18 жовтня 2011 року 2а-2426/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Теплухіній М.І., за участю
позивача: Гражевського В.В.,
відповідача : Мацюка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артур - К»
доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області
проскасування податкового повідомлення - рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Артур - К»звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкового повідомлення -рішення від 31.01.2011 № 0000202300/0, відповідно до якого позивачеві нараховано штрафні санкції у розмірі 81907,00 грн. у зв'язку із зменшенням суми від'ємного значення об'єкта оподаткування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення ним вимог, зокрема, пункту 5.1, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 та пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР є необґрунтованими, оскільки підприємством відповідно до вимог чинного законодавства сформовано валові витрати, які підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених позивачем угод з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»і ТОВ «Зетта - фін», а тому, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при його прийнятті невірно встановлено факти та застосовано норми закону.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що угоди, укладені позивачем з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та ТОВ «Зетта - фін», є нікчемними, оскільки контрагенти позивача не здійснювали реальної поставки товарів (робіт, послуг), а отже, вони укладені без мети реального настання правових наслідків і направлені на заниження об'єкту оподаткування та ухиленню від сплати податків. Тому, документи, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, складені з порушенням приписів пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 за № 88 і не можуть слугувати підставою для формування позивачем валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Артур-К»(надалі -ТОВ «Артур - К»), як юридична особа зареєстроване Печерською районною державною адміністрацією у м. Києві 21.09.1994. Як платник податку перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Києво -Святошинському районі Київської області (надалі - ДПІ у Києво - Святошинському районі) за № 747.
У період з 29.10.2010 по 30.12.2010 посадовими особами ДПІ у Києво - Святошинському районі проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Артур - К»з питань дотримання ним податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2010.
У ході перевірки посадовими особами відповідача встановлено, зокрема, порушення позивачем пункту 5.1, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 та пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого ним завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за період з 01.04.2008 по 30.06.2010 на загальну суму 327628,80 грн., в тому числі, у ІІ кварталі 2009 року на 76588,80 грн., у ІІІ кварталі 2009 року на 31380,00 грн., у ІV кварталі 2009 року на 94140,00 грн., у І кварталі 2010 року на 62760,00 грн., у ІІ кварталі 2010 року на 62760,00 грн.
Висновок податкового органу ґрунтується на тому, що угоди, укладені ТОВ «Артур - К»з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за № 2/11 та № 3/11 від 05.03.2009 та з ТОВ «Зетта - фін»за № 35 від 01.07.2009 є нікчемними і в силу положень статей 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. В обґрунтування такого висновку посадові особи податкового органу зазначили, що у момент укладення даних договорів, сторони не дотримались вимог, які встановлені частиною третьою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України щодо наявності вільного волевиявлення учасників правочину та відсутності наміру створити реальні правові наслідки, що обумовлені ними.
В основу таких припущень покладено лише інформацію про те, що зазначені договори від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та від імені ТОВ «Зетта - фін» підписані невстановленими особами. Так, як вбачається із змісту Акта перевірки, у протоколах допиту свідка ОСОБА_3, який відповідно до реєстраційних та звітних документів є засновником та директором ТОВ «С.Дж.Р.Груп», та свідка ОСОБА_4, який відповідно до реєстраційних та звітних документів є засновником та директором ТОВ «Зетта - фін», зазначено, що громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували, відповідно, ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та ТОВ «Зетта - фін» за винагороду, не укладали від їх імені жодних правочинів та не підписували ніяких документів.
З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про відображення позивачем в податковій звітності результатів діяльності по правовим відносинам з суб'єктами господарювання, які здійснювалися без мети реального настання правових наслідків, а лише з метою заниження об'єкту оподаткування та ухилення від сплати податків.
За результатами перевірки відповідачем складений акт від 17.01.2011 № 14/23-2/21643699 (надалі -Акт перевірки).
На підставі Акта перевірки позивачеві відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України визначено штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 81907,00 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення форми «П»від 31.01.2011 №0000202300/0.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивач звернувся до суду про визнання його протиправним та скасування.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
При цьому суд зазначає, що відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
З урахуванням викладеного та беручи до уваги межі позовних вимог, для вирішення даної справи суд досліджує обставини чи є договори будівельного підряду, укладені позивачем з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»від 05.03.2009 за № 2/11 та № 3/11 та договір про надання послуг від 01.07.2009 за № 35, укладений з ТОВ «Зетта - фін», нікчемними. Тобто, чи вчинені вони з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та чи порушують публічний порядок.
Частинами третьою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У разі, якщо від імені юридичної особи правочин вчинено фізичною особою без повноважень або з перевищенням повноважень, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним за певних умов.
Дії фізичних осіб -представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.
Так, в силу статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.
Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа вчинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.
Як установлено під час судового розгляду, 05.03.2009 між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» було укладено договір № 2/11 на виконання загально - будівельних робіт по капітальному ремонту аптечного складу у м. Житомир, вул. Героїв Пожежних, 122 та договір № 3/11 по виконанню електромонтажних робіт по капітальному ремонту аптечного складу у м. Житомир, вул. Героїв Пожежних, 122. Вказані договори підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Відповідно до пункту 2.1 договору від 05.03.2009 № 2/11 та пункту 2.1 договору від 05.03.2009 № 3/11 вартість робіт складає, відповідно, 61340,40 грн. та 15248,40 грн., яка сплачується замовником підряднику на підставі Акта приймання виконаних підрядних робіт.
Як встановлено перевіряючими під час проведення перевірки, позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ «С.Дж.Р.Груп»згідно банківських виписок перераховано грошові кошти на загальну суму 76588,80 грн.
В свою чергу, ТОВ «С.Дж.Р.Груп»позивачеві були видані податкові накладні № 85987 від 24.03.2009 на суму 61340,40 грн. в тому числі ПДВ -102223,40 грн. (за виконані будівельні роботи) та № 85988 від 24.03.2009 на суму 15248,40 грн., в тому числі ПДВ -2541,40 грн. (за електромонтажні роботи). Приймання -передача виконаних ТОВ «С.Дж.Р.Груп»робіт на загальну суму 76588,80 грн. оформлено актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2 від 28.04.2009.
Тобто, зобов'язання за вказаними договорами на загальну суму 76588,80 грн. були виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується актами приймання -передачі, податковими накладними, банківськими виписками щодо оплати за надані послуги (виконані роботи), тощо та передані замовникові без претензій та зауважень.
Крім цього, між ТОВ «Артур - К»та ТОВ «Зетта - фін»01.07.2009 було укладено договір про надання послуг за № 35. Вказаний договір підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору виконавець надає замовнику хімічну чистку технологічного одягу два рази на тиждень.
Вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та по результатам кожного календарного місяця і фіксується в актах про надані послуги відповідно до цін, погоджених сторонами і зафіксованих у протоколі погодження договірної ціни, який є невідємною частиною даного договору.
Як встановлено перевіряючими під час проведення перевірки, позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ «Зетта - фін» згідно банківських виписок від 28.08.2009, від 01.10.2009, від 22.10.2009, від 26.11.2009, від 25.12.2009, від 14.01.2010, від 30.03.2010, від 27.04.2010 були перераховані грошові кошти у розмірі 31380,00 грн. по кожному платежу на загальну суму 251040,00 грн.
В свою чергу, ТОВ «Зетта - фін» позивачеві видало податкові накладні № 5088 від 31.08.2009, № 6220 від 30.09.2009, № 6899 від 22.10.2009, № 8423 від 26.11.2009, № 9522 від 25.12.2009, № 321 від 14.01.2010, № 5038 від 30.04.2010 кожна на суму 31380,00 грн. в тому числі ПДВ -5230,00 грн. (хімічна чистка технологічного одягу).
Приймання -передача виконаних ТОВ «Зетта - фін» робіт на загальну суму 251040,00 грн. оформлене актами здачі - приймання виконаних робіт від 31.08.2009, від 30.09.2009, від 30.10.2009, від 30.11.2009, від 25.12.2009, від 29.01.2010, від 30.04.2010.
Тобто, зобов'язання за вказаним договором на загальну суму 251040,00 грн., були виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується актами приймання -передачі, податковими накладними, банківськими виписками щодо оплати за надані послуги (виконані роботи), тощо та передані замовникові без претензій та зауважень.
А отже, наявні матеріали справи не підтверджують висновок відповідача про те, що зазначені угоди укладені без мети реального настання правових наслідків і направлені на заниження об'єкту оподаткування.
У суду також відсутні належні та допустимі докази того, що спірні правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею, її надрами, іншими природними ресурсами, що він укладений щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Таким чином, відповідачем не доведено існуючих у розумінні приписів статті 228 Цивільного кодексу України порушень інтересів саме держави і суспільства при укладенні договорів від 05.03.2009 №2/11 та № 3/11 на виконання загально - будівельних робіт і, відповідно, електромонтажних робіт по капітальному ремонту аптечного складу у м. Житомир, вул. Героїв Пожежних, 122, а також договору від 01.07.2009 № 35 про надання послуг.
Крім цього, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте, жодних рішень із зазначеного приводу відповідачем суду не надано.
Водночас, у судовому засіданні представник відповідача повідомив суд, що станом на день розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, є рішення старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України про закриття кримінальної справи за фактом створення фіктивного підприємства відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_3 за відсутністю складу злочину.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що твердження перевіряючих про те, що в господарських операціях від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та ТОВ «Зетта - фін» діяли особи, які не могли мати законних повноважень на здійснення цих операцій, що свідчить про безпідставне збільшення позивачем валових витрат на підставі податкових накладних, актів приймання -передачі, підписаних зазначеними вище особами, ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача.
А відтак, податковим органом не доведено суду належними та допустимими доказами факту того, що позивач уклав договори, які не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування; не надано суду доказів щодо наявності у сторін умислу, направленого на незаконне заволодіння державним майном; доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.
У зв'язку з чим, висновок відповідача про нікчемність правочинів не має фактичного та правового обґрунтування, не підтверджується належними доказами, ґрунтується на суб'єктивних припущеннях посадових осіб податкового органу, які здійснювали перевірку, та невірному застосуванні положень Цивільного кодексу України.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
Суд також зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, на дату проведення спірних господарських операцій, ТОВ «С.Дж.Р.Груп» та ТОВ «Зетта - фін» були юридичними особами із повною цивільною правоздатністю та були платниками податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100039671 від 08.05.2007 та № 100139693 від 16.09.2008.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат на дату їх виникнення регулювались статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).
Під господарською діяльністю відповідно до положень Господарського кодексу України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 Господарського кодексу України).
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Разом з цим, згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 встановлені обов'язкові реквізити для первинних документів, а саме: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення (пункт 2.5 вказаного Положення).
Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії договорів, податкових накладних, акти приймання - передачі, а також копії банківських виписок. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік проданого товару (виконаних робіт, наданих послуг), підписи представників сторін, печатки підприємств, які фіксують факт здійснення господарської операції, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічний перелік первинних документів наведений також в Акті перевірки.
Матеріали справи не містять доказів, що ці документи були визнанні у судовому порядку недійсними.
Жодних доказів того, що результати робіт (послуг) не були використані позивачем у власній господарській діяльності суду не надано. Водночас, твердження відповідача про їх відсутність спростовується матеріалами справи.
Відповідачем не надано суду добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про нікчемність правочинів носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами і не має фактичного та правового обґрунтування.
Тобто, у даному випадку, акт перевірки містить лише суб'єктивне припущення перевіряючих.
А відтак, суд вважає необґрунтованими та недоведеними твердження відповідача про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок укладенням позивачем правочинів, які на думку відповідача, є нікчемними.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
З огляду на зазначене та беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Вимог про відшкодування судових витрат позивач не суду заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з Державного бюджету на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 31.01.2011 №0000202300/0.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Постанова у повному обсязі виготовлена 24 жовтня 2011 року.