Господарський суд
Житомирської області
* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
Від "12" січня 2012 р.Справа № 11/5007/129/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді < Поле для текста >
судді Маріщенко Л.О.
судді < Поле для текста >
за участю представників сторін
від позивача Данильченко І.А. ( голова правління), ОСОБА_1 ( довіреність від 10.01.12р.)
від відповідача Камінський О.О. ( сільський голова, посв. № НОМЕР_1)
Розглянув справу за позовом Радомишльської районної спілки споживчих товариств (м.Радомишль, Житомирська область)
до Краснобірської сільської ради (с.Краснобірка, Радомишльський район, Житомирська область)
про визнання рішення недійсним
Позивачем пред'явлено позов про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Краснобірської сільської ради Радомишльського району Житомирської області від 25.03.11р. № 016 "Про визнання права власності на торговий центр села Краснобірка за Краснобірською сільською радою".
Представники позивача позов підтримали з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача позов не визнає, надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що посилання позивача на рішення виконавчого комітету Радомишльської районної ради народних депутатів від 17 січня 1990 року за № 6 «Про дозвіл на будівництво» безпідставне, бо даним рішенням було надано дозвіл на будівництво торгового центру на ділянці площею 0, 30 га., в той час, як нині існуючий торговий центр розміщений на земельній ділянці 0, 54 га. і не на землях вільного присадибного фонду колгоспу імені Дзержинського ( такого фонду на той час не існувало у природі), а на землях сільськогосподарського виробництва, що підтверджується довідкою сільської ради про площу земельної ділянки, на якій дійсно знаходиться торговий центр.
Далі позивач посилається на типову додаткову угоду до угоди підряду на капітальне будівництво № І-Ж від 15 квітня 1991 року, яким не тільки строки будівництва не відповідають акту представленої позивачем робочої комісії замість державної ( 1990-1992роки у додатковій угоді і ЗО вересня 1993 року у акті), а й зазначається зовсім інша площа будівництва: у додатковій угоді - 375 кв. м., але торговий центр має площу 2106 кв.м.
Крім того, зовсім не співпадає і ціна будівництва: 544,26 тис крб. проти 1439,86 тис.крб.
Виходячи з цього відповідач вважає, що мова йде про зовсім різні об'єкти будівництва.
У тексті позовної заяви позивач вказує на те, що торгівельний центр с. Краснобірка було прийнято в експлуатацію відповідно до акта Державної комісії від 30 вересня 1993 року, але в якості доказу надав копію зовсім іншого акта, який є актом робочої комісії. Даний акт складено недержавною комісією. Склад цієї комісії затверджено не державним органом, а розпорядженням № 12 голови правління позивача ще в березні місяці 1993 року, що викликає сумнів у його законності.
Крім того, даний акт не затверджений компетентним органом, а тому не є дійсним документом, що підтверджує прийняття торгівельного центру в експлуатацію саме цією робочою комісією. За висновками (рішенням) робочої комісії даний об'єкт рахувався тільки прийнятим від генерального підрядчика і готовим до пред'явлення Державній приймальній комісії (стор. 5 даного акта).
Виходячи з вищезазначеного, відповідач стверджує, що наданий позивачем документ не може бути актом Державної приймальної комісії, який затверджений розпорядженням РДА № 63 від 25.02.1994 року.
Відповідно до діючого на той час законодавства порядок прийняття в експлуатацію об'єктів закінченого будівництва було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449.
Також відповідач зазначає, що помилковим є посилання позивача на Розпорядження представника Президента України в Радомишльському районі від 29 жовтня 1993 року № 428, за яким торгівельний центр с. Краснобірка був переданий на баланс Радомишльської райспоживспілки, оскільки на виконання протесту прокурора Житомирської області щодо незаконної передачі державного майна на баланс кооперативного об'єднання держадміністрацією району до згаданого розпорядження було внесено відповідні зміни. За новою редакцією цього розпорядження, яка була затверджена представником Президента України від 25 лютого 1994 року за № 63 торгівельний центр мала прийняти на баланс Краснобірська сільська рада. На час подачі позову даних про недійсність, незаконність чи відміну даного розпорядження державного органу виконавчої влади немає.
Це вказує на те, що від імені держави, яка була власником торгівельного центру, розпорядилася районна державна адміністрація у спосіб, визначений законом. Починаючи з кінця лютого місяця 1994 року позивач не мав права тримати у себе на балансі спірне майно, а звідси - він не міг не знати про те, що володіє чужою річчю незаконно ( тобто недобросовісно).
Відповідач вважає, що з моменту заволодіння торгівельним центром у 1993 році до часу прийняття відповідачем рішення про визнання права власності на нього за Краснобірською сільською радою ( у лютому 2011 року) власником торгівельного центру була держава Україна, оскільки передача нерухомого майна на баланс іншій особі не означає перехід до цієї особи права власності на таке майно.
Оскільки законом передбачено прийняття даного нерухомого майна в експлуатацію, право власності на нього виникає з моменту прийняття до експлуатації, а оскільки право власності на дане майно підлягає державній реєстрації, право власності на нього виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, відповідач ще не зареєстрував право власності на торгівельний центр у державному реєстрі, тому він не є власником даного майна на день подання позовної заяви.
У зв'язку з тим, що даний об'єкт введено в експлуатацію державною приймальною комісією, він є власністю держави Україна.
Вищезазначене вказує на безпідставність вимог позивача до Краснобірської сільської ради про визнання рішення недійсним, оскільки він не тільки не є власником торговельного центру, а й не має права на цю власність ( воно скасоване розпорядженням представника Президента України в Радомишльського району № 63 від 25.02. 1994 року).
Відповідно до пункту 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безпосередньо державою..., що і було зроблено відповідно до нової редакції Розпорядження, яка була затверджена представником Президента України у Радомишльському районі від 25 лютого 1994 року за № 63, яким було відмінене попереднє Розпорядження цього ж Представника Президента України в Радомишльському районі від 29 жовтня 1993 року № 428, за яким торгівельний центр с. Краснобірка був переданий на баланс Радомишльської райспоживспілки. Цей торгівельний центр передався на баланс Краснобірській сільській раді. ( Копія Розпорядження № 63 від 25.02.1994 року додається).
Пунктом 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» також зазначається, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам і т.д.
Оскільки Законом передбачено таке право за органами місцевого самоврядування, то Рішення виконкому Краснобірської сільської ради № 016 від 25 лютого 2011 року «Про визнання права власності на торговий центр села Краснобірка за Краснобірською сільською радою» є правомірним.
У відповідності до пункту 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради.
Оскільки торговий центр села Краснобірка переданий у комунальну власність Краснобірської сільської ради згідно рішення № 93 від 23.11.2011 року «Про внесення змін до рішення Краснобірської сільської ради № 30 від 14.02.2011 року», він не може бути вилучений із комунальної власності без згоди територіальної громади.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, господарський суд
В позовній заяві позивач зазначає, що 25.03.11р. виконавчим комітетом Краснобірської сільської ради Радомишльського району Житомирської області було прийнято рішення № 016 "Про визнання права власності на торговий центр села Краснобірка за Краснобірською сільською радою".
Позивач вважає, що зазначене рішення виконавчого комітету Краснобірської сільської ради має бути визнане недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного законодавства.
На підставу своїх вимог позивач посилається на те, що Радомишльська районна спілка споживчих товариств з 1993 року здійснює повноваження щодо володіння та користування об'єктом нерухомого майна - торговим центром в селі Краснобірка Радомишльського району Житомирської області по вул. В. Чорновола, 5.
Рішенням виконавчого комітету Радомишльської районної ради народних депутатів від 17.01.90 р. № 6 "Про дозвіл на будівництво" було дозволено Радомишльській райспоживспілці будівництво торгового центру в с. Краснобірка на земельній ділянці площею 0,3 га за рахунок земель вільного присадибного колгоспу ім. Дзержинського.
На виконання зазначеного рішення в 1990 році Радомишльська райспоживспілка та ОПБ "Львівівміськбуд" було укладено договір підряду на капітальне будівництво торгового центру в селі Краснобірка, до якого вносилися зміни та доповнення, які оформлялися типовими додатковими угодами.
Зазначений об'єкт було прийнято в експлуатацію відповідно до акту державної комісії від 30.09.93р.
Розпорядженням представника - Президента України в Радомишльському районі № 428 від 29.10.93р. збудований та прийнятий в експлуатацію торговий центр в с. Краснобірка був переданий на баланс Радомишльської райспоживспілки.
Починаючи з 1993 року і до теперішнього часу Радомишльська районна спілка споживчих товариств здійснює володіння та розпорядження торговим центром в селі Краснобірка Радомишльського району Житомирської області.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що прийняте відповідачем рішення порушує його права та охоронювані законом інтереси, як власника , оскільки позивач не може здійснювати повноваження щодо володіння та користування зазначеним об'єктом нерухомого майна, та прийнятті всупереч повноважень виконавчого комітету.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних причин.
Як вбачається з матеріалів справи відповідно до розпорядження Представника Президента України в Радомишльському районі №63 від 25.02.1994 року "Про внесення змін до розпорядження представника Президента України в Радомишльському районі № 428 від 29 жовтня 1993 року "Про затвердження актів" збудований та прийнятий в експлуатацію торговий центр в с. Краснобірка був переданий на баланс Краснобірській сільській раді.
Згідно цього розпорядження торговельний центр мала прийняти на баланс Краснобірська сільська рада.
На виконання розпорядження Представника Президента №63 від 25.02.1994 року рішенням V сесії шостого скликання Краснобірської сільської радии №30 від 14.02.2011 року торговий центр с. Краснобірка був взятий на баланс Краснобірської сільської ради.
Рішенням виконавчого комітету Краснобірської сільської ради Радомишльського району Житомирської області від 25.03.11р. № 016 визнано права власності на торговий центр села Краснобірка за Краснобірською сільською радою.
Згідно рішення ХІІ сесії Краснобірської сільської ради №93 від 23.11.2011 р. «Про внесення змін до рішення Краснобірської сільської ради № 30 від 14.02.2011 року», пункт 2 рішення сесії Краснобірської сільської ради від 14.02.2011 р. викладено у новій редакції, а саме: "прийняти у комунальну власність Краснобірської сільської ради торговий центр с. Краснобірка, який знаходиться по вул. В.Чорнрврла,6,загальною площею 2 106 кв.м, балансовою вартістю 554,26 тис. крб. в цінах 1984 року".
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
В ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплено основні принципи здійснення місцевого самоврядування, серед яких, зокрема, принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених Законом та іншими законами. Частиною 5 ст. 16 Закону передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Власник майна, права якого порушено внаслідок видання правового акта органом місцевого самоврядування, має право звернутися до суду з позовом про визнання такого акта незаконним та про його скасуванням відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України особа, що має речове право на чуже майно, має право на захист цього права за положеннями глави 29 цього Кодексу (що включає статтю 393 Цивільного кодексу України), в тому числі і від власника цього майна. Наслідком застосування статті 393 Цивільного кодексу за її змістом є відновлення порушеного права чи захист порушеного охоронюваного законом інтересу позивача, щодо якого було подано позов.
Для правильного вирішення такого спору суд з'ясовує не тільки відповідність спірного акта приписам закону, повноваження особи, що видала спірний акт, але й правовий статус позивача щодо спірного майна, зміст його речових прав чи законних інтересів, наявність порушення спірним актом таких прав та інтересів. Порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі є обов'язковою умовою визнання акта недійсним. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Вказане кореспондується також з статтею 1 Господарського процесуального кодексу України щодо прав підприємств (установ, організацій тощо) звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України.
Речові права особи можуть являти собою право володіння, право користування, право розпорядження, інші речові права, передбачені законодавством.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" ).
Пунктом 1 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" визначено, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Відповідно до пункту 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Відповідно до Рішення Конституційного рішення суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Статтею 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.
Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішенням виконкому Краснобірської сільської ради від 25 лютого 2011 року відповідач вирішив оформити право власності на торговий центр с. Краснобірка, яке прийняте у комунальну власність Краснобірської сільської ради згідно рішення сільської ради від 14.02.2011 р. №30.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з п. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також, у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
В ході розгляду справи встановлено, що в провадженні господарського суду Житомирської області знаходиться справа № 14/5007/81/11 за позовом Радомишльської районної спілки споживчих товариств до Краснобірської сільської ради про набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - торговий центр, загальною площею 2106 кв.м., розташований за адресою Житомирська область, Радомишльський район, с. Краснобірка.
Рішення суду по вказаній справі не прийнято.
Судом встановлено, а позивачем не спростовано, що ним, як позивачем, не було надано належних та допустимих доказів у підтвердження його порушених прав чи охоронюваних законом інтересів, змісту такого порушення (яким чином спірне рішення вплинули на речове право чи охоронюваний законом інтерес, змінили його тощо).
Враховуючи те, що торговий центр, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, с. Краснобірка, прийнято у комунальну власність, а у позивача відсутні будь - які правовстановлюючі документи на вказане майно, суд дійшов висновку, що спірні рішення не порушують прав та інтересів позивача, є законними та такими, що прийняті з дотриманням норм та вимог чинного законодавства і в межах компетенції відповідача.
Таким чином, на день розгляду справи № 11/5007/129/11 позивач не являється власником нерухомого майна, щодо якого було прийнято рішення виконавчого комітету Краснобірської сільської ради Радомишльського району Житомирської області від 25.03.11р. № 016 "Про визнання права власності на торговий центр села Краснобірка за Краснобірською сільською радою" і яке позивач просить визнати недійсним.
Тому, позивачем не доведено суду, які саме його особисті немайнові або майнові права та інтереси були порушені оскаржуваним рішенням.
Згідно з статтями 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони справи покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами обставини справи, на які вони покликаються в підтвердження своїх вимог та заперечень.
Враховуючи викладене вище, та те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували право позивача на спірне майно, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його прийняття. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
СуддяМаріщенко Л.О.
Дата підписання 17.01.2012 р.
Віддрукувати: < Поле для текста >
1 - в справу
2, 3 - сторонам ( рек. з повід.)
< Текст >