22 грудня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючої судді -Шеремет А.М.,
суддів: Гордійчук С.О., Хилевича С.В.
секретар судового засідання Панас Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 12 серпня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про передачу дитини для проживання та визначення місця проживання малолітньої дитини та відшкодування моральної шкоди у зв”язку із невиконанням рішення суду, -
Рішенням Здолбунівського районного суду від 12 серпня 2011 року в задоволенні даного позову відмовлено.
Вважаючи дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим при неповному з”ясуванні обставин, що мають значення для справи, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу.
Вказує, що рішенням комісії з питань захисту прав дитини Рівненської РДА від 16 червня 2010 року, вирішено дозволити йому побачення з сином два рази на тиждень. Проте в кінці серпня 2010 року відповідач почала чинити перешкоди в спілкуванні з дитиною.
Рішенням Здолбунівського районного суду від 28 грудня 2010 року зобов”язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 на безперешкодне спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3, який проживає з матір”ю.
Однак відповідач ухиляється від виконання вказаного рішення.
ОСОБА_1 зазначає, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду.
Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 грудня 2010 року в справі №2-1810/10 зобов”язано ОСОБА_2 видавати сина ОСОБА_3 батьку ОСОБА_1 на безперешкодне спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з матір”ю. Зобов”язано ОСОБА_2 дозволяти ОСОБА_1 спілкуватися з сином ОСОБА_3 кожної суботи, неділі та у святкові дня з 10 години по 18 годину; в день народження - з 14 по 18 годину 30 хвилин за межами місця проживання дитини. Зобов” язано ОСОБА_2 надавати можливість ОСОБА_1 забирати сина ОСОБА_3 по місцю свого проживання кожного першого та третього тижня місяця з 17 години в п”ятницю по 19 годину неділі.
В судовому засіданні та при проголошенні рішення ОСОБА_2 була відсутня. В матеріалах справи відсутній доказ вручення зазначеного вище рішення відповідачці.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11, 60 та ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Колегія суддів апеляційного суду Рівненської області погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивачем не доведено, що відповідачка ухиляється від виконання рішення суду, створює позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні у дні та часи визначені судом.
Згідно ч. ч. 4. 5 ст. 159 СК України у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов”язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Посилання позивача на акти державного виконавця як на доказ ухилення відповідача від виконання рішення суду є безпідставним.
Так з актів державних виконавців від 14, 23, 28 лютого 2011 року вбачається, що в зазначені дні, а саме 05, 06, 12, 13, 18, 19, 20, 26, 27 лютого 2011 року боржником ОСОБА_2 рішення суду не виконано, а саме ОСОБА_2 не видано сина ОСОБА_3 батьку ОСОБА_1 для спілкування. Згідно пояснення ОСОБА_1 в зазначені дні дитина перебувала по місцю проживання матері в АДРЕСА_1 На спроби стягувача у вільному спілкуванні з дитиною та прийнятті участі у її вихованні боржником чинилися перешкоди, шляхом не допуску батька до сина (дитина перебувала в квартирі під замком).
З даних актів не можливо зробити висновок про те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення суду і які саме дії були вчинені державним виконавцем щодо примусового виконання рішення.
В зв'язку з вищевикладеним, враховуючи те, що факти ухилення від виконання рішення суду не встановлені, перешкоди з боку відповідача у спілкуванні з дитиною не доведені, тому моральна шкода не підлягає відшкодуванню.
Крім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції відмовився від позову в цій частині.
Зважаючи на те, що рішення місцевого суду було постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни цього рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 11, 303, 304, 308, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Здолбунівського районного суду від 12 серпня 2011 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуюча Судді: