79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
11.01.12 Справа № 12/78/5022-1084/2011
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Гриців В.М.
Давид Л.Л.
розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ірна-Агро», м.Тернопіль
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2011р.
у справі № 12/78/5022-1084/2011
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Слава», с.Слобідка Козівського району Тернопільської області
до відповідача Приватного підприємства «Ірна-Агро», м.Тернопіль
про стягнення 357731,76 грн.
За участю представників:
позивача: ОСОБА_2
відповідача: не з'явився
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2011р. у справі № 12/78/5022-1084/2011 задоволено позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Слава», та стягнуто з приватного підприємства «Ірна-Агро», вул.Чернівецька, 44/б, м.Тернопіль, 46006, ідентифікаційний код 14045680, на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Слава», с.Слобідка Козівського району Тернопільської області, ідентифікаційний код 30828496, 335561 грн. основного боргу, 3087,55 грн. інфляційних втрат, 1268,68 грн. 3% річних, 1000 грн. витрат по оплаті послуг адвоката, 3399,17 грн. в повернення сплаченого державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; повернуто сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Слава»з Державного бюджету України 168,30 грн. надмірно сплаченого державного мита.
При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.11, 509, 525, 526, 612, 625, 627, 628, 629, 1049 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись з рішення суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, в позові відмовити, з мотивів у ній наведених.
Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, про причини неявки не повідомив.
Виходячи з приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, яких є достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи апеляційним господарським судом.
В судовому засіданні представник позивача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2011р. між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Слава" (позивач) та приватним підприємством "Ірна-Агро" (відповідач) було укладено договір, згідно з умовами якого позивач позичив відповідачу цукор в кількості 33 тони (330 центнерів) на термін до 15.06.2011р., а відповідач зобов'язався повернути цукор до вказаного терміну або оплатити дану продукцію по ринковій ціні на момент повернення продукції не менше ніж 8,8 грн. за 1 (один) кілограм (п.1, п.2 Договору). Згаданий договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до ст.ст.509, 526 ЦК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст.11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст.627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений сторонами договір є змішаним договором та містить ознаки як договору позики, згідно з яким та в силу ст.1046 ЦПК України одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, так і договору купівлі-продажу, згідно з яким та в силу ст.655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів, які б спростовували правомірність укладеного сторонами договору матеріали справи не містять.
Позивач свої зобов'язання згідно з умовами п.1 договору виконав та відпустив відповідачу продукцію, а останній прийняв згідно з накладними: № 282 від 28.03.2011р. -50 центнерів; № 323 від 09.04.2011р. -100 центнерів; № 342 від 16.04.2011р. -30 центнерів; № 341 від 16.04.2011р. -150 центнерів, через уповноваженого представника відповідача ОСОБА_1 згідно з виданими йому довіреностями від 25.03.2011р. за № 58 та від 09.04.2011р. за № 65, загальною масою 330 центнерів цукру. Факт отримання товару підтверджується підписами на зазначених накладних.
Відповідно до п.1, п.2 Договору, відповідач зобов'язався повернути продукцію до 15.06.2011р., або сплатити продукцію по ринковій ціні на момент повернення, але неменше ніж 8,8грн. за 1 кг.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте, у визначений договором строк (15.06.2011р.) відповідач продукцію не повернув, оплату її вартості не здійснив, про що йому було направлено претензії від 20.06.2011р. № 24 та від 25.07.2011р. № 25 з вимогою виконати договірні зобов'язання в строк до 01.08.2011р., однак дані претензії залишені без задоволення.
Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з довідкою Козівського районного споживчого товариства від 22.09.2011р. № 4-01/179, роздрібна ціна цукру станом на 19.07.2011р. за 1 кг. становить 10,17 грн. Оскільки строк виконання зобов'язань сплив 15.06.2011р., а відповідач цукру не повернув і його вартості не сплатив, відтак у нього перед позивачем виник боргу в сумі 335561 грн. (33000 кг* 10,17 грн. = 335561 грн.)
Згідно з ст.625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем за період з 15.06.2011р. по 01.08.2011р. нараховано відповідачу 3087,55 грн. інфляційних втрат та 1268,68 грн. 3% річних, які, разом із сумою основного боргу 335561 грн., підлягають стягненню з відповідача на підставі ст.625 ЦК України, а позовні вимоги відповідно - задоволенню, як законні та обгрунтовані. Правомірності заявлених позовних вимог та висновків суду першої інстанції про їх задоволення апелянтом належним та допустимими доказами не спростовано.
Наведені у заперечення висновку суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 1000 грн. витрат, понесених на оплату послуг адвоката, твердження апелянта про недоведеність факту надання таких послуг спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме: свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 595 від 10.09.2010р., договором про надання адвокатських послуг від 01.08.2011р., актом виконаних робіт від 07.09.2011р., видатковим касовим ордером від 07.09.2011р. про оплату правової допомоги, послуги адвоката. При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що відповідно до ст.44 ГПК України до складу судових витрат, поруч з іншим витратами, пов'язаними з розглядом справи, включаються також витрати на оплату послуг адвоката. Згідно з ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. А як вбачається з протоколів судових засідань, інтереси позивача представляв адвокат ОСОБА_2
Тому, виходячи з наведеного в сукупності та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову не спростовано, обставин, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку статей 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.
Відтак, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2011р. у справі № 12/78/5022-1084/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «Ірна-Агро», м.Тернопіль - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Гриців В.М.
Суддя Давид Л.Л.