Справа № 2-424/11
"15" листопада 2011 р. Здолбунівський районний суд
Рівненської області
в складі: головуючого -судді Плевако О.П.
при секретарі Кондратюк Н.В.
за участю: представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Здолбунові цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_5», ОСОБА_6 про визнання договору іпотеки та кредитного договору недійсними,
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду позовом вказуючи, що 26 березня 2007 року між ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5»та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №014/89-07/063. На підставі якого ОСОБА_3 було надано кредит в сумі 172 000,00 (сто сімдесят дві тисячі) доларів США зі сплатою 14,00% річних за користування наданими коштами, на строком на 60 місяців.
З метою забезпечення виконання зобов'язань по вказаному договору, між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 26.03.2007 року було укладено договір іпотеки №014/89-07/063/1, предметом якого є трикімнатна квартира, що за адресою АДРЕСА_1.
Зазначають, що при укладенні договору іпотеки відповідачі ввели їх в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Ні банк, ні ОСОБА_3 не повідомили їх про те, що між відповідачами вже був укладений кредитний договір на 85 000,00 (вісімдесят п'ять тисяч) доларів США, а також ОСОБА_3 не повідомив їй про те, що він виступає заставодавцем по кредитному договору на 75 000,00 (сімдесят п'ять тисяч) доларів США укладеного між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк». Також вказують, що всупереч вимогам цивільного кодексу, іншим актам цивільного законодавства на момент укладення кредитного договору у відповідача індивідуальної ліцензії, виданої НБУ, необхідної для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, не було. А тому за таких обставин просять визнати оспорюваний договір іпотеки та кредитний договір недійсними.
Представник позивачів в судовому засіданні позов підтримав та просить його задовільнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'явився, в заяві на ім'я суду позов в частині визнання договору іпотеки недійсним визнав, щодо визнання кредитного договору в заяві нічого не вказав.
Представник ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5»позов не визнала та суду пояснила, що
спірний кредитний договір відповідає законодавчим вимогам, оскілки укладений на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Що стосується необхідності отримання індивідуальної ліцензії для здійснення операцій з надання і одержання кредиту в іноземній валюті, то ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачає вимогу на отримання такої ліцензії, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством. Проте, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті, як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Тому вважає, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії. Крім того зазначила, що і договір іпотеки відповідає законодавчим вимогам. У позивачів відсутні підстави стверджувати, що їх введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки умови договору іпотеки їм були відомі, вони з ними погодились підписавши договір. Також пояснила, що згідно ст.60 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при надані послуг банку є банківською таємницею, і тому банк не мав права надавати позивачам інформацію щодо інших, окрім спірного, кредитних договір укладених між банком та ОСОБА_3 А тому, просить суд відмовити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в задоволені позову.
Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 26 березня 2007 року між ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5»та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №014/89-07/063. На підставі якого ОСОБА_3 було надано кредит в сумі 172 000,00 (сто сімдесят дві тисячі) доларів США зі сплатою 14,00% річних за користування наданими коштами, на строком на 60 місяців.
З метою забезпечення виконання зобов'язань по вказаному договору, між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 26.03.2007 року було укладено договір іпотеки №014/89-07/063/1, предметом якого є трикімнатна квартира, що за адресою АДРЕСА_1., яка належить на праві приватної власності позивачам.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.
Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.
Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.
Тобто, надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Згідно з ліцензією, виданою відкритому ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5»Національним банком України 17 листопада 2009 року за № 10 та дозволом №10-5 від 11 жовтня 2006 року ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5»має право здійснювати банківські операції, зокрема надавати кредити в іноземній валюті. За таких обставин, суд вважає, що спірний кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства України. А тому, позивачам в цій частині позову слід відмовити за безпідставністю.
Суд також не може погодитись з доводами позивачів щодо визнання договору іпотеки недійсним з огляду на наступне.
За змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 577 ЦК України).
Договір іпотеки № 014/89-07/063/1 від 26.03.2007р., був укладений в письмовій формі, підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_5 реєстр. № 606.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочинну навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно абз.2 ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Так, однією з умов чинності правочину є дотримання вимог щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта правочину. Тому у випадку, коли воля суб'єкту правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, зокрема, знаходилася під впливом обману, такі правочини визнаються недійсними.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачами, що умови договору іпотеки їм були відомі, вони з ними погодились підписавши договір, а тому вони повинні були усвідомлювали про всі ризики вразі невиконання ОСОБА_3 кредитного договору. Твердження позивачів про те, що спірний договір іпотеки вчинений під впливом обману є хибним, оскільки фінансовий стан контрагентів, згідно ст.229 ЦК України, не відноситься до обставин, які мають істотне значення. Більш того, згідно ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку є банківською таємницею, а тому при укладенні спірного договору іпотеки ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5»не мав жодних правових підстав надавати позивачам інформацію щодо фінансового стану відповідача ОСОБА_3
Крім того, не заслуговує уваги посилання позивачів на постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах), оскільки дана кримінальна справа порушена щодо заволодіння ОСОБА_3 грошових коштів банку в сумі 85 000 доларів США внаслідок укладення зовсім іншого кредитного договору, аніж спірного кредитного договору, та договору застави. Більш того, згідно ст.62 Конституції України особа вважається винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, такий вирок по вищезазначеній кримінальній справі відсутній, кримінальна справа перебуває на стадії досудового слідства.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що при укладенні спірного договору іпотеки були дотриманні всі вимоги встановленні ЦК України. А тому позивачам в цій частині позиву слід відмовити за безпідставністю.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.10, 60, 79, 82, 212-215 ЦПК України,
ст.ст. 192, 203, 202, 215, 227, 229, 230, 533, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в задоволені позову до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_5», ОСОБА_6 про визнання договору іпотеки та кредитного договору недійсними -відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається через Здолбунівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було ухвалено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.