальших судових засіданнях, представник відповідача надав пояснення та докази на обґрунтування своїх пояснень.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 20.01.2010 року посадовою особою Державної санітарно-епідеміологічної служби на повітряному транспорті України було складено протокол про порушення санітарних норм відносно Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»у зв'язку із порушенням позивачем приписів Постанови Головного державного санітарного лікаря на повітряному транспорті № 13 від 15.10.2007 року.
Вищевказаним протоколом встановлено порушення позивачем статей 17, 42 Закону України від 24.02.1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»(зі змінами та доповненнями).
02.02.2011 року за результатами розгляду справи про порушення санітарних норм Державною санітарно-епідеміологічною службою на повітряному транспорті України була прийнята постанова про застосування фінансової санкції № 05 від 02.02.2010 року, якою Державною санітарно-епідеміологічною службою на повітряному транспорті України до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»було застосовано фінансову санкцію в розмірі 9 798 089, 00 гривень.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України від 24.02.1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»(зі змінами та доповненнями), санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.
Державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти (далі - санітарні норми) - обов'язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров'ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення
Відповідно до статті 17 Закону України від 24.02.1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»(зі змінами та доповненнями), продовольча сировина, харчові продукти, а також матеріали, обладнання і вироби, що використовуються при їх виготовленні, зберіганні, транспортуванні та реалізації, повинні відповідати вимогам санітарних норм і підлягають обов'язковій сертифікації.
Підприємства, установи, організації та громадяни, які виробляють, зберігають, транспортують чи реалізують харчові продукти і продовольчу сировину, несуть відповідальність за їх безпеку для здоров'я і життя населення, відповідність вимогам санітарних норм.
Розробка і виробництво нових видів харчових продуктів, впровадження нових технологічних процесів їх виробництва та обробки, а також матеріалів, що контактують з продовольчою сировиною чи харчовими продуктами під час виготовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозволяються головним державним санітарним лікарем на підставі позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
Згідно зі статтею 42 Закону України від 24.02.1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»(зі змінами та доповненнями), головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують такі заходи для припинення порушення санітарного законодавства: а) обмеження, тимчасова заборона чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм; б) обмеження, тимчасова заборона або припинення будівництва, реконструкції та розширення об'єктів у разі відступу від затвердженого проекту; в) тимчасова заборона виробництва, заборона використання та реалізації хімічних речовин, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів народного споживання, джерел іонізуючих випромінювань в разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації, а також якщо їх визнано шкідливими для здоров'я людей; г) обмеження, зупинення або заборона викидів (скидів) забруднюючих речовин за умови порушення санітарних норм; д) зупинення або припинення інвестиційної діяльності у випадках, встановлених законодавством; е) внесення власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, зазначених у абзаці шостому частини першої статті 7 цього Закону; є) вилучення з реалізації (конфіскація) небезпечних для здоров'я хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством; ж) заборона виробництва або обігу, а також вилучення з обігу харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, дієтичних добавок, допоміжних матеріалів для переробки харчових продуктів, а також допоміжних засобів та матеріалів для виробництва та обігу харчових продуктів на підставах та у порядку, що встановлені законами України «Про безпечність та якість харчових продуктів»та «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції».
Іншим посадовим особам органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби надаються повноваження застосовувати заходи для припинення порушення санітарних норм, передбачені пунктом «а»(в частині обмеження, тимчасової заборони діяльності підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм), пунктами «в», «г», «е»та «є»цієї статті.
На вимогу посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби виконання заходів для припинення порушень санітарного законодавства у необхідних випадках здійснюється із залученням працівників органів внутрішніх справ.
На думку відповідача, суттю виявленого порушення з боку позивача за вищевказаним протоколом є те, що підприємство позивача працювало в період з 14.04.2008 року до 14.03.2009 року та випускало продукцію, яку було реалізовано на борт повітряних суден, тоді як 16.10.2007 року Головним державним санітарним лікарем цивільної авіації України була винесена постанова про тимчасове призупинення роботи цеху бортового харчування (постанова № 13 від 15.10.2007 року).
На думку позивача вищевикладені обставини є незрозумілими, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності з огляду та те, що за вказаний період підприємство, по-перше, не впроваджувало нових технологічних процесів виробництва та обробки харчових продуктів, а по-друге, за вказаний період з 14.04.2008 року по 14.03.2009 рік дію постанови № 13 від 15.10.2007 року було зупинено.
Так, судом встановлено, що 15.10.2007 року Державна санітарно-епідеміологічна служба України постановою № 13 від 15.10.2007 року заборонила роботу цеху бортового харчування ДПІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна».
Постанова Державної санітарно-епідеміологічної служби України № 13 від 15.10.2007 року про застосування адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства (заборона роботи цеху бортового харчування) була оскаржена позивачем до суду, при цьому були вжиті заходи забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії вищевказаної постанови.
Ухвалою Господарського суду Київської області по справі № А18/518-07 від 22.10.2007 року дію постанови Головного державного санітарного лікаря Центральної санітарно-епідеміологічної служби цивільної авіації про застосування до ДПІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства № 13 від 15.10.2007 року було зупинено.
Постановою Господарського суду Київської області від 20.12.2007 року по справі № А18/518-07 у задоволені позову ДПІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»відмовлено, заходи забезпечення позову скасовані.
11.04.2008 року постанова Господарського суду Київської області від 20.12.2007 року залишена в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 12.08.2008 року судові рішення скасовані і постановлено нове -про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду України від 20.01.2009 року постанову Вищого адміністративного суду від 12.08.2008 року скасовано, залишено в силі постанову Господарського суду Київської області від 20.12.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2008 року.
Фактично, з 22.10.2007 року по 20.12.2007 року дія постанови № 13 була зупинена.
Водночас, ухвалою Господарського суду Київської області по справі № А1/055-08 від 15.04.2008 року дію постанови Головного державного санітарного лікаря Центральної санітарно-епідеміологічної служби цивільної авіації про застосування до ДПІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»адміністративно-запобіжних заходів за порушення санітарного законодавства № 13 від 15.10.2007 року також було зупинено.
Постановою Господарського суду Київської області від 08.10.2009 року ДПІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»було відмовлено у задоволенні позовних вимог, скасовані заходи забезпечення позову від 15.04.2008 року.
Також, ухвала про забезпечення позову від 15.04.2008 року була окремо оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2009 року по справі № 22-а-28632/08 скасовано ухвалу Господарського суду Київської області по справі № А1/055-08 від 15.04.2008 року.
Тобто, відповідно до вищезазначених судових рішень дія постанови № 13 була зупинена з 15.04.2008 року до 08.10.2009 року, а з урахуванням ухвали Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 22-а-28632/08 -до 04.11.2009 року.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду України від 20.01.2009 року постанову Вищого адміністративного суду України від 12.08.2008 року скасовано, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2008 року та постанову господарського суду Київської області від 20.12.2007 року залишено в силі.
Відповідно до вищенаведених обставин позивач стверджує, що добровільно виконав рішення Державної санітарно-епідеміологічної служби на повітряному транспорті України після прийняття Верховним Судом України постанови від 20.01.2009 року, якою фактично було підтверджено законність постанови Державної санітарно-епідеміологічної служби України № 13 від 15.10.2007 року.
З 14.03.2009 року після відповідного звернення Державної санітарно-епідеміологічної служби на повітряному транспорті України до встановленого у постанові № 13 від 15.10.2007 року розпорядження Головного державного санітарного лікаря ЦСЕС ЦА та рішення Верховного Суду України, діяльність цеху бортового харчування ДПІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»була добровільно зупинена.
Під час розгляду справи відповідачем були надані письмові пояснення по справі, серед яких розрахунок фінансової санкції за постановою № 05 від 02.02.2010 року.
Згідно вищевказаних пояснень вбачається, що розрахунок фінансової санкції за постановою Головного державного санітарного лікаря ПТ України № 05 від 02.02.2010 року проводився відповідно до представленої інформації Прокуратурою Київської області від 17.06.2009 року № 07/1-3123 та ДПА в Київській області від 26.06.2009 року № 1419/15-125.
Як зазначено в розрахунку фінансової санкції за постановою № 05 від 02.02.2010 року, фінансова санкція нараховувалась тільки за ті дні, коли діяла постанова № 13.
Так, з вказаного розрахунку встановлено, що фінансова санкції застосована за два періоди діяльності підприємства з 16.10.2007 року по 22.10.2007 року та за період з 20.01.2009 року по 14.03.2009 року.
Щодо періоду з 16.10.2007 року по 22.10.2007 року, слід звернути увагу на такі встановлені фактичні обставини.
По-перше, діяльність підприємства за вказаний період не була предметом перевірки, так як вже зазначалося і підтверджується самим відповідачем у протоколі про порушення санітарних норм від 22.01.2010 року, оскільки періодом перевірки були дати з 14.04.2008 року по 14.03.2009 року.
По-друге, фінансові санкції (за не зупинення роботи цеху бортового харчування в період дії постанови № 13 від 15.10.2007 року), а саме з 16.10.2007 року по 22.10.2007 року вже враховані іншою постановою відповідача № 55 від 07.11.2007 року про застосування фінансової санкції в сумі 4347040, 00 гривень (копія розрахунку фінансових санкцій та постанови наявні в матеріалах справи). Відповідно до якої за період з 16.10.2007 року по 22.10.2007 року підприємство реалізувало продукцію на суму 3112574, 92 гривень.
Також, відповідно до частин другої та третьої статті 8 Господарського кодексу України рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.
Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:
збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;
монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;
земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;
зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Згідно зі статтею 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Отже, суд дійшов до висновку, що за період з 16.10.2007 року по 22.10.2007 року фінансову санкцію не могло бути застосовано ще й з підстав сплину річного строку з дня порушення правил здійснення господарської діяльності.
Таким чином, враховуючи період перевірки з 14.04.2008 року по 14.03.2009 року, норми статті 250 Господарського кодексу України та те, що постановою від 07.11.2007 року № 55 цей період діяльності за невиконання постанови № 13 від 15.10.2007 року вже був включений до розміру фінансовий санкції, сума застосованих до позивача фінансових санкцій не відповідає їх розміру за оскаржуваною постановою № 05 від 02.02.2010 року на 1530360, 00 гривень.
Також, слід відмітити, що відповідно до постанови № 13 від 15.10.2007 року сума санкції за період з 16.10.2007 року по 22.10.2007 року була розрахована виходячи з реалізованої продукції за жовтень 2007 року у сумі 13784260, 45 гривень і становить 3112574, 92 гривень, а в постанові від 20.02.2010 року № 05 за цей же період сума розраховувалася виходячи з доходу підприємства за IV квартал 2007 року і склала 1530360 гривень.
Щодо періоду діяльності з 20.01.2009 року по 14.03.2009 року -всього 53 дні та посилань відповідача на те, що в цей період діяла постанова Головного державного санітарного лікаря цивільної авіації України № 13 від 15.10.2007 року про тимчасове зупинення роботи підприємства з 16.10.2007 року, яка була визнана законною постановою Верховного Суду України від 20.01.2009 року, але підприємство продовжувало працювати до 14.03.2009 року, слід зазначити наступне.
За вказаний період нарахування проводилось виходячи з наступного:
- дохід підприємства за І квартал 2009 року склав 22676, 6 тисяч гривень, а за 53 дні (22676, 6 тисяч гривень : 90 днів І квартал) х 53 дні = 13354, 00 тисяч гривень.
Водночас, як вже зазначалося вище за весь цей вказаний період діяла ухвала Господарського суду Київської області від 15.04.2008 року у справі № А1/055-08 про вжиття заходів забезпечення позову, якою було зупинено дію постанови № 13 від 15.10.2007 року.
Тільки 08.10.2009 року постановою Господарського суду Київської області у справі № А1/055-08/3 (такий номер був присвоєний після прийняття до свого провадження справи № А1/055-08 іншим суддею) було відмовлено у задоволені позовних вимог та скасовано заходи забезпечення позову від 15.04.2008 року.
Ухвала про забезпечення позову від 15.04.2008 року окремо була оскаржена в апеляційному порядку і ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2009 року по справі № 22-а-28632/08 скасовано ухвалу Господарського суду Київської області по справі № А1/055-08 від 15.04.2008 року.
Отже, за весь вказаний період з 20.01.2009 року по 14.03.2009 року дія постанови № 13 від 15.10.2007 року, за не виконання якої і було застосовані фінансові санкції, була зупинена, тобто фактично підприємство не мало підстав зупиняти свою діяльність.
За вказаний період з 20.01.2009 року по 14.03.2009 року суд також вважає за можливе звернути увагу на статтю 250 Господарського кодексу України щодо застосування річного терміну з дня вчинення підприємством порушень, тобто враховуючи, що постанова була прийнята 02.02.2010 року, фінансова санкція могла бути застосована лише з 02.02.2009 року по 14.03.2009 року.
Також, суд вважає за можливе окремо зупинитися на самому розрахунку, наданому відповідачем.
Так, відповідач спочатку сумує фінансові санкції за період з 16.10.2007 року по 22.10.2007 року (1530360 гривень) та за період з 20.01.2009 року по 14.03.2009 року (13354000 гривень), а потім з цієї загальної суми 14884360 гривень віднімає суму фінансової санкції, яка нарахована постановою № 55 від 07.11.2007 року і становить 4347040 гривень, водночас не враховує при цьому, що сума у 4347040 гривень складається з різних періодів діяльності підприємства: з періоду 01-03.10.2007 року, 12.10.2007 року та 14.10.2007 року на суму 1234500 гривень та з періоду з 16.10.2007 року по 22.10.2007 року -3112574,92 гривень.
Також, з суми 14884360 гривень, окрім суми у 4347040 гривень, відповідач віднімає фінансову санкцію за постановою № 08 від 26.03.2009 року на суму 102000, 00 гривень, яка була самостійно сплачена підприємством, водночас чому до розрахунку фінансової санкції відповідачем включалися періоди за які вже були застосовані фінансової санкції, а потім ці суми віднімалися, відповідачем не надано обґрунтованих пояснень.
Тобто фактично відповідач двічі застосовує за одні й ті ж порушення фінансової санкції.
З розрахунку вбачається, що під час розгляду справи про нарахування фінансової санкції на вимогу Генерального директора підприємства, який посилався на те, що підприємство виконує і інші роботи, окрім реалізації продуктів харчування, то за згодою сторін 6, 1 % (636, 4 тисячі гривень) було відраховано від розміру суми фінансової санкції.
Цей факт також підтверджується наданим в судовому засіданні представником відповідача листа Головного державного санітарного лікаря на повітряному транспорті Державної санітарно-епідеміологічної служби України за підписом М. Корнієнка № 1.1-1095 від 18.10.2011 року.
Однак представник позивача з приводу вищевикладеного заперечував, та зазначив, що згода сторін щодо зменшення фінансової санкції на 6, 1 % не відповідає дійсності та жодним чином не доведена відповідачем. Генеральний директор не надавав ніякої згоди на зменшення суми фінансових санкцій, бо він взагалі був проти застосування фінансових санкцій, що підтверджується поданими відповідачу поясненнями по справі про порушення санітарного законодавства за протоколом від 20.01.2010 року вих. № 53 від 01.02.2010 року (вх. № 227 від 02.02.2010 року) та викладеними в протоколі від 20.01.2010 року поясненнями Генерального директора.
Лист Головного державного санітарного лікаря на повітряному транспорті Державної санітарно-епідеміологічної служби України за підписом М. Корнієнка № 1.1-1095 від 18.10.2011 року не може вважатися належним і допустимим доказом зменшення суми фінансової санкції, оскільки не містить навіть обґрунтованих розрахунків такого зменшення.
У судовому засіданні досліджено лист вих. № 325 від 23.05.2008 року, підписаний в.о. генерального директора Волощуком І.М. на ім'я Головного державного санітарного лікаря цивільної авіації Корнієнка М.М., на який посилається відповідач як на підставу вважати, що порушення норм санітарного законодавства мали місце і були визнані самим позивачем.
Так, згідно даного листа вбачається, що позивач має намір відкликати всі позовні заяви до Центральної санітарно-епідеміологічної служби цивільної авіації з усіх судів, куди вони були направлені.
Згідно довідки № 30/09-11-3 від 30.09.2011 року, позивач підтверджує, що ОСОБА_5 працював в Дочірньому підприємстві з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»на посаді заступника генерального директора без надання йому адміністративно-розпорядчих та представницьких повноважень (функцій) з 21.05.2008 року по 24.07.2008 року. В цей час відповідальними і повноважними службовими (посадовими) особами позивача, які уповноважені діяти від імені підприємства та представляти його інтереси перед третіми особами, були:
- генеральний директор ОСОБА_6 та заступник генерального директора -фінансовий директор -ОСОБА_7.
На час перебування генерального директора на лікарняному з 20.05.2008 року по 04.06.2008 року його повноваження виконувала заступник генерального директора -фінансовий директор -ОСОБА_7 відповідно до пункту 6.8 Статуту Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна».
Представник позивача надав суду пояснення з приводу підписання ОСОБА_5 від імені позивача листа на адресу відповідача.
Згідно зі статтею 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 62 Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Згідно зі статтею 65 Господарського кодексу України, власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.
Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Таким чином, вищенаведеними нормами закону встановлюється вичерпний порядок призначення уповноваженого представника підприємства (юридичної особи). Такими уповноваженими представниками підприємства відповідно до установчих документів є насамперед керівник підприємства, який має право без доручення діяти лише в силу (стаття 237 Цивільного кодексу України) договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, прямо встановлених актами цивільного законодавства.
Отже, без надання підприємством відповідного акту органу управління та без надання відповідної довіреності в силу статті 244 Цивільного кодексу України, в яких прямо передбачено право діяти від імені підприємства та представляти його інтереси перед третіми особами, - всі інші особи, які не є уповноваженими відповідно до установчих документів підприємства, навіть ті фізичні особи, які є працівниками підприємства, не мають права діяти від імені підприємства та представляти інтереси такого підприємства перед третіми особами.
З огляду на відсутність відповідного акту органу управління позивача (рішення власника, наказу генерального директора тощо) та відповідної довіреності, якими би передбачалося право ОСОБА_5 не мав права і повноважень діяти від імені позивача та представляти його інтереси перед третіми особами, у тому числі підписувати будь-які документи від імені позивача.
Зі змісту вищенаведених норм закону та положень Статуту позивача вбачається, що від імені позивача без довіреності мають право діяти лише генеральний директор та його заступник -фінансовий директор позивача, які в обов'язковому порядку призначаються власником підприємства.
Водночас, суд вважає за необхідне зауважити, що викладена у листі інформація про визнання своїх правопорушень та намір відкликати всі позовні заяви, не є достатньою підставою вважати, що позивач визнає правопорушення по оскаржуваній постанові та відмовляється від заявлених позовних вимог.
Щодо виготовлення ДПІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»нових видів продукції, їх поставка на борти літаків, слід зазначити наступне.
Підприємства, які забезпечують харчуванням екіпажу та авіапасажирів бортовим харчуванням до раціонів включають продукти, як власного виробництва, так і закупні, що в сукупності є раціоном, який затверджується у встановленому порядку, а тому не існує розмежування між стравами власного виробництва і закупними стравами.
Крім того, згідно з абзацом 2 пункту 1.3 Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 року № 219, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.08.2002 року за № 680/6968, заклад ресторанного господарства - організаційно-структурна одиниця у сфері ресторанного господарства, яка здійснює виробничо-торговельну діяльність: виробляє і (або) доготовляє, продає і організовує споживання продукції власного виробництва і закупних товарів, може організовувати дозвілля споживачів.
Відповідно до абзацу 11 пункту 1.3 Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 року № 219, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.08.2002 року за № 680/6968, закупний товар - товар, що його купує суб'єкт господарської діяльності сфери ресторанного господарства для подальшого перепродажу споживачам без видозмінення (порціювання, нарізання, додаткового оформлення).
Представник відповідача у наданих суду письмових поясненнях звертає увагу на пункт 5.6.4 Правил медичного забезпечення і контролю польотів цивільної авіації України, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 05.12.2005 року № 920, як на підставу необхідності обов'язкового погодження позивача з відповідачем асортименту страв бортового харчування.
Водночас, вказаний пункт встановлює, що передумовами до авіаційних подій, які повинні вивчатися медичною підкомісією, необхідно вважати помилкові дії та відхилення у стані здоров'я членів екіпажу, а також зниження їх працездатності з інших причин, що створюють загрозу безпеки польоту і змушують екіпаж виконувати непередбачені польотним завданням дії щодо благополучного завершення польоту. До таких передумов належать: виконання польотів у хворобливому стані, виконання польотів після порушення режиму праці, відпочинку, харчування, виконання польотів після вживання алкоголю напередодні польоту або в день польоту; психічні травми; зниження працездатності у польоті, що пов'язане з дією на організм різних несприятливих факторів (перенавантаження, перепади барометричного тиску, декомпресійні розлади); неправильна експлуатація або невикористання кисневого устаткування у польоті; ілюзії у польоті; попадання у повітря кабіни шкідливих речовин; несприятливий температурний режим у кабіні.
Посилання представника відповідача у наданих суду письмових поясненнях на розпорядження Державіаадміністрації від 27.04.1999 року № 38, як на підставу необхідності обов'язкового погодження позивача з відповідачем асортименту страв бортового харчування є також необґрунтованими, оскільки вказане розпорядження не є нормативно-правовим актом, в Міністерстві юстиції не зареєстроване.
Також, посилання представника відповідача у наданих суду письмових поясненнях на підпункт 1.1, 2.4 та 5.14 Санітарних правил № 1007-73 -«Санитарных правил обеспечения пассажиров бортовым питанием на многоместных скоростных самолётах»як на підставу необхідності обов'язкового погодження позивача з відповідачем асортименту страв бортового харчування не може братися до уваги, оскільки вказані пункти правил таких вимог не містять. Так, пункт 1.1 -це загальні положення, пункт 2.4 - встановлює рекомендований асортимент продуктів та кулінарних виробів для бортового харчування, а пункт 5.14 -встановлює обов'язкове погодження асортименту страв лише для бортового харчування екіпажів літаків, а ніяк не бортового харчування для пасажирів.
Натомість, вимоги щодо узгодження всього асортименту страв з установами державної санітарно-епідеміологічної служби були встановлені Правилами роботи закладів (підприємств) громадського харчування, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 року № 219. Однак, починаючи з 09.10.2006 року такі вимоги були скасовані у зв'язку з внесенням змін до вказаних правил наказом Міністерства економіки України від 09.10.2006 року № 309.
Проаналізувавши надані пояснення, можна дійти висновку, що певних нових видів харчових продуктів, які б виробляв позивач та реалізовував на борти повітряних суден, чи впровадження конкретних нових технологічних процесів їх виробництва відповідач назвати не зміг, відповідних доказів на підтвердження цього відповідач також не надав, відсутність таких доказів в матеріалах справи є підставою необґрунтованості висновків відповідача.
При цьому, посилання представника відповідача на акти перевірок, що містяться в матеріалах справи, є безпідставними, оскільки такі акти були досліджені судом і не містять жодної інформації про виробництво нових видів харчових продуктів позивачем чи впровадження нових технологій за досліджуваний в судовому засіданні період.
З пояснень позивача вбачається, що посилання представника відповідача щодо ненадання позивачем на вимогу відповідача інформації та бухгалтерських документів для визначення обґрунтованого розміру фінансових санкцій не відповідає дійсності, оскільки протягом процедури розгляду справи про порушення санітарного законодавства та накладення фінансових санкцій (тобто з дня складання протоколу про порушення санітарних норм від 20.01.2010 року та до дня винесення оскаржуваної постанови про застосування фінансової санкції № 05 від 02.02.2010 року).
Відповідач не звертався до позивача з такою вимогою, жодних доказів щодо звернення у вказаний період з відповідною вимогою до позивача відповідач суду не надав, а посилання на те, що відповідач раніше звертався і отримував відповіді про відмову у надані таких розрахунків, не вважаються достатньою підставою для здійснення розрахунків за раніше отриманими документами.
Розрахунки відповідача по фінансових санкцій щодо позивача за перевіряємий період є необґрунтованими, оскільки відповідачем за основу розрахунку прийнято дані податкової звітності (за даними ДПА в Київській області), що не може відображати реальної вартості виробленого та реалізованого цехом бортового харчування. До того ж, згідно з приписами податкового законодавства до складу доходу в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»включається весь дохід від реалізації (продажу) товарів, робіт і послуг юридичної особи (а не повного цеху), й, зокрема, чимало сум, які не мають ніякого відношення до реалізації саме бортового харчування власного виробництва. Розрахунком фінансової санкції взагалі не враховано, що позивач реалізує не тільки продукцію власного виробництва, а й продукцію, що вироблена іншими суб'єктами господарювання та закуплена позивачем. Так, наприклад кошерне харчування, напої, алкогольні напої не виробляються позивачем, а закуповуються готовою у інших суб'єктів господарювання і тільки перепродаються. Крім того, за даними, які надала державна податкова служба у показники доходу включаються і вся інша виручка підприємства, у тому числі й надання послуг з доставки, перевезення, інші супутні послуги, аеропортовий збір тощо. Вартість всіх цих операцій необхідно відмежовувати від вартості виробленого та реалізованого цехом бортового харчування, що відповідачем зроблено не було.
Позивачем в судовому засіданні були надані довідки про обсяги та вартість виробленої та реалізованої продукції власного виробництва (бортове харчування) за досліджуваний період, згідно з якими підтверджується повна невідповідність розрахунків фінансових санкцій, здійснений відповідачем, об'єктивним вартісним (фінансовим) показникам роботи цеху бортового харчування позивача.
Необґрунтованим та непідтвердженим будь-якими доказами є посилання представника відповідача у наданих суду письмових поясненнях на те, що начебто ніякого розмежування між продукцією власного виробництва та закупною продукцією не існує. Зі змісту пункту 1.3 Правил роботи закладів (підприємств) громадського харчування, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 року № 219, зрозуміло, що у суб'єкта у сфері ресторанного господарства є розмежування між продукцією власного виробництва та закупними товарами, закупний товар перепродається без видозмінення. При цьому, необхідно враховувати, що постановою № 13 від 15.10.2007 року було тимчасово заборонено роботу цеху бортового харчування, а не реалізацію будь-яких товарів (продукції) і не роботу суб'єкта загалом. Під цехом розуміється організаційно та технологічно відособлений структурний підрозділ, що бере участь у переробці предмета праці в готову продукцію та складається з сукупності виробничих ділянок, цех має закінчений (або відособлений) технологічний цикл виробництва. Тому закупівлю та реалізацію позивачем закупного товару постановою № 13 від 15.10.2007 року заборонено не було. Необхідно також зазначити, що належний позивачу цех бортового харчування не здійснює видозмінення закупної продукції (наприклад, напої і алкогольні напої, які закуповуються позивачем, реалізуються в такому ж самому вигляді -в пляшках, цех позивача не здійснює розлив цих напоїв в іншу тару (упаковку), по стаканам тощо). Крім того, відповідачем на спростування вищевикладеного не надано суду жодних належних та допустимих доказів.
Згідно бухгалтерської довідки про вартість виробленої та реалізованої позивачем продукції власного виробництва від 30.09.2011 року № 30/09-11-2 встановлено, що загальний обсяг реалізації товарів, робіт, послуг складає 13606004, 00 гривень, у тому числі:
- вартість бортового харчування власного виробництва -10866181, 00 гривень;
- вартість алкоголю, пива та напоїв -276892, 00 гривень;
- вартість доставки, аеропортового збору та інших послуг -2426120, 00 гривень;
- вартість кошеного харчування -36811, 00 гривень.
Водночас, суд зважає на те, що постанова № 13 від 15.10.2007 року була визнана законною і обґрунтованою Постановою Верховного Суду України від 20.01.2009 року, тому фактично відповідач, проводячи перевірку щодо діяльності позивача на рахунок виконання постанови № 13 від 15.10.2007 року повинен був встановити факт діяльності підприємства за вказаний період з обов'язковим урахуванням конкретного періоду, коли вказана постанова діяла.
З огляду на те, що була зупинена діяльність безпосередньо цеху бортового харчування ДПІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз України»необхідно було встановлювати чи застосований постановою № 13 від 15.10.2007 року адміністративно-запобіжний захід мав на меті зупинити діяльність підприємства взагалі, чи займається підприємство іншими видами діяльності ніж поставка продуктів харчування на борти літаків.
Враховуючи вищевикладене, слід зазначити, що висновки суду про визнання постанови № 05 від 02.02.2010 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню ґрунтуються та тому, що відповідачем під час винесення постанови № 05 від 02.02.2010 року не було враховано, що вказаний період (з 20.01.2009 року по 14.03.2009 року) підприємство фактично могло здійснювати свою діяльність, оскільки в цей період постанова відповідача № 13 від 15.10.2007 року про тимчасову заборону роботи цеху бортового харчування не діяла, а тому у позивача відсутній склад правопорушення за роботу цеху бортового харчування в період дії постанови № 13 від 15.10.2007 року, а період з 16.10.2007 року по 22.10.2007 року був включений у розрахунок неправомірно, з урахуванням статті 250 Господарського кодексу України, за вказаний період вже накладалися фінансова санкція, і відповідно до протоколу про порушення санітарних норм від 22.01.2010 року період за який було встановлено правопорушення це 14.04.2008 року по 14.03.2009 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування фінансової санкції № 05 від 02.02.2010 року, якою Державною санітарно-епідеміологічною службою на повітряному транспорті України до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна» було застосовано фінансову санкцію у розмірі 9 798 089, 00 гривень.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна» здійснені ним судові витрати в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: Шевченко А.В.
Судді: Журавель В.О.
Спиридонова В.О.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 24 жовтня 2011 року.