29 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі
суддів: Хилевича С.В., Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,
секретар судового засідання: Панас Б.В.
за участю сторін та їхніх представників: позивача -ОСОБА_1; відповідача -ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 14 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя,
Рішенням Рівненського міського суду від 14 листопада 2011 року зазначені вимоги ОСОБА_4 задоволено повністю: визнано житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя сторін; проведено поділ спільного сумісного майна подружжя між позивачем і ОСОБА_3, виділивши їм по 1\2 частині цього житлового будинку.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 51 гривню судового збору і 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та в дохід держави 1 649 гривень судового збору.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, відповідач подала апеляційну скаргу, де покликалася на порушення норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи.
На її обґрунтування зазначалося про неналежність оцінки доказів судом. Зокрема вказувала про те, що зміст нотаріально посвідчених заяв свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не відповідає дійсності. Показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14, які спростовували ці заяви, суд до уваги взяті не були.
Заявлені відповідачем клопотання про зупинення вирішення справи до розгляду іншої справи безпідставно відхилені судом, оскільки наслідки вирішення останньої справи безумовно вплинули б на розгляд цієї справи.
Вважала, що судом порушено вимоги ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, т.я. вже після судових дебатів було поновлено судовий розгляд справи з мотивів уточнення позовних вимог.
Крім того, оскільки позивач не вимагав виділу частини житлового будинку в натурі, тому відповідно до ст. 71 СК України та абз. четвертого п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року №7 „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності
Справа №22-2348-11 Головуючий у 1 інстанції: Бердій М.А.
Суддя-доповідач в апеляційному суді: Хилевич С.В.
громадян на жилий будинок” суд повинен був відмовити у позові.
Зазначала про порушення положень ст. 121 ЦПК України щодо залишення заяви без руху через несплату судового збору.
Просила скасувати рішення Рівненського міського суду від 14 листопада 2011 року і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
У судовому засіданні ОСОБА_3 і її представник, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надали пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_4 та його представник, заперечуючи проти задоволення скарги, посилалися на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок збудований і введений в експлуатацію під час шлюбу сторін, а тому є спільним сумісним майном подружжя. Зваживши на рівність часток учасників спільної сумісної власності, місцевий суд виділив кожній зі сторін по 1\2 частині житлового будинку.
Матеріалами справи встановлено, і ці обставини визнаються сторонами, що 2 лютого 1985 року відповідач та ОСОБА_12 уклали шлюб, який 10 вересня 1990 року було розірвано (а.с. 27, 28). 5 листопада 1993 року ОСОБА_3 і позивач зареєстрували між собою шлюб, який 2 серпня 2000 року припинено (а.с. 29, 30).
17 лютого 1998 року Виконавчим комітетом Рівненської міської ради видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 14).
Згідно з ч. 1 ст. 22 КЗпШС України (який діяв на час виникнення спірного майна) -майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. другому п. 6 своєї постанови від 15 червня 1973 року №6 „Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб і сім'ю України” (який діяв на час виникнення спірного майна), вбачається, що спільною сумісною власністю подружжя є лише майно, набуте ними під час шлюбу, зокрема, речі домашнього вжитку, будівлі, грошові суми.
Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу визнання будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і його поділу, що повністю заперечується відповідачем.
З матеріалів справи вбачається, що будівництво житлового будинку розпочато в 1988 році, про що свідчить відповідний типовий договір, укладений між ОСОБА_12 (попереднім чоловіком відповідача) і кооперативом „Будівельник”.
В силу правил ст. 25, ч. 1 ст. 28 КЗпШС України -якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Принцип рівності часток подружжя у разі поділу між ними майна, яке є об'єктом їхнього права спільної сумісної власності, закріплено і в ч. 1 ст. 70 СК України.
Тому з урахуванням обставин справи та вимог закону судом попередньої інстанції правильно визнано спірний будинок об'єктом права спільної сумісної власності та обґрунтовано визначено частки сторін в цьому житловому будинку по 1\2 частині кожному.
Виходячи зі змісту змінених матеріально-правових вимог та положень ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, ці частки слід вважати ідеальними і поділу в натурі при вирішенні цієї справи вони не підлягають.
В той же час, покликання міського суду на ст. 60 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності не слід вважати таким порушенням норм матеріального права, що призвело до помилкового вирішення справи, адже аналогічні правила містяться і в ст. 22 КЗпШС України.
Доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального і процесуального права спростовуються правильністю висновків суду першої інстанції та вимогами закону.
Оскаржуване рішення ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з'ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на норму права, з порушенням якої ухвалено рішення, та не свідчить про хибність тверджень суду. Тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 14 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі, до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Судді: