Шевченківський районний суд м.Львова
Справа № 1-508/11
29 грудня 2011 року
Шевченківський районний суд м. Львова
В складі: головуючого-судді Єзерського Р.Б.
при секретарі Матейко Ю.М.
з участю прокурора Ружицького Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальну справу про обвинувачення
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, українця, громадянина України, з середньою - спеціальною освітою, неодруженого, військовозобов'язаного, не працюючого, проживаючого: АДРЕСА_1 раніше судимого, а саме 02.12.2011 р.Галицьким районним судом м. Львова до 1 року 6 місяців позбавлення волі, із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, -
у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України, -
Підсудний ОСОБА_1 29.09.2011 р. близько 11.00 год., перебуваючи у м. Львові по вул. Алчевського, 2 маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, повторно, проник на територію церкви ЄХБ «Віфанія» , звідки таємно викрав металевий каркас навісного даху, що належить громаді вищевказаної церкви, чим завдав останній матеріальної шкоди на загальну суму 126 гривень 50 коп.
В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся та пояснив, що одного разу, проходячи повз церкву він помітив на території Дому Молитви металевий каркас, який лежав за огорожею. Тоді у нього виник умисел його вкрасти та здати на металобрухт, щоб отримати за нього гроші. Тому з цією метою 29.09.2011 р. близько 11.00 год. він вийшов з дому та направився до Дому Молитви. Побачивши, що на території нікого немає, він переліз через огорожу. Піднявши металевий каркас, він підтягнув його до огорожі. Каркас був дуже важким і він, доклавши максимум зусиль, перекинув його через огорожу. Потім переліз сам. Після цього, він зрозумів, що один каркас до пункту прийому металобрухту не дотягне, оскільки каркас занадто важкий, та вирішив покликати когось на допомогу, залишивши каркас біля паркану на вулиці, та пішов по вул. Варшавській в сторону складів металобрухту. Біля складів він побачив невідомого хлопця та попросив його допомогти затягнути металевий каркас на цей склад. Хлопець погодився і вони вдвох пішли до Дому Молитви. Підсудний ОСОБА_1 знав, що по вул. Варшавській,1 знаходяться склади металобрухту, тому вирішив, що там у нього можуть купити даний каркас. Взявши металевий каркас вони потягнули його до складу по вул. Варшавській. Там перебував працівник складу, а саме ОСОБА_3 У ОСОБА_3 він запитав чи приймають тут металобрухт. Той відповів, що металобрухт тут не приймають. Тоді він показав на металевий каркас та повідомив, що хоче його продати. ОСОБА_3 запитав де він його взяв, на що останній відповів, що це його власність і він хочу його продати, оскільки каркас йому вже не потрібен. ОСОБА_3 зацікавився і сказав, що згоден придбати його для власних потреб. Вони почали важити металевий каркас і ОСОБА_3 запропонував йому за каркас 100 гривень, на що останній погодився. В цей момент до них підійшов ОСОБА_4 та повідомив що він є членом Дому Молитви, що по вул. Алчевської,2 у м. Львові та що даний металевий каркас є власністю Дому Молитви і був викрадений з його території. Після чого ОСОБА_3 почав виправдовуватися, що він цього не знав . Коли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 між собою говорили, він злякався та втік. Хлопця, який допомагав йому нести металевий каркас він раніше ніколи не бачив. Впізнати його не зміг би, оскільки особливої уваги на нього не звертав. Після того, у приміщенні Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області підсудний ОСОБА_5 зізнався у скоєному ним злочині. У вчиненому щиро розкаюється, просить суворо не карати.
Крім повного визнання підсудним ОСОБА_1 своєї вини, його винуватість у вчинені злочину повністю і об'єктивно стверджується зібраними в ході досудового слідства доказами, які зазначені в обвинувальному висновку. Фактичні обставини справи, які підтверджуються цими доказами не оспорювались в судовому засіданні ні підсудним ОСОБА_1, ні іншими учасниками судового розгляду.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що винуватість підсудного ОСОБА_1 у вчиненні злочину повністю та об'єктивно доведена, його дії органом досудового слідства вірно кваліфіковані за ст. 185 ч.3 КК України, так як своїми умисними діями він вчинив таємне викрадення чужого майна, повтороно, що поєднано з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
Призначаючи підсудному міру покарання, суд враховує тяжкість вчиненого ним злочину, особу підсудного, його позитивну характеристику з місця проживання, щире каяття, що є обставиною, яка пом'якшує покарання, обставин, які обтяжують покарання суд не вбачає, вважає, що міру покарання слід обрати в межах санкції статті, за якою кваліфіковано злочин, у виді позбавлення волі.
Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, суд, -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки.
У відповідності до ст. 76 КК України зобов"язати засудженого ОСОБА_1 протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. Контроль за поведінкою засудженого покласти на органи виконання покарань за місцем проживання засудженого ОСОБА_1
Раніше обраний ОСОБА_1 запобіжний захід - підписку про невиїзд - залишити без змін до вступу вироку в законну силу.
На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду Львівської області протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення через Шевченківський районний суд м. Львова.
Суддя Р. Б. Єзерський