Справа № 2-151/11
16.12.2011
Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області
у складі
головуючій -судді Подобєд О.К.
при секретарі Севастьяновій Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпродзержинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват-Банк»; третя особа: Національний Банк України; про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, -
ОСОБА_1 звернулась із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просить визнати недійсним кредитний договір та договір іпотеки. Обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 01.02.2008р. між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк»було укладено кредитний договір № DNU0GA08441577 на суму 40 600,00 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком й ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки квартири, реєстровий № 251. Зазначені договори були укладені з істотним порушенням цивільного законодавства, так як використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з надавачем фінансових послуг в разі настання певних подій, внаслідок чого при укладенні кредитного договору Банком були порушені вимоги Конституції України, Цивільного кодексу України, закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про страхування», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та права позивача, як споживача, що підлягають захисту в порядку, визначеному Законом України «Про захист прав споживачів», зокрема дають йому право за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Вказує, що, згідно положень цивільного законодавства недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Крім того, відповідачем було істотно порушено право позивачки на інформацію, так як вона не була повідомлена щодо повного обсягу вартості банківського кредиту, також відповідач без її згоди збільшив процентну ставку за кредитним договором. Крім того, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню й недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.
В судових засіданнях Позивачка та її представник підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити повністю.
Представник Відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Вказав, що підписання сторонами кредитного договору підтверджує той факт, що між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту саме в іноземній валюті, тому відсутні передбачені цивільним законодавством підстави, для визнання недійсним кредитного договору й договору іпотеки, просив відмовити в задоволенні позовної заяви.
Дослідивши матеріали судової справи, заслухавши пояснення позивача, представника Відповідача, суд вважає що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_1 («Позичальник») був укладений Договір про надання споживчого кредиту № DNU0GA08441577 від 01.02.2008 р. на суму 50 460,00 доларів США (надалі - Кредитний договір): 40600,00 доларів США на споживчі цілі, 9860,00 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту; винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати; винагороди за резервування ресурсів в розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач виконав свої зобов'язання за спірним договором та надав ОСОБА_1 грошові кошти на споживчі цілі. Факт отримання кредитних коштів позивачка в судовому засіданні не заперечувала.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком й ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки нерухомого майна від 01.02.2008 р., реєстровий № 251 та договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 01.02.2008 р.
Стаття 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою
хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За приписами ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір складається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частина 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається в письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві, та обов'язково має містити такі умови: 1) суму кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річну відсоткову ставку за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.
Згідно приписів ч.ч. 1 і 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, та якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю,
законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Як вбачається із тексту зазначеного договору з додатками, на момент підписання кредитного договору, Позивачка була ознайомлена з умовами надання банківських послуг, і тарифами Банку та висловила свою згоду.
Отже, слід визнати, що між Позивачкою та Відповідачем було укладено письмовий договір про надання банківських послуг, який містить, зокрема, умови про надання Відповідачем у користування Позивачки грошових коштів в іноземній валюті із певним лімітом, з умовами цього договору Позивачка була ознайомлена в момент укладення цього кредитного договору.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність -банк -це юридична особа, яка має виключне право і на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності, зокрема, такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення цих коштів(незалежно від валюти, яка використовується) від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банківський кредит -це зобов'язання банку надати певну суму грошей, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається в порядку і на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам та нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року за № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року за № 15-93.
Відповідно до п. 2.3. вищевказаного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.
04.12.01 р. НБУ було видано Позивачу банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції № 22 та 29.07.2003 р. -письмовий Дозвіл № 22-2 на право здійснювати операції з валютними цінностями.
Таким чином, надання Позивачем Відповідачу кредиту в іноземній валюті здійснювалось на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої НБУ.
Операції з наданням Позивачем кредиту в іноземній валюті резидентам-позичальникам здійснюється на підставі банківської ліцензії і письмового дозволу, який є генеральною ліцензією, і не потребує одержання індивідуальної ліцензії.
Зміна обставин, на які посилається позивач, ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Відповідач виконав свої зобов'язання за договором, а позивач отримав за договором те, на що він розраховував -грошові кошти для споживчих потреб. На момент підписання кредитного договору не існувало перешкод позивачеві взяти кредитні кошти у гривні.
Укладаючи кредитну угоду, ОСОБА_1 зобов'язалась повернути відповідачу кредит, сплатити проценти та інші суми по кредиту у розмірах, вказаних в договорі.
Суд не погоджується з посиланням відповідачки на застосування до спірних вимог Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки зазначені вимоги виникли саме з кредитних правовідносин і предметом і підставою позову не є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. На час звернення до суду між сторонами вже була укладена спірна кредитна угода та виконувались зобов'язання, визначені умовами цієї угоди. Тобто, після укладення угоди між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цієї угоди цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Крім того, судом встановлено, що при укладенні вказаного кредитного договору, позивач була повідомлена у письмовому вигляді про всю необхідну інформацію стосовно умов кредитування у ПриватБанку, а саме: мета, для якої кредит може бути використаний, форми його забезпечення, наявні форми кредиту з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі обов'язками позичальника, тип відсоткової ставки, суму, на яку може бути наданий кредит, орієнтирна сукупна вартість кредиту та вартість послуги за оформлення договору, строк, на який кредит може бути виданий, варіанти повернення кредиту, в тому числі кількість платежів, їх частоту та об'єми, можливість дострокового погашення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка являється необхідною, ким вона здійснюється, податковий режим оплати відсотків та про державних субсидіях, на які позичальник має право, та дані про те, від кого позичальник може отримати більш детальну інформацію, переваги та недоліки схем кредитування, які надаються.
Відповідно до п.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності вказаного кредитного договору є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом встановлено, що при укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін, правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору відповідно до ст.ст.3 та 627 Цивільного кодексу України, тобто сторони є вільними в укладенні договору, та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Відповідно до ст.632 Цивільного кодексу України, ціна договору встановлюється за домовленістю сторін, тобто є вільною.
Судом встановлено, що з моменту укладення кредитного договору, позивачка виконувала всі його умови. Таким чином, прийняла на себе всі зобов'язання та виконувала їх у повному обсязі. Позивачкою визнано всі умови договору, тим більше, до моменту подання даної позовної заяви з її боку будь-яких вимог до банку чи яких-небудь пропозицій змінити умови договору в будь-якій частині не надходило.
Надаючи грошові кошти позивачці, банком було задоволено потреби позичальника у повному обсязі, надавши їй в користування кредитні грошові кошти.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В ході судових засідань, позивачкою не доведено в чому саме полягає порушення її прав, оскільки кредит нею отримано в повному обсязі та використано на цілі, передбачені кредитним договором.
Крім того, позивачкою не надано суду переконливих доказів в розумінні ст.ст.57-66 ЦПК України, які б підтверджували, що кредитний договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що умови кредитної угоди відповідають нормам цивільного законодавства України, не суперечать іншим актам цивільного законодавства.
Таким чином, судом не встановлено підстав для визнання вказаного договору недійсним, а тому ці вимоги Позивачки задоволенню не підлягають.
Також суд не вбачає підстав у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору поруки , виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.
Враховуючи те, що іпотека -це вид забезпечення виконання зобов'язання, що може виникати на підставі договору, суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору іпотеки, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № DNU0GA08441577 від 01.02.2008 року, оскільки як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, кредитний договір укладений з дотриманням вимог діючого законодавства, підстав визнання його недійсним судом встановлено не було.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюванні кредитний договір та договір іпотеки відповідають вимогам законодавства України, та не порушують права позивачки.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки до ПАТ КБ «ПриватБанк»щодо визнання оспорюваних договорів як правочинів недійсними є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати у справі покладаються на Відповідача, згідно ст. ст. 79, 81, 88 Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 525, 526, 546, 626, 628, 629, 638, 1054,1055 Цивільного кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів»,ст. ст.1-11, 15, 18, 57-60, 62, 64, 79, 81, 88, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1. ІПН НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват-Банк»про визнання недійсним кредитного договору № DNU0GA08441577 від 01.02.2008 р. та договору іпотеки нерухомого майна від 01.02.2008 р., реєстровий № 251 -відмовити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1. ІПН НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 94 (дев'яносто чотири) 10 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для його апеляційного оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя О.К. Подобєд