Справа: № 2а-2053/11 Головуючий у 1-й інстанції: Малинников О.В.
Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.
Іменем України
"16" грудня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Горяйнова А.М.,
суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та додаткової пенсії, щорічної допомоги на оздоровлення, передбачених ст. 48, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,
У березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в частині недоплати щорічної разової допомоги на оздоровлення неправомірними та стягнути з відповідача недоплачені суми за 2010 рік, а також визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та зобов'язати провести перерахунок пенсії, встановивши її розмір на рівні 8 мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії, встановивши її розмір на рівні 75 % від мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2011 року даний адміністративний позов був задоволений.
Не погоджуючись із постановою суду від 11 травня 2011 року відповідачі подали апеляційні скарги в яких просять суд скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовують тим, що щорічна допомога на оздоровлення позивачу була виплачена у розмірі, встановленому постановою КМ України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562 від 17 липня 2005 року, а пенсія та додаткова пенсія -у розмірі, встановленому постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.
Особи, які беруть участь у справі, з клопотаннями про розгляд справи за їх участю -не зверталися. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві -залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2011 року -без змін виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як інвалід третьої групи, має право отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а пенсію та додаткову пенсію позивачу слід виплачувати у розмірі, встановленому ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою серії КИЕ-І № 028319, копія якої приєднана до матеріалів даної справи.
Згідно абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»інвалідам ІI групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Проте, відповідач всупереч вказаній нормі закону виплати позивачу в 2010 році допомогу на оздоровлення у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562 від 17 липня 2005 року.
Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу допомоги на оздоровлення, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог -законним і обґрунтованим.
Як на підставу для задоволення своїх вимог Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат послався на те, що положеннями ст. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат.
У зв'язку з цим апелянт вважає, що здійснивши позивачу виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, що визначений Кабінетом Міністрів України у постанові № 562 від 17 липня 2005 року, діяв з дотриманням вимог чинного законодавства.
Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно ст. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України у 2010 році було надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Таким чином, Кабінету Міністрів України у 2010 році були надані спеціальні повноваження щодо встановлення розміру деяких категорій соціальних виплат.
До такої категорії виплат належить, в тому числі, щорічна допомога на оздоровлення, передбачена ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як така, що обчислюється залежно від розміру мінімальної заробітної плати.
Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не було реалізовано у 2010 році вказані повноваження та не прийнято відповідного нормативно-правового акту, в якому було б закріплено абсолютні суми щорічної допомоги на оздоровлення у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Посилання апелянта на постанову КМ України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562 від 17 липня 2005 року як на нормативно-правовий акт, яким установлено розміри вищевказаної допомоги на 2010 рік колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Як вбачається зі ст. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»Кабінету Міністрів України було надано право встановлювати на 2010 рік розміри щорічної допомоги на оздоровлення саме у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
З огляду на те, що постанова КМ України, на яку посилається Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, була прийнята у 2005 році колегія суддів вважає, що у ній не враховано та не могло бути враховано межі бюджетних асигнувань, що мали місце у 2010 році.
Спеціального нормативно-правового акту, який передбачав би, що постанова КМ України № 562 від 17 липня 2005 року приймається за основу при нарахуванні та виплаті у 2010 році щорічної допомоги на оздоровлення як така, що передбачає розмір соціальних виплат, які відповідають межам бюджетних асигнувань на відповідні цілі у 2010 році -не приймалося.
У зв'язку з цим колегія суддів приходить до висновку про те, що вказана постанова КМ України не може розглядатися як така, що прийнята на виконання спеціальних повноважень, наданих Кабінету Міністрів України ст. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік».
Таким чином, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562 від 17 липня 2005 року, та є пріоритетним у застосуванні.
Отже, доводи апеляційної скарги Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 11 травня 2011 року, та не можуть бути підставами для її скасування.
Перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві колегія суддів керується наступним.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом ІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС. Дані обставини підтверджуються посвідченням НОМЕР_1 та довідкою серії КИЕ-І № 028319, копії яких містяться в матеріалах справи.
Згідно ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
У відповідності до ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивача віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який одержує пенсію по інвалідності на підставі ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст. 50 цього Закону.
Так, у ч. 4 ст. 54 цього Закону визначено, що державна пенсія особам, віднесеним до категорії 1, та у зв'язку із втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів IІ групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.
Згідно зі ст. 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам IІ групи -у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Положення ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»містять пряму вказівку, що під час визначення розміру таких пенсій за основу їх обчислення як розрахункова величина береться мінімальна пенсія за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Проте, відповідач всупереч ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»виплачував позивачу пенсії та додаткову пенсію у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року.
Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог -законним і обґрунтованим.
Так, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.
Також судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв'язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку пенсії та додаткової пенсії, розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 11 травня 2011 року, та не можуть бути підставами для її скасування.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві -залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2011 року -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві -залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.М. Горяйнов
Судді Я.С. Мамчур
О.О. Шостак