номер провадження справи < Текст >
Запорізької області
10.01.12 Справа № 20/5009/7233/11
Суддя Гандюкова Л.П.
м. Запоріжжя
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнітон” (69118, м. Запоріжжя, вул.Чубанова, буд. 1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Стайл-Трейд” (69076, м.Запоріжжя, вул. Новгородська, буд. 12, кв. 115)
про визнання договору поставки недійсним
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача -ОСОБА_1 (дов. № 05/011 від 27.12.2010 р.);
Від відповідача -не з'явився;
Заявлений позов про визнання недійсним договору поставки № ЗП-69 від 01.03.2011 р., укладеного між ТОВ “Юнітон” та ТОВ “Компанія “Стайл-Трейд”.
Ухвалою господарського суду від 08.11.2011 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/5009/7233/11, судове засідання призначено на 30.11.2011р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 21.12.2011р., потім -на 10.01.2012р.
10.01.2012р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, які мотивовані наступним. 01.03.2011р. між позивачем -ТОВ “Юнітон” та відповідачем - ТОВ “Компанія “Стайл-Трейд” було укладено договір поставки №ЗП-69, відповідно до умов якого відповідач 03.03.2011р. та 28.03.2011р. на підставі видаткових накладних поставив позивачу товар загальною вартістю 722726,37 грн. Позивач, в свою чергу, товар прийняв та повністю оплатив його у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками. Сторонами відповідно до ч.ч.1,2 ст.638 ЦК України було узгоджено усі необхідні істотні умови договору. Позивачем було сплачено 20% податку на додану вартість у зв'язку зі здійсненою відповідачем поставкою. Актом документальної позапланової перевірки з своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість Державною податкової інспекцією у Комунарському районі м.Запоріжжя від 05.07.2011р. №1123/2302/23853490 встановлено нікчемність вказаного договору, внаслідок порушення приписів Податкового кодексу України. На погляд ДПІ у Комунарському районі, зазначений договір відповідно до ч.5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і в силу ст.216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, згідно з висновками державної податкової інспекції, викладеними в Акті, у позивача наявні підстави для визнання договору поставки недійсним у судовому порядку. Позивач також зазначив, що він не вимагає повернення коштів, які були сплачені відповідачу за поставлений товар, оскільки поставки була вчинена своєчасно і в повному обсязі. Позивач обґрунтовує вимоги ст.ст.203, 215, 236 ЦК України та просить їх задовольнити.
Через канцелярію судом одержано від відповідача письмовий відзив, в якому останній проти позову заперечив на наступних підставах. Договір укладений із дотримання загальних вимог, встановлених ст.203 ЦК України. Відповідно до умов договору покупцем був отриманий обумовлений товар, що підтверджується податковими та видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. Транспортування товару здійснювалося залученим підприємцем-перевізником, про що свідчать відповідні товарно-транспортні накладні. Платіжними дорученнями підтверджується здійснення розрахунків за вказаний товар. Відсутність заборгованості підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків. Висновки ДПІ про нікчемність договору ґрунтуються на тому, що у перевіряючих відсутня інформація про наявні складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, трудові ресурси. Однак, умови зберігання та транспортування товару не є істотними умовами, необхідними для договору купівлі-продажу. Позивачем не враховано норми ст.664, ч.ч.1,2 ст.334 ЦК України стосовно встановлення моменту виконання обов'язку продавця, що призвело до помилкових наслідків. Належність та відповідність умовам договору поставки складених сторонами первинних документів на підтвердження його фактичного виконання не спростовано. Таким чином, вчинені сторонами дії були направлені на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договору купівлі-продажу. Договір поставки ЗП-69 від 01.03.2011р. відповідає вимогам закону, його умови виконані сторонами у повному обсязі і ознак фіктивності (недійсності) цей договір не містить, підстави для визнання його недійсним відсутні. Посилання позивача на Висновки ДПІ у Комунарському районі є необґрунтованими. Виписані позивачу податкові накладні відповідають вимогам Податкового кодексу України. На підставі цих накладних у ТОВ “Компанія “Стайл-Трейд” виникли обов'язки щодо включення зазначених у них сум до складу податкових зобов'язань з ПДВ, а у ТОВ “Юнітон” -право на включення таких сум до податкового кредиту з ПДВ. Ніяких додаткових умов включення ПДВ до податкового кредиту чинним податковим законодавством не передбачено. Просить у задоволенні позову відмовити.
Свого представника відповідач у судові засідання не направив. Ухвали суду направлялися на адресу відповідача, вказану у позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.
Відповідно до п.3.6 Роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст.75 ГПК України у відсутність відповідача за наявними в ній матеріалами, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд
01.03.2011р. між ТОВ “Компанія “Стайл-Трейд” (Постачальник, відповідач у справі) та ТОВ “Юнітон” (Покупець, позивач) укладено договір поставки № ЗП-69, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставляти та передавати у власність Покупця металопродукцію, а Покупець -приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору. Ціна, кількість, асортимент та строки поставки обумовлюються в додатках (Специфікаціях) до договору, що попередньо узгоджуються сторонами та є його невід'ємними частинами (п.п.1.1,1.2).
Відповідно до п.п.3.1, 3.3 договору покупець оплачує поставлений товар за цінами, вказаними в Специфікації на кожну партію товару. Оплата за товар здійснюється в розмірі 100% протягом 30 календарних днів з дати поставки.
Згідно з п.п.4.1, 4.2, 4.3 поставка здійснюється на умовах Інкотермс-2000. Конкретні умови поставки обумовлюються в Специфікаціях. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній. Перехід права власності на товар здійснюється в момент підписання товаросупровідних документів.
Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31 грудня 2011р. включно, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати чи змінити договір за один місяць до його закінчення, договір вважається пролонгованим на один рік. (п.6.1,6.3).
Сторонами було підписано додатки №1 та №2 до договору №ЗП-69 від 01.03.2011р. -Специфікація №1 та Специфікація №2, в яких було обумовлено асортимент, кількість та ціну за одиницю товару, загальну вартість товару з урахуванням 20% ПДВ. Так, загальна вартість товару за Специфікацією №1 склала 501450,38 грн.( в т.ч. 83575,06 грн. ПДВ), за Специфікацією №2 -221275,99 грн. ( в т.ч. 36879,33 грн. ПДВ). Строк поставки згідно з цими специфікаціями -березень 2011 року, умови оплати -згідно з договором.
Матеріали справи свідчать, що на підставі вказаного договору згідно з видатковими накладними №РН-303 від 03.03.2011р. та №РН-283 від 28.03.2011р. відповідач передав, позивач прийняв обумовлений в Специфікаціях товар на суму 501450,38 грн. та 221275,99 грн. відповідно, всього на суму 722726,37 грн. Накладні підписані та скріплена печатками обох сторін. На поставку вказаних партій товару ТОВ “Компанія “Стайл-Трейд” було виписано податкові накладні №2, №31 (а.с.21, 22).
Згідно з платіжними дорученнями №162К від 04.04.2011р. №192К від 06.04.2011р., №217К від 11.04.2011р., №222К від 13.04.2011р. (а.с.17-20) позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти на загальну 722726,37 грн. У призначенні платежу перелічених платіжних доручень вказано договір №ЗП-000187 від 01.12.2010р. Із приводу цього позивач надав суду письмове пояснення (а.с.71), в якому зазначив, що цей договір в призначенні платежу був вказаний помилково. Договір з таким номером та датою також був укладений та повністю виконаний сторонами, на підтвердження чого до матеріалів справи надано відповідні докази (а.с.79-94).
Крім того, суду надано товарно-транспортні накладні №№590498, 590497 від 03.03.2011р. та №623452 від 28.03.2011р. (а.с.57-59), згідно з якими здійснювалося перевезення товару згідно з видаткових накладних №РН-303 та №РН-283 від ТОВ “Компанія “Стайл-Трейд” (Вантажовідправник) до ТОВ “Юнітон” (Вантажоодержувач).
Державною податковою інспекцією у Комунарському районі м.Запоріжжя проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ “Юнітон” із питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.03.2011р. по 31.03.2011р., за результатами якої складено Акт №1123/2302/23853490 від 05.07.2011р. (а.с.23-36), на який позивач посилається як на підставу визнання оспорюваного договору недійсним.
Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню на наступних підставах.
Статтею 3 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема: свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Розглядаючи спір про визнання правочину недійсним, необхідно дослідити всі обставини, з якими закон пов'язує визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі -невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.ч.1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Предметом спору є визнання недійсним договору поставки. За твердженням позивача підставою недійсності договору поставки №ЗП-69 від 01.03.2011р. є те, що актом документальної позапланової невиїзної перевірки податкової інспекції встановлено нікчемність договору: спірний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, тобто, по суті є фіктивним правочином.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (продавцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи з фактів, викладених в акті перевірки податкового органу, який позивач вказує як єдину підставу визнання правочину недійсним, податковий орган дійшов висновку, що відповідно до ч.5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України правочини, укладені ТОВ “Юнітон” з ТОВ “Компанія “Стайл-Трейд” є нікчемними -не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Згідно п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Дослідивши спірний договір, суд встановив, що сторони в момент вчинення правочину (при підписанні спірного договору) дотримались всіх необхідних вимог чинного законодавства України та дійшли згоди щодо всіх істотних умов, що характерні для договору купівлі-продажу, а саме: домовились щодо предмету договору, ціни, кількості товару, умов поставки товару та порядку оплати, своїх обов'язків, вирішення спорів, строку дії договору та інших умов. При цьому спірний договір відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України та ст.181 ГК України укладено в письмовій формі, підписано обома сторонами та скріплено печатками сторін, що посвідчує його дійсність та реальність наміру сторін на його виконання. Суд звертає увагу, що вимоги щодо порядку транспортування та оформлення транспортування товару не є істотною умовою договору поставки (купівлі-продажу).
Позивач підтвердив, що ним у повному обсязі було одержано від відповідача товар, вказаний у видаткових накладних, та на який продавцем були виписані податкові накладні, надав відповідні платіжні доручення, які підтверджують оплату ним цього товару. Як зазначив позивач у позові, повернення коштів він не вимагає, оскільки поставка була вчинена своєчасно та в повному обсязі. Відповідач у своєму письмовому відзиві отримання грошових коштів від позивача за переданий товар на виконання умов договору поставки №ЗП-69 від 01.03.2011р. також підтвердив. Факт відсутності заборгованості підтверджується також підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом на 27.12.2011р. (ас.78).
Отже, досліджені судом документи (видаткові, податкові, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення) дають змогу зробити висновок, що між сторонами виникли правовідносини щодо поставки (купівлі-продажу) товару, оформлено необхідні документи, вчинені усі необхідні дії на виконання умов договору, спрямовані на його реальне виконання. Таким чином, судом не встановлено наявності умислу сторін, а отже фіктивності договору та підстав для визнання його у зв'язку з цим недійсним.
Висновки, викладені в Акті перевірки ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя, в даному випадку не є належним доказом вини сторін правочину, який є обов'язковим для суду.
Відповідно до приписів п. 4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Суд вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства викладені в позовній заяві та поясненнях доводи позивача. Висновки, наведені в Акті перевірки ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя №1123/2302/23853490 від 05.07.2011р. щодо недійсності правочину, вчиненого сторонами, не знайшли свого підтвердження. Судом не встановлено факту вчинення правочину без мети настання реальних наслідків, оскільки досліджені докази свідчать про інше. Викладені в акті перевірки факти стосуються лише сфери податкових зобов'язань суб'єктів господарської діяльності і можуть бути підставою для вжиття податковим органом відповідних заходів: винесення податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних (фінансових санкцій) тощо, які і можуть бути оскаржені платником до суду саме як правові акти індивідуальної дії. Однак вищенаведені висновки не тягнуть за собою наслідки у вигляді визнання правочину недійсним у судовому порядку. В силу приписів ст. 35 ГПК України акт перевірки ДПІ та зазначені в ньому відомості не є підставою для звільнення від доказування. Обов'язок доказування в господарському процесі відповідно до ст. 33 ГПК України покладається на сторін.
У зв'язку з викладеним, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, тому у задоволенні позову з підстав, які заявлено, відмовляється у повному обсязі.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Л. П. Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 16.01.2012р.
16.01.2012