73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"19" грудня 2011 р.
11 год.02 хв.Справа № 2а-3618/11/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Дубровної В.А.,
при секретарі: Грицай Л.В.,
за участю представників -
позивача - Ревери І.К.,
відповідача - Мкртчян Л.С., Гріня А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гєнстрой ЛТД" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальність "Гєнстрой ЛТД " (надалі - позивач, ТОВ « Гєнстрой ЛТД ») звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (надалі - відповідач, ДПІ), у якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 року за № 0000661702, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників в сумі 4 666,61 грн., у тому числі за основним платежем 3 733,29 грн. та штрафними санкціями 933,32 грн.
Відповідно до позову та наданих пояснень в судовому засіданні представником позивача, вказані позовні вимоги вмотивовані тим, що ДПІ неправомірно зроблений висновок в акті перевірки щодо не визначення статусу громадянина Туреччини ОСОБА_5 та громадянина Молдови ОСОБА_7, як резиденти України, лише з тих підстав, що вони не подали до податкового органу заяви з проханням вважати їх резидентами. При цьому, представник позивача з посиланням на пп.. 1.20.1 п. 1.20. ст.1 Закон України " Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 р. № 889-ІV (далі Закон України № 889-ІV ) зазначив, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 працювали у ТОВ "Генстрой ЛТД" у зв'язку із отриманням дозволу на працевлаштування згідно із діючим законодавством в Україні. Крім цього, вказані працівники перебували в Україні більше, ніж 183 дні, що додатково підтверджується табелями обліку робочого часу, а отже вважалися резидентами. Протиправність висновку податкового органу також підтверджується положеннями п.п. 1.20.1 ст.1 вищевказаного Закону, відповідно до якої достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи. Тобто, фізична особа має право подати таку заяву і визначити свій статус самостійно, як правило, це робиться у випадку неможливості встановити резидентський статус на підставі визначених вище ознак. В даному випадку вказані громадяни-іноземці мають всі підтверджуючи документи щодо встановлення свого резидентського статусу, зокрема посвідки на постійне проживання в Україні. За таких обставин просить оспорюване податкове повідомлення скасувати з вищевикладених підстав.
Відповідач проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що фізична особа-іноземець за наявності в нього обставин перелічених у пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України № 889-ІV та їх документальному підтвердженні, може визначити себе резидентом України відповідно до положень наказу ДПА України № 581 від 05.10.2004 р. „ Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу" ( далі наказ ДПА України № 581). Для цього фізичній особі - іноземцю необхідно подати письмову заяву до податкового органу за місцем проживання в Україні з проханням вважати її резидентом для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб у поточному році ( звітному податковому періоді). За умов виконання наказу ДПА України № 581 з заробітної плати, що виплачуватиметься такому нерезиденту, її сума буде оподатковуватися за ставкою п.7.1 ст.7 Закону № 889, тобто в розмірі 15 %, за загальними нормами цього Закону, передбаченими для оподаткування заробітної плати резидентів України. У випадку невиконання умов вказаного наказу ДПА України з доходів такого нерезидента податковий агент повинен утримувати податок за подвійною ставкою, передбаченою п. 7.3 ст. 7 Закону України від 22.05.03 № 889 „ Про податок з доходів фізичних осіб" (із змінами та доповненнями).
Суд, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши доводи позову та заперечення на нього, вислухавши пояснення сторін, приходить до наступного.
Товариство з обмежено відповідальністю « Генстрой ЛТД» зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Херсонської міської ради 16.05.2005 року, про що свідчить довідка з ЄДРПОУ.
ДПІ у м. Херсоні була проведена планова виїзна перевірка ТОВ « Генстрой ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт перевірки від 23.05.2011 р. № 1672/23-5/33511977 ( далі акт перевірки).
Перевіркою встановлено, що в порушення п.7.3 ст. 7, пп. 9.11.1 пп.9.11 ст.9 Закону України № 889-ІV позивачем невірно застосовано ставку податку до доходів фізичних осіб-нерезидентів, нарахованих у вигляді заробітної плати. Так робітники - іноземці ОСОБА_5 - громадянин Туреччини ( в періоді з серпня 2009 р. по липень 2010 р.) та ОСОБА_7 - громадянин Молдови (в періоді з травня по листопад 2010р. включно) не мали резидентського статусу, оскільки товариством не отримано від органу державної податкової служби письмового повідомлення про факт самостійного обрання (визначення) фізичною особою - іноземцем власного податкового статусу як резидента (на підставі письмової заяви). Таким чином у періоді з липня по грудень 2009 р. ТОВ «Генстрой ЛТД" до доходів у вигляді заробітної плати працівників - нерезидентів застосовано ставку податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15% від об'єкта оподаткування, замість 30 %, що стало підставою донарахування податку з доходів фізичних осіб за 2010 р. на загальну суму 3 733,29 грн.
Згідно до п. 127.1 ст. 123 Податкового кодексу України ТОВ «Генстрой ЛТД" нараховані штрафні санкції у відсотках від сум визначених податкових зобов'язань в розмірі 933,32 грн.
На підставі акту перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 року за № 0000661702, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників в сумі 4 666,61 грн., у тому числі за основним платежем 3 733,29 грн. та штрафними санкціями 933,32 грн.
Аналізуючи надані по справі докази та пояснення представників сторін, оцінюючи їх в сукупності, до уваги приймається наступне.
Відповідно до п. 19.2. Закону України № 889-ІV, чинного на момент виникнення правовідносин) особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
При цьому податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. ( п.8.1.1.ст.8).
Статтею 2 Закону України № 889-ІV визначено, що платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Відповідно до п.1.20. ст.1 Закону України № 889-ІV фізична особа - громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави.
Згідно з пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України № 889-ІV фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.
У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
Відповідно до ст. 26 Конституцій України фізичні особи - іноземці, які знаходяться в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України (за винятком випадків, передбачених Конституцією, законами або міжнародними договорами України).
Працевлаштування фізичних осіб - іноземців в Україні регламентується ст. 8 Закону України « Про зайнятість населення » від 01 березня 1991 року № 803-XII і ст. 3 Закону України « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI.
Згідно з вказаними нормами іноземці і особи без громадянства мають рівні з громадянами України права і обов'язки в трудових стосунках, якщо інше не передбачене внутрішнім законодавством і міжнародними договорами України.
Крім цього, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" вiд 11.12.2003 р. № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (стаття 2). При цьому у статті 3 цього Закону надаються наступні визначення термінів: "місце перебування" - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; "місце проживання" - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; "реєстрація" - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації; "довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування" - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.
Відповідно до статті 5 цього Закону, законними підставами перебування на території України іноземців та осіб без громадянства є реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що враховуючи послідовність порядку визначення податкового статусу іноземців, які на законних підставах перебувають в Україні, відповідно до підпункту 1.20 статті 1 Закону потрібно враховувати обставини та особливості їх проживання в Україні, включаючи інформацію про місце проживання фізичної особи та членів її сім'ї (як в Україні, так і за кордоном), місце знаходження центру життєвих інтересів такої особи, інформацію про очікуваний термін перебування такої особи в Україні протягом поточного календарного року тощо.
При цьому відповідно до абз. 8 підпункту 1.20.1 статті 1 Закону достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
Судом приймається до уваги надані в матеріали справи позивачем в підтвердження постійного місця проживання на території України стосовно -
громадянина Туреччини ОСОБА_5 - копії посвідки № НОМЕР_1 серія ХТ на постійне проживання в Україні, виданої від 12.02.2009 р., копії трудових контрактів від 11.09.2008 року та від 29.07.2009 року, копії сторінки паспорта з відміткою реєстрації місце проживання від 28.05.2009 р. за адресою АДРЕСА_1;
громадянина Молдови ОСОБА_7 - копії посвідки № НОМЕР_2 серія ХТ на постійне проживання в Україні, виданої від 11.08.2009 р., копії посвідки № НОМЕР_3 серія ХТ на постійне проживання в Україні, виданої від 23.06.2011 р., копії сторінки паспорта з відміткою реєстрації місце проживання від 23.12.2008 р. за адресою АДРЕСА_2, копії трудових контрактів від 12.05.2009 р., від 05.05.2010 р.
В судовому засіданні представником не заперечувалось про наявність вказаних документів у позивача на момент проведення перевірки.
Крім цього, судом прийнято до уваги, що положенням ч. 2 ст. 8 Закону України « Про зайнятість населення », передбачено, що роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. В підтвердження виконання вказаної норми Закону позивачем надано суду копію дозволу на працевлаштування № 1590 від 08.05.2007 року відносно використання праці на посаді заступника директора громадянина Республіки Молдова ОСОБА_7, а також копію дозволу на працевлаштування № 1577 від 29.07.2008 року відносно використання праці на посаді арматурника громадянина Туреччини ОСОБА_5.
Таким чином, твердження відповідача про набуття громадянами - іноземцями ОСОБА_7 та ОСОБА_5 статусу фізичної особи-резидента не інакше, як шляхом подання до податкового органу письмової заяви вважати його таким, що не відповідає фактичним обставин справи та суперечить чинному законодавству.
Щодо застосування податковим органом ставки в подвійному розмірі з посиланням на п.7.3 ст.7 Закону суд враховується наступне.
Згідно з пунктом 7.1 статті 7 Закону ( із змінами) ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.3 цієї статті.
Відповідно до пункту 7.3 статті 7 Закону ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім виграшу у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону. У абзаці першому підпункту 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону (889-15) йдеться про "зазначені в підпункті 9.11.1 цього пункту доходи". Підпункт 9.11.1 пункту 9.11 статті 9 Закону визначає правила оподаткування отриманих нерезидентами доходів з джерелом їх походження з України, перелік (визначення) яких надається в пункті 1.3 статті 1 Закону.
Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону дохід з джерелом його походження з України включає в себе, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені, надані) працедавцем внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, незалежно від того, є такий працедавець резидентом або нерезидентом.
Виходячи з викладеного, вбачається, що доходи, нараховані (виплачені, надані) платнику податку - нерезиденту у вигляді заробітної плати внаслідок здійснення ним трудової діяльності в Україні, належать до категорії доходів, зазначених в підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону, з урахуванням особливостей, визначених у підпункті 9.11.2 пункту 9.11 статті 9 Закону.
Таким чином, на підставі норм пункту 7.3 статті 7, підпунктів 9.11.1 та 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону заробітна плата, незалежно від джерела її виплати, що виплачується нерезиденту працедавцем-резидентом, підлягає оподатковуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону. При цьому працедавець-резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно заробітної плати (підпункт 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону).
Враховуючи вищенаведене та матеріали справи, суд вважає, що податковим органом неправомірно донараховано позивачу 3 733,29 грн. податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб.
Оскільки безпідставними є нарахування спірними податковим повідомленням-рішенням податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб, відсутні відповідно і підстави для нарахування штрафних санкцій в сумі 933,32 грн.
При цьому, судом враховується, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч.2 ст.71 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 року за № 0000661702 таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гєнстрой ЛТД" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 року за № 0000661702 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників в сумі 4 666,61 грн., у т.ч. за основним платежем 3 733,29 грн. та штрафними санкціями 933,32 грн.
Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у м. Херсоні судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29 грудня 2011 р.
Суддя Дубровна В.А.
кат. 8.2.8