19 жовтня 2011 року м. Київ 1791/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Теплухіній М.І., за участю представників
позивача: Мацюка М.М.,
відповідача : Гаврилюка А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державної податкової інспекції у Києво -Святошинському районі Київської області
доТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агро-Трейд»
простягнення коштів отриманих за нікчемним правочином,
Державна податкова інспекція у Києво -Святошинському районі Київської області (надалі -позивач або ДПІ у Києво-Святошинському районі) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агро-Трейд» (надалі -ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд») за участю третьої особи без самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сістайл»(надалі -ТОВ «Сістайл») про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином від 01.02.2009 № 01/02-09М у розмірі 1179772,38 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що при проведенні позапланової виїзної перевірки ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд» податковим органом встановлено, що між ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд» та ТОВ «Сістайл»було укладено договір про надання маркетингових послуг від 01.02.2009 за № 01/02-09М, який на думку перевіряючих, є нікчемним. Так, як зазначає позивач, основним видом діяльності ТОВ «Сістайл»є діяльність агентств нерухомості; згідно поданої ТОВ «Сістайл»до податкового органу за місцем реєстрації звітності штатна чисельність його працівників становить 27 осіб; станом на 15.07.2010 його визнано банкрутом.
У зв'язку з цим, на думку перевіряючих, ніякі послуги ТОВ «Сістайл»відповідачеві фактично за договором не надавались, він укладений з метою мінімізації податкових зобов'язань, а відтак, є нікчемним і таким, що порушує інтереси держави та суспільства.
Представник позивача у судовому засіданні 19.10.2011 підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
Відповідач - ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд»позов не визнав та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що на його думку, висновки податкового органу про нікчемність зазначеного правочину є безпідставними та необґрунтованими, оскільки факт виконання робіт, їх прийняття та оплати вартості підтверджується документально, всі фінансово-господарські операції ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд»з ТОВ «Сістайл»здійснювались у періоді, коли останнє мало повну цивільну правоздатність та було зареєстровано платником податку на додану вартість.
Представник відповідача у судовому засіданні 19.10.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
У зв'язку з наявністю у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців станом на 19.09.2011 запису щодо припинення ТОВ «Сістайл», судом прийнято рішення про його виключення із складу третіх осіб.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд» є юридичною особою, що зареєстрована 17.05.2004 Ніжинською районною державною адміністрацією за № 137. Як платник податків ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд» перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції Києво-Святошинського району Київської області з 22.04.2008 за № 1087 та зареєстроване платником податку на додану вартість 24.05.2004 (свідоцтво № 100166800).
Основним видом діяльності відповідача є здійснення оптової торгівлі продовольчими товарами. Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, основним покупцем товарів відповідача є ЗАТ «Фоззі», яке здійснює подальшу реалізацію товарів позивача через мережу супермаркетів роздрібної торгівлі «Сільпо». З метою збільшення обсягів продажу поставлених відповідачем товарів кінцевим споживачам, у лютому 2009 року ним було укладено договір з ТОВ «Сістайл»за № 01/02-09М про надання маркетингових та мерчандайзингових послуг.
У період з 10.11.2010 по 12.12.2010 посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво -Святошинському районі Київської області проведено позапланову виїзну перевірку відповідача, зокрема, з питань правових відносин з ТОВ «Сістайл»за період з 01.10.2007 по 31.03.2010, про що складено Акт перевірки від 21.12.2010 № 903/23-2/32837481.
Під час перевірки посадовими особами позивача встановлено, що 01.02.2009 між ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд»та ТОВ «Сістайл»було укладено договір про надання маркетингових послуг, згідно з яким виконавець зобов'язувався за плату надати послуги маркетингу (розміщення овочевої продукції замовника на торгівельному обладнанні (полицях, стендах, холодильних вітринах) в місцях продажу; організація та проведення заходів стимулювання збуту продукції замовника (PR-акції, промо-акції); поширення інформації про продукцію замовника серед споживачів такої продукції; здійснення підготовки продукції до продажу, надання їй привабливого вигляду; контроль за організацією торгівельно-технологічного процесу в торгівельних мережах; контроль за асортиментом продукції замовника у торговельних мережах тощо).
Вартість послуг за вказаним договором, що надаються у кожному поточному місяці, визначалась сторонами на початку кожного місяця, що зазначалось у відповідних Погодженнях вартості послуг, які є додатками до договору. Загалом за договором відповідачем сплачено 1 179 772,38 грн. у тому числі ПДВ -182 522,57 грн., з яких: 20 597,33 грн. -у лютому 2009 року; 61 791,97 грн. -у березні 2009 року; 123 583,94 грн. -у квітні 2009 року; 154 479,93 грн. -у травні 2009 року; 200 000,00 грн. -у червні 2009 року; 252 317,21 грн. -у липні 2009 року; 367 002,00 грн. -у серпні 2009 року).
В межах зазначеного договору, до перевірки були надані двосторонні акти приймання-передачі послуг: від 28.02.2009 № 2802258 на суму 20597,33 грн.; від 31.03.2009 № 3103246 на суму 61 791,97 грн.; від 30.04.2009 № 3004308 на суму 123 583,94 грн.; від 31.05.2009 № 3105145 на суму 154 479,93 грн.; від 30.06.2009 № 3006179 на суму 200 000,00 грн.; від 31.07.2009 № 3107216 на суму 252 317,21 грн.; від 31.08.2009 № 3108212 на суму 367 002,00 грн. (загалом на суму 1 179 772,38 грн.), що містять інформацію про перелік наданих послуг, їх вартість та місце надання (адреси магазинів ЗАТ «ФОЗЗІ»).
Оплата наданих послуг здійснювалась відповідачем шляхом поступового перерахування на рахунок ТОВ «Сістайл»коштів згідно відповідних актів приймання - передачі послуг, загалом на суму 1 179 772,38 грн. (у тому числі ПДВ -182 522,57 грн.). Факт перерахування коштів та їх обсяг підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача, що міститься у матеріалах справи, та не заперечується сторонами (а.с.23).
На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг сум податку на додану вартість, відповідачем за вказаними господарськими операціями отримано від ТОВ «Сістайл»податкові накладні на загальну суму 1 179 772,38 грн. (у тому числі ПДВ -182 522,57 грн.).
Тобто, матеріали справи містять докази тієї обставини, що зобов'язання за спірним договором були виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується актами приймання -передачі, податковими накладними, банківськими виписками щодо оплати за надані послуги (виконані роботи), тощо та передані замовникові без претензій та зауважень.
Тому, суд дійшов висновку, що виявлені позивачем недоліки актів приймання-передачі послуг до договору від 01.02.2009 за № 01/02-09М, визнання ТОВ «Сістайл»банкрутом та не можливість проведення перевірки ТОВ «Сістайл»на предмет відображення останнім у податковому обліку операцій з надання послуг відповідачеві не може слугувати безумовним доказом відсутності наміру дійсного отримання маркетингових послуг за спірним договором, а твердження про нездатність ТОВ «Сістайл»надати послуги ґрунтуються виключно на припущеннях позивача та не підтверджуються матеріалами справи.
Окрім зазначеного, суд звертає увагу сторін на наступне.
Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
При цьому суд зазначає, що відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Як вже зазначалось судом, твердження позивача про нікчемність правочину ґрунтується лише на тому, що ніякі послуги фактично контрагентом відповідача не надавались, оскільки акти приймання -передачі не містять інформації щодо осіб, які надавали послуги та у яких обсягах.
Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності фактів ненадання маркетингових послуг відповідачеві його контрагентом, що покладено в основу тверджень податкового органу про нікчемність правочину.
Відповідно до положень статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу
Як встановлено судом, факти надання позивачу послуг та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку відповідача та у податковій звітності.
Наявність недоліків в оформленні актів приймання-передачі послуг, складених сторонами, а також припущення про відсутність у контрагента відповідача штатного персоналу для надання послуг, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо наданих послуг, але не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності ніякі послуги контрагентом не надавались.
Водночас, суд зазначає, що невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також відсутність взаємозв'язку проведених операцій із господарською діяльністю відповідача впливає на встановлення розміру податкових зобов'язань та може бути підставою для застосування до суб'єктів господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування.
Крім цього, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається із листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року за №742/11/13-11 «судам слід враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Проте, жодних рішень щодо притягнення посадових осіб відповідача чи його контрагента до кримінальної чи адміністративної відповідальності із зазначеного приводу позивачем суду не надано.
Таким чином, позивачем не доведено наявності умислу у відповідача у процесі укладання та виконання договору від 01.02.2009 за № 01/02-09М та існуючих порушень інтересів держави і суспільства у розумінні приписів статті 228 Цивільного кодексу України.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Судом, з метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово оголошувалась перерва. Тобто, сторонам були створені усі необхідні умови для надання доказів з метою встановлення судом фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства.
Проте, податковим органом не надано суду доказів щодо наявності обставин про неможливість фактичного здійснення контрагентом відповідача господарської операції з урахуванням часу, місця знаходження або обсягу ресурсів; відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, основних засобів, виробничих активів, транспортних засобів; здійснення операцій з товарами (послугами), які не вироблялись (не надавались) або які не могли бути вироблені (надані) в обсягах, зазначених відповідачем у документах бухгалтерського обліку.
Не надано також будь-яких фактичних даних, які свідчать про намір відповідача при здійсненні господарської операції діяти з метою уникнення оподаткування фінансового-господарських результатів їх виконання, незаконного привласнення податку на додану вартість, а відтак, не доведено його умислу, направленого на незаконне заволодіння державним майном та недобросовісності.
За таких обставин, висновок позивача про нікчемність правочину не має фактичного та правового обґрунтування, не підтверджується належними доказами, ґрунтується на суб'єктивних припущеннях посадових осіб податкового органу, які здійснювали перевірку, та невірному застосуванні положень Цивільного кодексу України.
З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для їх присудження на їх користь відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
повний текст постанови виготовлено у повному обсязі та підписано 24.10.2011