79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
18.09.06 Справа № 18/105-17/115
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Краєвської М.В.
суддів: Духа Я.В.
Зданкевича З.І.
розглянувши апеляційну скаргу Державного міського підприємства “Івано-Франківськтеплокомуненерго» вих. № 692-2/06 від 19.07.2006 р.
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2006 р.
у справі № 18/105-17/115
за позовом Суб»єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, м.Івано-Франківськ
до Державного міського підприємства “Івано-Франківськтеплокомуненерго» , м.Івано-Франківськ
про стягнення 6 212, 18 грн. пені (з врахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог, а.с.101-102)
За участю представників сторін:
від позивача -не з»явився;
від відповідача -Білий З.Р. (юрисконсульт, довіреність № 03-2/06 від 03.01.2006 р. в матеріалах справи, а.с.83)
Представникам сторін роз»яснено їх права й обов»язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало, від здійснення технічної фіксації судового процесу сторони відмовилися.
У судовому засіданні 25.09.2006 р. оголошувалася перерва до 28.09.2006 р. для підготовки вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2006 р. у справі № 18/105-17/115 (суддя Неверовська Л.М.) позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 1 217, 31 грн. пені, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, зокрема, що відповідно до вимог ст.230 ГК України учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити штрафні санкції у разі порушення ним своїх зобов»язань, а розмір пені зменшено з врахуванням кількості газу, спожитого населенням, її нарахування проведено згідно з ч.6 ст.232 ГК України.
Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення 1 217, 31 грн. пені та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити, з підстав неправильного застосування норм матеріального права. Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що судом першої інстанції невірно визначено суму основного боргу, на яку нараховано пеню, Господарський суд Івано-Франківської області визначив, що пеня повинна нараховуватись на суму 14 307 грн., яка становить 30, 12 % від суми уступленого права вимоги 47 500 грн., а фактично сума основного боргу становить 28 565, 8 грн., а тому 30, 12 % від 28 565, 8 грн. - 8 604, 02 грн. основного боргу та відповідно 729, 71 грн. пені; неправильно визначено період, за який нараховано пеню (нараховано з 03.09.2004 р. по 03.03.2005 р., а треба з 10.01.2004 р. по 11.07.2004 р.).
У судовому засіданні 25.09.2006 р. представник позивача просив у задоволенні апеляційної скарги Державного міського підприємства “Івано-Франківськтеплокомун-енерго» відмовити.
Згідно з ч.1 ст.111 12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
На виконання вказівки Вищого господарського суду України суд першої інстанції при визначенні суми, на яку може бути нарахована пеня, врахував, що пеня нараховується на суму простроченого відповідачем платежу за транспортований природний газ, не включаючи 69, 88 % спожитого відповідачем газу, використаного для потреб теплопостачання населення міста, тобто на 30, 12 % від суми заборгованості.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 01.01.2003 р. між ВАТ “Івано-Франківськгаз» і Державним міським підприємством “Івано-Франківськтеплокомун-енерго» був укладений договір № НОМЕР_1 на транспортування природного газу підприємствам комунальної теплоенергетики з протоколом узгодження розбіжностей (а.с.11-26).
Відповідно до п.7.5 протоколу узгодження розбіжностей, що є невід»ємною частиною договору № НОМЕР_1, у разі прострочення виконання грошового зобов»язання споживач сплачує пеню у розмірі 0, 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховувалась пеня. При цьому пеня за прострочку виконання грошового зобов»язання не нараховується на прострочені платежі за транспортований природний газ, використаний для потреб теплопостачання населення міста.
03.09.2004 р. між ВАТ “Івано-Франківськгаз» (кредитор за договором) і Суб»єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1(новий кредитор за договором, позивач у справі) укладено договір № НОМЕР_2 про переуступку боргу, за яким кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе заборгованість боржника - Державного міського підприємства “Івано-Франківськтеплокомуненерго» у сумі 47 500 грн. за договором № НОМЕР_1 від 01.01.2003 р. (а.с.9).
Крім того, пунктом 2.3 даного договору передбачено, що разом з правом вимоги основного боргу до нового кредитора переходять всі права вимоги штрафних санкцій, передбачені договором № НОМЕР_1 від 01.01.2003 р. по транспортуванню природного газу.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Державного міського підприємства “Івано-Франківськтеплокомуненерго» слід задоволити повністю, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2006 р. у справі № 18/105-17/115 скасувати в частині стягнення 1 217, 31 грн. пені та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити. В решті рішення суду залишити без змін.
При цьому колегія виходила з наступного.
Згідно з ч.3 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» від 20.02.2003 р. № 554-ІУ на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.
Згідно з п.7.5 протоколу узгодження розбіжностей, що є невід»ємною частиною договору № НОМЕР_1, пеня за прострочку виконання грошового зобов»язання не нараховується на прострочені платежі за транспортований природний газ, використаний для потреб теплопостачання населення міста.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов»язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч.2 ст.516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Повідомлення про уступку права вимоги боргу та доказ його відправки міститься у матеріалах справи (а.с.10).
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст.218 ГК України).
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, позивачем поданий і господарським судом прийнятий до уваги уточнений розрахунок пені згідно з договором про переуступку боргу № НОМЕР_2 від 03.09.2004 р., згідно з яким позивачем нарахована пеня за період з 03.09.2004 р. (дата укладення даного договору) по 04.07.2005 р. (дата кінцевого погашення боргу відповідачем) (а.с.103).
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2006 р. у даній справі стягнуто з відповідача на користь позивача 1 217, 31 грн. пені за період з 03.09.2004 р. (момент укладення договору про переуступку боргу) по 03.03.2005 р.
Однак суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, оскільки згідно з умовами договору про переуступку боргу право вимоги до нового кредитора переходить з моменту невиконання зобов»язання боржником за первісним договором (договором на транспортування природного газу), згідно з останнім заборгованість виникла у результаті неналежного виконання умов договору, тобто нарахування пені слід проводити з моменту невиконання відповідачем своїх зобов»язань за основним договором - договором № НОМЕР_1 на транспортування природного газу (01.01.2003 р.) з врахуванням вимог ч.6 ст.232 ГК України.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вищевказаним договором сторони не передбачили можливості нарахування пені строком понад 6 місяців.
Пунктом 6.1 договору № НОМЕР_1 на транспортування природного газу від 01.01.2003 р. передбачено, що остаточний розрахунок здійснюється споживачем після підписання актів прийому-передачі газу до 10 числа наступного місяця за звітним (а.с.14).
Оскільки в договорі про переуступку боргу не зазначено, за який період чи за який місяць виникла заборгованість у сумі 47 500 грн., то неможливо встановити, чи вимога про стягнення пені по цій заборгованості лежить в межах позовної давності, яка відповідно до ст.258 ЦК України до вимог про стягнення пені становить один рік. Обов»язок по доказуванню факту дотримання терміну позовної давності відповідно до ст.33 ГПК України також покладається на позивача.
У судовому засіданні представник позивача інформував колегію суддів про те, що конкретизований розрахунок заборгованості відповідача перед первісним кредитором йому не передавався, а розрахунок пені проведено на підставі платіжних доручень відповідача, якими погашалась загальна сума заборгованості.
Позивач не довів і не подав суду належних доказів, які б свідчили про суму боргу за спожиту електроенергію в грудні 2003 року.
Оскільки новому кредитору передано право вимоги заборгованості за транспортований природний газ за договором за 2003 рік, то виконання зобов»язання по оплаті за грудень 2003 року (якщо навіть припустити, що заборгованість відноситься до грудня 2003 року, хоча в договорі про переуступку боргу не зазначено, за який період чи за який місяць виникла заборгованість у сумі 47 500 грн.; у порушення вимог п.5 ч.2 ст.54 ГПК України до договору № НОМЕР_2 про переуступку боргу позивачем не долучено конкретизованого обгрунтованого розрахунку по оплаті відповідачем перед первісним кредитором не тільки основного боргу, але й і пені), то відповідно до п.6.2 договору № НОМЕР_1 на транспортування природного газу повинно було бути виконане до 10 січня 2004 року. Отже, позивач мав право нараховувати пеню за грудень 2003 року з 10.01.2004 р. по 10.07.2004 р .
Як видно з розрахунку, наданого позивачем, нарахування пені проводилось з 03.09.2004 р., тобто уже після закінчення 6-тимісячного строку, встановленого ч.6 ст.232 ГК України.
Місцевий господарський суд, застосовуючи ч.6 ст.232 ГК України неправильно визначив термін, з якого починається перебіг шестимісячного строку, протягом якого відповідно до закону могло проводитись нарахування пені, оскільки в оскаржуваному рішенні зазначив, що пеня підлягає стягненню за період з 03.09.2004 р. по 03.03.2005 р.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.
В силу вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до п.5 цієї статті за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Договором № НОМЕР_1 на транспортування природного газу від 01.01.2003 р. сторонами визначено строк виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг (п.6.1), а саме: до 10 січня 2004 року.
Таким чином, за надані послуги відповідач повинен був розрахуватися до 10.01.2004 р., а, отже, з 11.01.2004 р. почався перебіг позовної давності, у межах строку якої позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.
Виходячи з приписів пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України, відповідно до якого щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені сплив відповідно 11.01.2005 р.
Позовна заява подана до господарського суду 02.06.2005 р. (а.с.6), тобто через п»ять місяців після спливу строку позовної давності за вимогами про стягнення неустойки.
Правові наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України.
Зокрема, згідно п.4 вказаної статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові у цій частині.
Проте, пунктом 3 статті 267 ЦК України встановлено правило, за яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Державне міське підприємство “Івано-Франківськтеплокомуненерго» у своєму відзиві на позовну заяву та його представник у судовому засіданні апеляційного господарського суду звертали увагу суду на пропущення позивачем позовної давності для стягнення пені, посилаючись на п.1 ч.2 ст.258 ЦК України (а.с.105).
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що доводи скаржника документально обгрунтовані, базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому підлягають задоволенню.
Керуючись ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного міського підприємства “Івано-Франківськтеплокомуненерго» задоволити повністю.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2006 р. у справі № 18/105-17/115 скасувати в частині стягнення 1 217, 31 грн. пені та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції та перегляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на позивача.
Доручити Господарському суду Івано-Франківської області видати відповідні накази.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
5. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
6. Справу повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя М.В.Краєвська
Суддя Я.В.Дух
Суддя З.І.Зданкевич